Рішення № 32989389, 01.08.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2013 р.Справа № 922/2066/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Лекхім", м.Київ до ПАТ "Фармстандарт-Біолік", м. Харків про зобов'язання припинити виробництво та реалізацію товару за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - Коваленко О.О. за довіреністю № 69 від 07.11.2012 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про зобов*язання відповідача припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу "РЕНАЛЬГАН-БІОЛІК". Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.09.2000р. АТ "Лекхім" отримало свідоцтво на знак для товарів і послуг на лікарський засіб "РЕНАЛГАН" за № 15785, який виробляє та реалізує і до теперішнього часу. Позивачу стало відомо, що відповідач здійснює виробництво та реалізацію лікарського засобу "РЕНАЛЬГАН" до складу якого входять ті самі діючі речовини, що і до складу лікарського засобу "РЕНАЛГАН", а використовується зареєстрований знак у формі, що відрізняється від зареєстрованого знаку лише окремим елементом "Ь". Такі дії відповідача, на думку позивача, є неправомірними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси АТ "Лекхім".

У призначене судове засідання представник позивача не з*явився. 24.07.2013р. за вх. № 27100 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення та подовження розгляду справи у зв*язку з неможливістю забезпечити присутність уповноваженого представника.

Суд вважає необхідним в задоволенні клопотання позивача відмовити, оскільки позивачем не подано належних доказів в його обґрунтування, та позивач не був позбавлений можливості надати до суду витребувані документи, до того ж, явка представників сторін не була визнана судом обов*язковою.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справу, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п*ятнадцять днів. Ухвалою від 25.06.2013р. суд, за клопотанням відповідача, вже продовжив строк розгляду спору на п*ятнадцять днів до 06.08.2013р., тому заявлене клопотання позивача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Представник відповідача у судовому засіданні та відзиві на позов проти вимог позивача заперечує в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що він є виробником лікарських засобів та здійснює їх виробництво на підставі ліцензії. Назва лікарського засобу виробництва ПАТ "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" - "РЕНАЛЬГАН-БІОЛІК" відрізняється від назви зазначеної у свідоцтві на знак для товарів і послуг "РЕНАЛГАН" № 15785 від 15.09.2000р. У зв*язку з цим, на думку відповідача, посилання позивача на п.4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" є безпідставними, оскільки назви "РЕНАЛЬГАН-БІОЛІК" та "РЕНАЛГАН" мають суттєві відмінності, та відрізняються не лише елементом "Ь", як це зазначає позивач. Окрім того, відповідач посилається на те, що позивач не надав доказів власного виробництва лікарського засобу "РЕНАЛГАН", у зв*язку з цим вважає, що у АТ "Лекхім" відсутні підстави для звернення до суду з позовом про зобов*язання відповідача припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу "РЕНАЛЬГАН-БІОЛІК", оскільки у справі відсутні аргументовані докази порушення з боку ПАТ "ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК" майнових та інших прав АТ "Лекхім", щодо виробництва лікарського засобу "РЕНАЛЬГАН-БІОЛІК".

Також, відповідач через канцелярію суду надав заяву (вх. № 23377 від 25.06.2013р.) про застосування до відносин сторін по справі № 922/2066/13 загальний строк позовної давності у три роки посилаючись на те, що позивач з 10.10.1994р. був обізнаний, що відповідач на договірних засадах здійснює заходи щодо промислового виробництва лікарського засобу, що є предметом спору.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 15.09.2000р. він отримав свідоцтво на знак для товарів і послуг на лікарський засіб "РЕНАЛГАН" за № 15785, якій АТ "Лекхім" виробляє та реалізує і до теперішнього часу.

Як зазначається у позовній заяві, позивачу стало відомо, що відповідачем - ПАТ «ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК» здійснюється виробництво та реалізація лікарського засобу «Ренальган» до складу якого входять ті ж самі діючі речовини, що й до складу лікарського засобу «Реналган» виробництва ПрАТ «Лекхім». У зв'язку з тим, що обидва позначення на лікарських засобах відрізняються лише окремим елементом «Ь», позивач вважає що діями відповідача порушуються його законні права та інтереси.

07.05.2012р. та 25.07.2012р. на адресу відповідача позивачем були направлені претензії за № 01/241 та № 01/429 з вимогою припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу «Ренальган».

В подальшому, у зв'язку з тим, що відповідач змінив найменування лікарського засобу «Ренальган» на найменування «Ренальган-Біолік» та продовжував його виробництво та реалізацію, позивачем було направлено нову претензію № 01/169 від 02.04.2013р. з вимогою про припинення виробництва лікарського засобу «Ренальган-Біолік». Однак відповідач вимоги претензії не виконав, що і стало підставою звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Окрім того, в наданих до суду додаткових письмових поясненнях представник позивача зазначає, що АТ "Лекхім" з 1994 року займався розробкою лікарської форми для ін'єкцій в ампулах, оскільки такої назви як "Реналган" в Україні на початку 1994 року не було, то АТ "Лекхім" писало «Баралгін». Назва препарату "Реналган" з*явилася в серпні 1994р.

Також представником позивача було зазначено, що сторонами по справі укладено договір № СД-94012 від 10.10.1994р., згідно умов якого підприємства позивача та відповідача зобов'язалися проводити спільну діяльність з виробництва останнім препарату «РЕНАЛЬГАН». Однак, з 2008 року спільна діяльність позивача та відповідача припинилась оскільки АТ «Лекхім» самостійно розпочало виготовлення лікарського засобу «Реналган». На підтвердження даної обставини в матеріали справи позивачем надані засвідчені копії реєстраційних посвідчень № UA/1530/02/01 від 02.06.2008р. та від 14.05.2013р. на лікарський засіб «Реналган» розчин для ін'єкцій.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на торговельні марки (знаки для товарів і послуг) в Україні, регулюють Цивільний Кодекс України, Господарський кодекс України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Відповідно до статті 157 ГК України, право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

Водночас пунктом 6 статті 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється зокрема на:

- здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки;

- використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот.

Частиною першою статті 500 ЦК України передбачено, що будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання (частина друга статті 500 ЦК України).

Аналіз змісту наведених правових норм свідчить про те, що чинне законодавство не містить будь-яких обмежень стосовно суб'єкта права попереднього користувача, наявність якого, в свою чергу, виключає необхідність отримання дозволу на використання відповідної торговельної марки від власника свідоцтва та унеможливлює заборону власником свідоцтва цій особі вчиняти дії, які охоплюються правом попереднього користувача. При цьому різновиди фактичної реалізації суб'єктами господарювання прав попереднього користувача співпадають з визначенням форм використання торговельної марки, наведеним у частині другій статті 157 ГК України та пункті 4 статті 16 Закону.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником свідоцтва України на знак для товарів і послуг «РЕНАЛГАН» № 15785 від 15.09.2000р., опублікованого в Бюл. № 4 від 15.09.2000р.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», датою пріоритету є дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет. Таким чином, датою пріоритету свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 15785 є 23.05.1996р.

Також, відповідно до ст. 11 Закону України «Про лікарські засоби», виробництво лікарських засобів здійснюється за технологічним регламентом з додержанням вимог фармакопейних статей та інших державних стандартів, технічних умов з урахуванням міжнародних норм щодо виробництва лікарських засобів.

Статтею 9 Закону України «Про лікарські засоби» встановлено, що лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Надані відповідачем до матеріалів справи документи, а саме копії технічної документації: Тимчасова фармакопейна стаття (ТФС № 42У-20/33-222-96) на розчин «РЕНАЛГАН» для ін'єкцій, затверджена Фармакопейним комітетом МОЗ України, 29.04.1996р., Пусковий регламент на виробництво розчину «РЕНАЛЬГАН» для ін'єкцій (ПУР 64-019-21-98), погоджений Державним науковим центром лікарських засобів та Державним комітетом України з медичної та мікробіологічної промисловості, 16.02.1998р., Технологічний промисловий регламент на виробництво розчину «РЕНАЛЬГАН» для ін'єкцій (ТПР 64-01973452-060-00), погоджений Державним департаментом по контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів та виробів медичного призначення, 16.05.2001р., Технологічний промисловий регламент на виробництво «РЕНАЛЬГАН» розчин для ін'єкцій (ТПР 64-01973452-151-06), погоджений Державною службою лікарських засобів та виробів медичного призначення, 29.08.2006р., Технологічний регламент «РЕНАЛЬГАН» розчин для ін'єкцій (ТР 64-01973452-115.1:2011), погоджений Комісією з проведення реорганізації Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України, 31.03.2011р., Технологічний регламент «РЕНАЛЬГАН» розчин для ін'єкцій (ТР 64-01973452-115.1:2011), Версія № 2, затверджений 19.09.2011р., Технологічний регламент «РЕНАЛЬГАН-БІОЛІК» (ТР 64-01973452-115АВ.1:2012) розчин для ін'єкцій, затверджений 23.07.2012р., а також копії реєстраційних посвідчень на лікарські засоби: № Р/98/64/19 від 10.03.1998р. на лікарський засіб «Ренальган» розчин для ін'єкцій по 5 мл в ампулах № 5; № П.05.03/06891 від 21.05.2003р. на лікарський засіб «Ренальган» розчин для ін'єкцій по 5 мл в ампулах № 5; № UA/8492/01/01 від 04.07.2008р. на лікарський засіб «Ренальган» розчин для ін'єкцій; № UA/12131/01/01 від 13.04.2012р. на лікарський засіб «Ренальган-Біолік» розчин для ін'єкцій, свідчать про належне використання підприємством відповідача позначення «РЕНАЛЬГАН» при здійсненні виробництва лікарського засобу «Ренальган» з 29.04.1996р.

Таким чином, зазначені документи свідчать, що відповідач почав розроблення та виготовлення лікарського засобу «Ренальган» з 29.04.1996р., тобто раніше дати заявленого пріоритету на Свідоцтво України № 15785, датою якого є 23.05.1996р., тому ПАТ «ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК», як попередній користувач позначення «РЕНАЛЬГАН», має право на безоплатне продовження діяльності з використання позначення при виготовленні лікарського засобу «Ренальган-Біолік».

Окрім того, в судовому засіданні оглянуто реєстраційне посвідчення № UA/1530/02/01 від 14.05.2013р. на лікарський засіб «РЕНАЛГАН» розчин для ін'єкцій, засвідчену копію якого надано в матеріали справи позивачем, з якого вбачається, що заявником та виробником лікарського засобу «РЕНАЛГАН», розчин для ін'єкцій є АТ «Лекхім-Харків» (Україна, 61115, м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 36), тобто інша юридична особа.

Як вбачається Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 508438 від 18.07.2013р., наданого відповідачем до матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство "Лекхім-Харків, АТ «Лекхім-Харків», код ЄДРПОУ 22676945, (Україна, 61115, м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 36) та позивач по справі - Приватне акціонерне товариство «Лекхім» (код ЄДРПОУ 20029017) є різними юридичними особами.

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Однак, в матеріалах справи відсутні документи, які б могли підтвердити що ПрАТ «Лекхім-Харків» є філією або представництвом ПрАТ «Лекхім».

Будь-яких документів, щодо відношення позивача до виробництва лікарського засобу «Реналган» в судове засідання не надано. Доводи позивача про те що він є виробником лікарського засобу «Реналган» спростовуються наявними у матеріалах справи документальними доказами.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у ПрАТ «Лекхім» відсутні підстави для звернення до господарського суду з позовом про зобов'язання припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу «Ренальган-Біолік», оскільки у справі відсутні аргументовані докази порушення з боку ПАТ «ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК» майнових та інших прав саме ПрАТ «Лекхім», щодо виробництва відповідачем лікарського засобу «Ренальган-Біолік».

Згідно зі ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає необхідним витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання позивача про відкладення та продовження строку розгляду справи відмовити.

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Повне рішення складено 05.08.2013 р.

Суддя Присяжнюк О.О.