Постанова № 32987878, 08.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2013 року № 826/11811/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю. при секретарі судового засідання Непомнящій А.О., розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Шевченківському районного управління юстиції у місті Києві про визнання дії протиправними, скасування постанов

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Шевченківському районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

- визнати дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження №20283091 у розмірі 67 113,14 грн. протиправними;

- визнати дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по винесенню постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження № 20283091 у розмірі 1 000,00 грн. протиправними;

- визнати дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по винесенню постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 квітня 2011 року, в межах виконавчого провадження № 20283091 протиправними;

- визнати дії відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 листопада 2012 року в рамках виконавчого провадження № 35113315 протиправними;

- визнати дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 листопада 2012 року в рамках виконавчого провадження № 35113523 протиправними;

- визнати протиправною та скасувати Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 квітня 2011 року в рамках виконавчого провадження № 20283091, винесену відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження № 20283091 у розмірі 67 113,14 грн., винесену Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження № 20283091 у розмірі 1 000,00 грн., винесену Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві;

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 08 листопада 2012 року в рамках виконавчого провадження № 35113315, винесену Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві;

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 08 листопада 2012 року в рамках виконавчого провадження № 35113523, винесену Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01 серпня 2013 року.

Досліджуючи питання строку звернення до адміністративного суду, який встановлений частиною 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України судом враховано, що матеріали справи містять доказ ознайомлення представника позивача із матеріалами спірного виконавчого провадження саме 19 липня 2013 року, а тому, за відсутності доказів направлення відповідачем та отриманням позивачем копій спірних постанов та з огляду на подання адміністративного позову 25 липня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду), суд вважає строк таким, що пропущено з поважних причин та підлягає поновленню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-IV та пункту 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, державним виконавцем на адресу позивача не надіслано спірні постанови.

Крім цього, представником позивача як на підстави для скасування оскаржуваних постанов зазначено, що всупереч статті 24 Закону № 606-IV державним виконавцем не надано позивачу строк для добровільного виконання виконавчого напису від 26 травня 2010 року.

Представник відповідача у судове засідання 01 серпня 2013 року не з'явився, згідно клопотання від 01 серпня 2013 року просив суд розгляду адміністративну справу без участі представника відділу державної виконавчої служби. На вимогу ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2013 року надано завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження.

За таких обставин, враховуючи клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності, суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого напису від 26 травня 2010 року № 699 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 що належить на праві власності боржнику ОСОБА_1, старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві 16 липня 2010 року відкрито виконавче провадження № 202583091.

При цьому, постановою Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 26 квітня 2011 року накладено арешт на все майно, що належить Боржнику - ОСОБА_1.

Матеріали виконавчого провадження містять Висновок з незалежної оцінки майна - трикімнатної квартири АДРЕСА_1, складеного на виконання постанови Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 29 квітня 2011 року № 1067/6 про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні.

На підставі заяви Стягувача від 20 липня 2011 року виконавчий документ повернуто без виконання, постановами Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 19 жовтня 2012 року стягнено з Боржника виконавчий збір у розмірі 67113,14 грн. та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 1000,00 грн.

У подальшому, постанови Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 19 жовтня 2012 року про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій виділено у окремі виконавчі провадженні № 35113315 та № 20235113523 відповідно.

На думку позивача, вищезазначені постанови, винесені в межах спірного виконавчого провадження є неправомірними, винесені з порушення норм Закону України "Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-IV та пункту 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, тому підлягають скасуванню в судовому порядку.

Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд зазначає наступне.

Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-IV (далі по тексту - Закон № 606-IV) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 17 цього Закону встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, до яких відносяться, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Суд звертає увагу, що представником позивача у судовому засіданні на наведено сумнівів щодо змісту та форми виконавчого документу (виконавчого напису № 699 від 26 травня 2010 року) як на підставу протиправності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, проте, в обґрунтування неправомірності постанов про відкриття виконавчого провадження, накладання арешту та стягнення виконавчого бору та витрат на проведення виконавчих дій зазначено порушення відповідачем статті 31 Закону № 606-IV, а саме: не направлення відповідачем зазначених вищезазначених постанов, що побавило позивача можливості добровільно виконати виконавчий документ.

Статтею 19 Закону № 606-IV встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до статті 31 Закону № 606-IV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Пунктом 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі по тексту - Інструкції № 74/5) встановлено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

Матеріали спірного виконавчого провадження містять копію супровідного листа № 1860/6 на направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу Боржника (АДРЕСА_1), у якій відсутня дата складання документу та відмітка про його направлення.

У судовому засіданні 01 серпня 2013 року представником позивача зазначено, що позивач був позбавлений можливості отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2010 року, а отже і позбавлений можливості добровільного її виконання у зв'язку з направленням постанов на адресу майна боржника, а не на адресу боржника, за якою останній проживає та зареєстрований (копія паспорту міститься в матеріалах справи).

З приводу твердження представника позивача суд зазначає, що згідно виконавчого напису від 26 травня 2010 року № 699, адресою проживання Боржника зазначено АДРЕСА_1.

Пунктом 287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 встановлено, що виконавчий напис має містити, зокрема, найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб).

При цьому, відповідно до пункту 288 цієї Інструкції встановлено, що виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.)

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку.

З системного аналізу вищезазначених норм права вбачається, що у виконавчому написі зазначається адреса Боржника, на яку у подальшому при вчиненні виконавчих дій, державним виконавцем направляються копії постанов винесених в межах конкретного виконавчого провадження, тому твердження позивача про неправомірне направлення спірних постанов на адресу: АДРЕСА_1, є необґрунтованим з огляду на зазначення саме такої адреси Боржника у виконавчому написі від 26 травня 2010 року № 699.

Водночас, відповідно до пункту 4.1.1. Інструкції № 74/5 постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

Відповідно до пункту 8.13 Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, затвердженої Державної судової адміністрації України від 5 грудня 2006 р. N 155 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 15 грудня 2008 року N 134), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 грудня 2006 р. за N 1345/13219, повістки надсилаються рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою) або кур'єром із зворотною розпискою. В окремих випадках за вказівкою судді судові виклики і повідомлення можуть бути здійснені іншими засобами, передбаченими КАС України.

Главою 3 (статті 33-35) Кодексу адміністративного судочинства України визначені поняття повістки, її змісту та порядку вручення.

Зокрема, встановлено, що повістки надсилаються фізичній особі за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

При цьому, встановлено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що державний виконавець зобов'язаний протягом трьох днів з моменту відкриття виконавчого провадження направити боржнику супровідний лист із постановою про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом із повідомленням про вручення за адресою вказаною у виконавчому документі, що є адресою місця реєстрації, проживання або перебування боржника.

Проте, відповідачем не надано суду доказу направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу позивача. Матеріали спірного виконавчого провадження містять копії супровідного листа № 1860/6 на направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу Боржника (АДРЕСА_1), у якій відсутня дата складання документу та відмітка про його направлення.

Абзацом 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270, визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням, є доказом надання (оплати) послуг поштового зв'язку, проте він не дає можливості суду перевірити вміст поштового відправлення і не містить повної адреси одержувача.

Крім того, відповідно до підпункту 3.1.2.2 Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року №211, визначено, що про прийняте для пересилання рекомендоване поштове відправлення відправнику видається касовий чек або розрахункова квитанція.

У розрахунковій квитанції зазначається: порядковий номер розрахункової квитанції; номер поштового відправлення (через дріб після номера квитанції), вид поштового відправлення, особлива відмітка, якщо рекомендоване відправлення подається з повідомленням про вручення, з відміткою "Судова повістка", "Вручити особисто"; місце призначення; його маса; сума плати за пересилання тощо. У визначеному місці розрахункової квитанції проставляється відбиток календарного штемпеля. Касовий чек повинен містити таку саму інформацію, за виключенням номера розрахункової квитанції.

Також, відповідачем не надано суду ані копії розрахункової квитанції, опису вкладення, повідомлення про вручення поштового відправлення, конверту, тощо.

За відсутності вищевикладених доказів, суд констатує, що матеріали справи не містять доказів направлення на адресу Боржника постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2010 року, що порушує право позивача та позбавило останнього можливості добровільно виконати виконавчий документ.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Разом з тим, згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Враховуючи, що матеріали спірного виконавчого провадження не містять доказів направлення та отримання Боржником постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2010 року, якою встановлено строк на добровільне виконання виконавчого напису № 699 від 26 травня 2010 року, що позбавило позивача можливості добровільно виконати зобов'язання майнового характеру, суд вважає постанови про стягнення виконавчого збору від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження № 20283091 у розмірі 67 113,14 грн. та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження № 20283091 у розмірі 1 000,00 грн. протиправними та такими, що підлягають скасування, а дії відповідача в цій частині - визнанню неправомірними.

В свою чергу, позовні вимоги про визнання дій відповідача по винесенню постанов про відкриття виконавчих проваджень № 35113315 та № 35113523 по виконанню постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, та скасування постанов про відкриття зазначених виконавчих проваджень від 08 листопада 2012 року є необґрунтованими з огляду на наступне.

Постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

За таких обставин, виділяючи в окреме провадження спірні постанови, державний виконавець діяв в порядку та в межах наданих йому повноважень, тому підстави для визнання таких дій протиправними на думку суду відсутні, а з урахуванням задоволення позовних вимог в частині скасування спірних постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій - такі позовні вимоги є передчасними, оскільки згідно пункту 4 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Також, суд не погоджується із вимогами про визнання протиправними дій щодо винесення постанови про накладання арешту та її скасування з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 55 Закону № 606-IV, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до частини 2 статті 57 Закону № 606-IV, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Положенням частини 3 статті 57 Закону № 606-IV, встановлено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що державний виконавець наділений правом накладання арешту на майно боржника в межах суми стягнення за виконавчим документом на будь якій стадії вчинення виконавчих дій, при цьому, державний виконавець складає акт опису майна боржника, а копію постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Матеріали виконавчого провадження містять акти державного виконавця від 19 січня 2011 року, від 07 лютого 2010 року про звернення стягнення на майно Боржника, акт опису й арешту майна від 26 квітня 2011 року, на підставі яких постановою Відділу державної виконавчої служби Шевченківському районного управління юстиції у місті Києві від 26 квітня 2011 року накладено арешт на майно позивача та заборонено його відчуження, відповідно призначено експерта для участі у виконавчому провадженні, яким складено висновок з незалежної оцінки майна (згідно фіскального чеку та реєстру списку реєстру зазначені документи направлені на адресу боржника простою кореспонденцією, тому докази отримання відсутні в матеріалах справи).

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що, накладаючи арешт на майно боржника, відповідач діяв правомірно та у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», а тому, враховуючи, що позивачем не заявлено вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2010 року № 20283091, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї ж встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження №20283091 у розмірі 67 113,14 грн. протиправними.

3. Визнати дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по винесенню постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 19 жовтня 2012 року в рамках виконавчого провадження № 20283091 у розмірі 1 000,00 грн. протиправними.

4. Визнати протиправним та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 19 жовтня 2012 року про стягнення виконавчого збору, винесену в межах виконавчого провадження № 20283091.

5. Визнати протиправним та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 19 жовтня 2012 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій № 20283091.

6. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник