Постанова № 32987589, 13.08.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4451/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бутенко А.В.,

судді - Андрухіва В.В.

судді - Юхтенко Л.Р.

за участю секретаря - Рачкова О.І.,

сторін:

позивач - ОСОБА_1. (особисто)

представник відповідача - Максимова О.О. (по довіреності)

перекладач - ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення №244-13 від 22.04.2013 року та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення №244-13 від 22.04.2013 року та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.05.2012 року позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Рішенням ДМС від 22.04.2013 року №244-13 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 45).

Позивач вважає таке рішення неправомірним та необгрунтованим з огляду на наступне. ОСОБА_1 є громадянином Сирійської арабської республіки, мешканцем міста Хама. На початку внутрішнього озброєного конфлікту позивач знаходився на навчанні в Україні. На сьогоднішній день внутрішній конфлікт в Сирії значно загострився та в країні гуманітарна криза. Жертвами військового конфлікту, як правило стає цивільне населення країни. В разі повернення в країну походження позивач стверджує, що може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в країні та може підлягати примусовому призову до служби в армії країни або примусово рекрутованим з боку повстанців, оскільки на момент виїзду з країни походження позивач не проходив військову службу. Позивач не має бажання приймати участь у бойових діях проти власного народу, так як вважає себе людиною миролюбивою. Враховуючи ситуацію, яка на даний момент відбувається в Сирії, позивач побоюються за власне життя, та не має змоги на даний час повернутись до країни походження.

Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне. В ході вивчення документів, наданих позивачем, було встановлено, що ОСОБА_1 приїхав в Україну на підставі національного паспорту із студентською візою. Основною причиною виїзду з країни громадського походження іноземець назвав те, що він бажає навчатися в Україні. Після закінчення навчання та терміну реєстрації повинен був виїхати з України, але цього не зробив і не вчинив жодних дій щодо отримання легального знаходження на території України. Таким чином позивач прибув до України з метою навчання і країну походження залишив добровільно та безперешкодно за довго до початку внутрішнього конфлікту, такі доводи дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації. Також зазначила, що залишення позивача в Україні обумовлено загальним станом в країні в цілому, економічними проблемами, бажанням залишитися в економічно - стабільній країні, бажанням покращити життєві умови.

Вислухавши пояснення позивача, та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зокрема, проаналізувавши особову справу ОСОБА_1 № ODS12/193 (а.с.15-61), а також інформацію по країні походження позивача суд встановив, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1, є громадянином Сирії (м. Хама, район Хамідія), за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин - суніт (а.с.33).

До України позивач потрапив легально, 29.08.2008 року покинув країну постійного проживання, авіарейсом м.Алепо (Сирія) через Туреччину до м.Одеса (Україна) за національним паспортом та учбовою візою на навчання в Академії холоду (а.с.23-44).

Як вбачається з анкети особи, яка звернулася з заявою про надання статусу біженця від 04.05.2012 року №173, до України позивач приїхав на навчання, з 2004 року по 2005 рік навчався в Академії холоду на підготовчому відділенні в м. Одеса, з 2005 року по 2009 рік навчався у Державному медичному університеті на лікувальному факультеті.

Судом встановлено, що після четвертого курсу позивач не зміг продовжити навчання через фінансові проблеми. Так як не зміг оплатити страховку тому реєстрація позивача була здійснена до 01.03.2009 року. В країні походження позивача вже почалися хвилювання. Тому позивач залишився працювати в Україні з метою заробити на навчання гроші. Зараз в Сирії відбуваються військові дії, а тому позивач не може повернутися в країну походження.

Також судом встановлено, що 04.05.2012року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.18-19).

За результатами розгляду документів Управлінням у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області, був прийнятий висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с.54-59).

В висновку зазначено, що ОСОБА_1 вперше виїхав з країни громадського походження до України 05.10.2004 року на підставі національного паспорту із студентською візою. Востаннє виїжджав із Сирії 29.08.2008 року на підставі національного паспорту із студентською реєстрацією. В Одесу потрапив 29.08.2008 року. Реєстрація закінчилась 01.03.2009 році. Основною причиною виїзду з країни громадського походження є бажання в Україні отримати вищу освіту, на той час у нього проблем у країні громадського походження не було. Через закінчення терміну реєстрації нелегально знаходиться на території України. Йому треба повертатися на батьківщину, але на даний час він цього зробити не може, через те, що у Сирії йдуть військові дії. Мета звернення до ДМС України - допомога в отриманні тимчасової легалізації, доки у країні громадського походження не закінчаться військові дії.

Також ОСОБА_1 повідомив, що до складу будь-яких політичних партій не входив. Переслідувань та погроз за ознаками пов'язаних із релігією, національністю, расою на його адресу не надходило.

Під час проведення співбесіди з заявником не встановлено жодного наміру заявника переїхати до географічно близьких до Сирії країн. Приїзд до України мотивує тим, що в Україні є можливість навчатися та працювати.

Рішенням Державної міграційної служби України від 22 квітня 2013 року №244-13 (а.с.60) був підтриманий зазначений висновок та відмовлено ОСОБА_1 в наданні статусу біженця відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому, суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по видачі національного паспорту, продовженні терміну його дії, відмовлено в наданні дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

У Рекомендації по питанню міжнародного захисту осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку від грудня 2012 року зазначено, що в липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хреста прийняв рішення рахувати конфлікт в Сирії озброєним конфліктом не міжнародного характеру, що передбачає дії міжнародного гуманітарного права у всіх регіонах, де ведуться бойові дії. Громадяни Сирії або особи, які постійно проживали в Сирії, та потребують міжнародного захисту, які звернулись в УВКБ ООН або до влади приймаючих країн, були зареєстровані або знаходяться в процесі реєстрації, в відповідних випадках, в якості осіб які потребують міжнародного захисту та отримують допомогу. Оскільки ситуація в Сирії являється нестабільною та ще деякий час може залишатися не визначеною, подібні заходи повинні прийматися до тих пір поки ситуація з безпекою та правами людини не покращиться в відповідній мірі для того щоб забезпечити права при поверненні.

Крім того, суд зазначає, що на 66-й пленарній сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято 63 резолюції та 9 рішень рекомендованих Комітетами ООН (Соціальним, Гуманітарним та Культурним), в яких засвідчувалося «продовження грубих та систематичних» порушень прав людини в Сирії. Так, наприклад, Рада Безпеки ООН прийняла дві Резолюції (Резолюція 2042 (2012) та Резолюція 2043 (2012), в яких осуджує широкомасштабні порушення прав та свобод людини сирійською владою та будь-які порушення прав людини озброєними формуваннями та висловлює своє глибоке співчуття зі смертю багатьох тисяч людей в Сирії.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Крім того, суд звертає увагу на те, що одним із критеріїв, якому повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості рішення, який вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що Рішення про відмову у візнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте без врахування всіх обставин справи та не досліджено відповідачем у повній мірі, тобто, є необґрунтованим, що є підставою для його скасування.

Щодо решти позовних вимог стосовно зобов'язання відповідача прийняти відносно позивача рішення про надання статусу біженця, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, ці закони та підзаконні акти дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, без порушень принципу розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Перевірка доцільності не є юрисдикцією адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти конкретне позитивне рішення (прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця) є формою втручання у його дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

В той же час, відповідно до частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, для належного захисту порушених прав позивача, Державній міграційній службі України належить повторно розглянути про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства України та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення №244-13 від 22.04.2013 року та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Державної міграційної служби України № 244-13 від 22.04.2013 року, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

3. Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13 серпня 2013 року.

Головуючий суддя Бутенко А.В.

Суддя Андрухів В.В.

Суддя Юхтенко Л.Р.

.