Постанова № 32988486, 05.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 серпня 2013 року 14:47 № 826/9911/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Савчук Г.П. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКолективного підприємства "МІКРО-ЕОМ-СЕРВІС"до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової службипро скасування податкових повідомлень-рішень №0003512220, №00035021220

від 12.06.2013 р.

за участю представників сторін:

від позивача: Петренко А.В.

від відповідача: Кірашенко Ю.А.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05.08.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Колективного підприємства "МІКРО-ЕОМ-СЕРВІС", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2013 №0003512220 та №0003502220.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено позапланову виїзну перевірку КП "МІКРО-ЕОМ-СЕРВІС" з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ВАД ТЕХНОЛОДЖИ ГРУП». За результатами перевірки складено Акт від 28.05.2013року №1740/22-221-03358914 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 22743,00 грн., у тому числі по періодах: І квартал 2012 року у сумі 9037,00 грн., І півріччя 2012 р. на суму 20866,00 грн., 9 міс. 2012 р. на суму 2012 р. - 22743,00 грн. та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 21 660,00 грн., в т. ч. по періодах: за січень 2012 р. - 2253,00 грн., за лютий 2012 р. - 3917,00 грн., за березень 2012 р. - 2437,00 грн., за квітень 2012 р. - 3887,00 грн., за травень 2012 р. - 3575,00 грн., за червень 2012 р. - 3804,00 грн., за липень 2012 р. - 1787,00 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.06.2013 року №0003502220, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 28 429,00грн. (за основним платежем 22 743,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 5686 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 12.06.2013 року №0003512220, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 27075,00 грн., за основним платежем - 21660,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5415,00 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «ВАД ТЕХНОЛОДЖІ ГРУП» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №7 про надання послуг від 01.02.2012 р. (надалі по тексту Договір №7).

У відповідності до п. 1.1 Договору №7, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати посередницькі послуги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 2.1 вищезазначеного Договору, згідно з цього Договору, Виконавець надає Замовнику послуги з технічного обслуговування та ремонту офісної техніки.

Пунктами 3.1 - 3.3 Договору №7 передбачено, що вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця та фіксується в актах наданих послуг. Акт про надані послугах підписується Сторонами до 30 числа місяця, в якому фактично надавалися послуги. Замовник зобов'язаний перерахувати суму зазначену в акті про надання послуг протягом 2-х днів з моменту підписання такого акту.

Позивач зазначає, що зобов'язання сторін було виконано належним чином та в повному обсязі та надано Суду платіжні доручення, рахунки фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) податкові накладні.

Суд звертає увагу, що в Актах виконаних робіт та рахунках фактури не зазначено, які конкретно були надані послуги.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази замовлення послуг по технічному обслуговуванню та ремонту офісної техніки, яка саме офісна техніка потребувала ремонту.

Під час перевірки було встановлено наступне: «Згідно наданих документів до перевірки встановлено, що між Позивачем (Покупець) та ТОВ «ВАД ТЕХНОГЛОДЖИ ГРУП» (Постачальник) було укладено договір поставки від 01.02.2012р. за №7. Предметом договору є надання посередницьких послуг (технічне обслуговування та ремонт офісної техніки), в порядку та на умовах, визначених договором. Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця та фіксується в актах наданих послуг.

Як стало відомо зі змісту Постанови про призначення позапланової виїзної перевірки від 15.03.2013 року винесеної старшим слідчим СВ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №420131 10060000070 від 17.01.13р. за ознаками злочинів, передбачених ч.З ст.212, ч.5 ст.191 КК України.

Досудовим слідством встановлено, що було допитано колишнього засновника та директора ТОВ «Вад Технолоджи Груп» код ЄДРПОУ 37639652 - ОСОБА_5, який наддав показання, що до діяльності вказаного підприємства відношення не має, статутний фонд підприємства не формував, документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «Вад Технолоджи Груп» код ЄДРПОУ 37639652 не складав та не підписував.

В ході аналізу діяльності ТОВ «Вад Технолоджи Груп» було встановлено, що з вказаним підприємством, проводило взаємні розрахунки КП «Мікро-Еом-Єервіс».

Згідно пояснення ОСОБА_5 від 09.02.13р. (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1) встановлено, що вказане підприємство зареєстрував на своє ім'я за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання від неї прибутку.

Враховуючи вищезазначене, правочин між Позивачем та його контрагентом ТОВ «ВАД ТЕХНОЛОДЖИ ГРУП» не мав реального товарного характеру, оскільки роботи та послуги не виконувались, а лише були оформлені на папері.».

Суд звертає увагу, що в судовому засіданні представник Позивача не заперечував проти показання свідка (гр. ОСОБА_5, засновника, директора ТОВ «Вад Технолоджи Груп») та не надав суду документів, які б спростовували встановленого перевіркою.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було належним чином виконано умови договору в повному обсязі, а тому посилання Позивача на виконання сторонами всіх умов договору не підтверджується.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук