Постанова № 33001559, 12.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 серпня 2013 року 10:40 № 826/11466/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю « Промкабель-Електрика» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005462202 від 24.04.2013 р.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 24.04.2013 р. № 0005462202.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р.

Під час перевірки встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ «Авантіс - Дніпро», які ґрунтувалися на договорі щодо надання послуг з передпродажної підготовки товарів №138 від 01.07.2011 р., за яким ТОВ «Авантіс -Дніпро» на користь позивача надано послуги з перепродажної підготовки товарів та на підставі договору № 141-Т від 01.07.2011 р. відвантажено товар (кабель) на загальну суму 4625292,30 грн.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, а також включення позивачем витрат на оплату відповідних послуг до складу валових витрат підприємства, ТОВ «Авантіс - Дніпро» виписані на користь позивача первинні документи, зокрема, податкові накладні.

Станом на 31.10.2011 р. за договором №138 від 01.07.2011 р. у позивача рахувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ «Авантіс - Дніпро» у розмірі 1638 000,0 грн.

Станом на 31.12.2011 р. за договором № 141-Т від 01.07.2011 р. у позивача рахувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ «Авантіс - Дніпро» у розмірі 427 921,61 грн.

Зазначена заборгованість була погашена позивачем за рахунок векселів АА №1868350 на суму 427 921,61 грн. (дата погашення 02.03.2015 р.), АА №1868349 на суму 585 000,00 грн. (дата погашення 01.03.2015 р.), АА №1868348 на суму 546 000,00 грн. (дата погашення 01.03.2015 р.), АА №1868347 на суму 507 000,00 грн. (дата погашення 01.03.2015 р.), які були передані ТОВ «Авантіс - Дніпро» згідно актів прийому - передачі векселя.

Станом на 31.12.2012 р. вищезазначені векселі залишаються непогашеним.

В той же час, постановою господарського суду Дніпропетровської області у справі № 24/5005/2136/2012 від 15.03.2012 р. ТОВ «Авантіс - Дніпро» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на шість місяців. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2012 р. (справа №24/5005/2136/2012) ліквідовано юридичну особу ТОВ «Авантіс - Дніпро». Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №12031170012028412 від 03.08.2012 р. державну реєстрацію ТОВ «Авантіс - Дніпро» скасовано.

Також, перевіркою встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ «Сілейд Сістем», які ґрунтувалися на договорі щодо надання послуг з передпродажної підготовки товарів №166-пп від 01.08.2011 р., за яким ТОВ «Сілейд Сістем» на користь позивача надано послуги з перепродажної підготовки товарів та на підставі договору № 162-Т від 01.08.2011р. відвантажено товар (кабель) на загальну суму 3514732,16 грн.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, а також включення позивачем витрат на оплату відповідних послуг до складу валових витрат підприємства, ТОВ «Сілейд Сістем» виписані на користь позивача первинні документи, зокрема, податкові накладні.

Станом на 30.09.2011 р. за договором № 166-ПП від 01.08.2011 р. у позивача рахувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сілейд Сістем» у розмірі 779 941,70 грн.

Станом на 26.01.2012 р. за договором № 162-Т від 01.08.2011 р. у позивача рахувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сілейд Сістем» у розмірі 1 153 192,16 грн.

Зазначена заборгованість була погашена позивачем за рахунок векселів АА №1869501 на суму 698 921,36 грн. (дата погашення 05.03.2015 р.), АА №1868899 на суму 454 270,80 грн. (дата погашення 05.03.2015 р.), АА №1868550 на суму 779 941,70 грн. (дата погашення 05.03.2015 р.), які були передані ТОВ «Сілейд Сістем» згідно актів прийому - передачі векселя.

В акті без посилання на будь які джерела зазначено: «Станом на 31.12.2012 р. вищезазначені векселі залишаються непогашеним».

В той же час, постановою господарського суду Дніпропетровської області у справі № 34/5005/2124/2012 від 15.03.2012 р. ТОВ «Сілейд Сістем» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на три місяці. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2012 р. (справа №34/5005/2124/2012) ліквідовано юридичну особу ТОВ «Сілейд Сістем». Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 12031170015028411 від 09.01.2013 р. державну реєстрацію ТОВ «Сілейд Сістем» скасовано.

На думку відповідача, якщо підприємство-кредитор ліквідовано без визнання правонаступництва, то господарське зобов'язання щодо погашення векселів, отримувачем яких він є, припиняється. При цьому перебіг позовної давності щодо заборгованості за такими векселями зупиняється.

Таким чином, відповідачем надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що на момент ліквідації без правонаступництва кредитора (отримувача векселя) векселедавець повинен суму заборгованості за векселем включити до складу доходу як безповоротну фінансову допомогу відповідно до п.137.10 ст.137 Податкового кодексу України.

Таким чином, в акті зафіксовано порушення п.137.10 ст.137 Податкового кодексу України - «позивачем не віднесено до складу доходу суму заборгованості за векселями, виданими на користь вищезазначених контрагентів, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 839 803,00 грн., у т.ч. у 3 кварталі 2012 року у сумі 433844,00 грн. та у 4 кварталі 2012 року у сумі 405958,00 грн.».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.04.2013 р. № 292/22-2/30782951.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки визнані правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

На підставі акта перевірки від 01.04.2013 р. № 292/22-2/30782951, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.04.2013 р. №0005462202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 839 803,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 209 951,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатами якого, оскаржуване рішення - залишене без змін, а скарга - без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пп.14.1.257. п.14.1. ст.14 Кодексу під безповоротною фінансовою допомогою слід розуміти суму заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулює Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок (далі-Закон).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону, цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно ч.5 ст.3 Закону вексель відноситься до боргових цінних паперів, тобто цінних паперів, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента (юридичної особи, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками) сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

Відповідно до ч.1,2 ст.14 Закону, вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, у покупця - емітента простого векселя виникає зобов'язання сплатити певну суму, зазначену в простому векселі, і припиняються зобов'язання за договорами.

Отже, з моменту передачі позивачем контрагентам векселів, його зобов'язання за договорами №138 від 01.07.2011 р., № 141-Т від 01.07.2011 р., № 166-ПП від 01.08.2011 р., № 162-Т від 01.08.2011 р. фактично припинилися та, в той же час, виникли грошові зобов'язання щодо платежів за відповідними векселями.

Відповідно до ч.3 ст.14 Закону, особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Таким законом для суб'єктів господарювання в Україні, є Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі-Уніфікований закон).

Пунктом 1.2. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 16.12.02 р. № 508 визначено, що вексель простий - це вексель, який містить зобов'язання векселедавця сплатити у зазначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до ст.77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту, терміну платежу, платежу, позову у разі неакцепту або неплатежу тощо.

Частиною 1 статті 11 Уніфікованого закону визначено, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.

Індосамент повинен бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі) (ч.1 ст.13 Уніфікованого закону).

Згідно ч.1 ст.14 Закону індосамент переносить всі права, що випливають з переказного векселя.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що держателем векселя може бути не тільки особа, якій видано вексель, а й інша особа, до якої права, що випливають з векселя, перейшли за індосаментом.

Статтею 33 Уніфікованого закону, з урахуванням положень статті 77, встановлено, що переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

З матеріалів справ вбачається, що видані позивачем контрагентам векселі мають строк дії (строк пред'явлення до погашення), а саме: вексель АА №1868350 - 02.03.2015 р.), вексель АА №1868349 - 01.03.2015 р., вексель АА №1868348 - 01.03.2015 р., вексель АА №1868347 -01.03.2015 р., вексель АА №1869501 - 05.03.2015 р., вексель АА №1868899 - 05.03.2015 р., вексель АА №1868550 - 05.03.2015 р., що свідчить про ненастання строку виконання зобов'язання за зазначеними векселями, тобто до настання зазначеного строку вони перебувають у вільному обігу та можуть передаватися векселедержателями третім особам за допомогою передавального напису - індосаменту. Отже, ліквідація векселедержателів не впливає на існування вексельних зобов'язань позивача як векселедавця, позаяк вексель, як актив, не втрачає своєї юридичної сили та може і надалі використовуватися в обігу іншими належними та дієздатними векселедержателями. Таким чином, вексельні зобов'язання для позивача продовжують бути дійсними незалежно від стану окремих учасників вексельного обігу.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що прості векселі АА №1868350, АА №1868347, АА №1868348, АА №1868349, №1868550, АА №1868899, АА №1869501 передані ТОВ «Краміс-Інвест» шляхом вчинення контрагентами позивача - ТОВ «Сілейд Сістем» та ТОВ «Авантіс -Дніпро» індосаменту, тобто векселедержателем емітованих позивачем простих векселів є ТОВ «Краміс-Інвест», отже зазначені цінні папери продовжують перебувати у вільному обігу.

Більше того, згідно листа ТОВ «Краміс-Інвест» від 24.01.2013 р. № 130124, судом встановлено, що позивачем достроково погашені зобов'язання за векселями АА №1868899, АА №1868350, АА №1868348, АА №1868349.

Отже, враховуючи те, що зазначені цінні папери передані контрагентами позивача шляхом вчинення індосаменту ТОВ «Краміс-Інвест», тобто продовжують перебувати у вільному обігу, а також дострокове погашення зобов'язань за векселями АА №1868899, АА №1868350, АА №1868348, АА №1868349, непогашені грошові зобов'язання за векселями АА №1868347, №1868550, АА №1869501 не можуть вважатися простроченими і такими, за якими пропущено строк позовної давності та, відповідно, не можуть бути віднесені позивачем до складу доходу як безповоротну фінансову допомогу відповідно до п.137.10 ст.137 Податкового кодексу України.

В той же час, відповідачем не надано суду ґрунтованих пояснень та доказів, які б підтверджували те, що на момент проведення перевірки їм не були відомі або не могло бути ними перевірені, факти вчинення індосаменту та дострокового погашення позивачем зобов'язання за векселями. Зазначені обставини відповідачем взагалі не досліджувалась, хоча платежі на погашення частини векселів були доступні для перевірки у складі руху коштів на банківському рахунку підприємства отже відповідні висновки податкового органу є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені судом обставини справи та положення вищевказаних законодавчих норм, суд приходить до висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 24.04.2013 р. № 0005462202 не можна визнати таким, що узгоджується з вимогами ч.3 ст.2 КАС України, оскільки, зокрема, прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005462202 від 24.04.2013 року.

Судові витрати в сумі 2 294,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкабель-Електрика» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій