Ухвала суду № 32975585, 02.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 р.Справа № 818/979/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2013р. по справі № 818/979/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діната"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Діната", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000162260/0/10572 від 07.05.2012 р. про зменшення ТОВ "Діната" суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 67258 грн. та № 0000572260/36759 від 15.08.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2734 грн.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діната" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сумах № 0000162260/0/10572 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2734 грн. від 07 травня 2012 року про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Діната" суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 67258 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000572260/36759 від 15 серпня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2734 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги посилається на обставини встановлені в акті перевірки.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ДПІ в м. Сумах проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТОВ "Діната" з питань правових відносин з ТОВ "Діомат ЛТД" за травень, липень, серпень 2011 року.

За результатами перевірки податковим органом складено акт 18.04.2012 року № 338/23-260/33078592/6, яким встановлено порушення ст.138,139, п.185.1 ст. 185, п.198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем зменшено збитків по податку на прибуток 2 квартал 2011 року на суму 25175 грн., за 2-3 квартали 2011 року на суму 67258 грн., занижено податок на додану вартість у травні 2011 року на суму 4369 грн., у липні 2011 року зменшено від'ємне значення на суму 2187 грн. та занижено податку на додану вартість на суму 2909 грн., у серпні 2011 року занижено податку на додану вартість на суму 2208 грн., та завищено податкового кредиту по неоподаткованим операціям на суму 1778 грн., в т. ч. за травень 2011 року у сумі 666 грн., липень 2011 року у сумі 776 грн., серпень 2011 року у сумі 336 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення № 0000162260/0/10572 від 07.05.2012 р. про зменшення ТОВ "Діната" суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 67258 грн. та № 0000572260/36759 від 15.08.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2734 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосування норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як свідчать фактичні обставини справи, у травні 2011 року між ГОВ «Діната» (Замовник) га ТОВ «Діомат ЛТД» (Виконавець) був укладений усний договір та сторонами була досягнута домовленість про те, що ТОВ «Діната» замовляє, а ТОВ «Діомат ЛТД» виконує топографічні роботи та топогеодезичні вишукування, результатом яких є топографічний план місцевості, які є необхідними для використання в роботі ТОВ «Діната» та останнє сплачує грошові кошти за виконану роботу.

Виконавцем були проведені топогеодезичні вишукування та топографічні роботи в три етапи, результатом яких є топографічна зйомка частини м. Суми, що міститься на електронному носії та використовується ТОВ «Діната» в роботі, що передбачена його установчими документами, а саме виготовлення землевпорядної документації та проведена оплата виконаної роботи згідно платіжних документів.

Відповідно до копій актів виконаних робіт від 31.05.2011 р. № ОУ-31/05-1, від 20.07.2011 р. № ОУ-20/06-1, від 30.08.2011 р. № ОУ-30/08-1 вартість робіт складає 80709 грн., у т.ч. ПДВ 13 451,5 грн. ( а.с. 100, 104, 108).

Надання виконавцем послуг за цим договором та їх прийняття і оплата замовником підтверджується копіями: платіжних доручень № 69 від 19.08.2011 р. (а.с.105), випискою по особовому рахунку за 19.08.2011 р. (а.с. 106), податкових накладних №106 від 20.07.2011 р., № 134 від 30.08.2011 р. (а.с. 107, 109), копією топографо - геодезичної зйомки (а.с. 110).

Наявність первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують взаємовідносини з ТОВ «Діомат ЛТД», посадові особи, які проводили перевірку не заперечували.

Відповідно до підп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 встановлено, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Щодо посилання в акті перевірки на нікчемність договору між ТОВ "Діната" та ТОВ "Діомат ЛТД" на здійснення топографічних робіт та топогеодезічних вишукувань (договір укладено в усній формі) внаслідок невідповідності його вимогам ч. 1 і ч.5 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України, оскільки він не спричинюють реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок так як були спрямовані на заволодіння майном держави - дохідної частини державного бюджету і тому є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Лаватан»правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагента позивача, суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01 2009 у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно до положень ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що фактичні господарські відносини між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Діомат ЛТД» мали місце, позивачем отримано від його контрагента належним чином оформлені податкові накладні на всю суму товару (виконаних робіт), які оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно з частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено існування як на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень так і на день розгляду судом справи обґрунтованих підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток і з податку на додану вартість, а також визнавати дії позивача порушенням податкового законодавства та нараховувати за них штрафні (фінансові) санкції.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2013р. по справі № 818/979/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.