Рішення № 32965562, 05.08.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" серпня 2013 р.Справа № 916/1429/13

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Кравченко С.В.

за участю представників сторін :

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "АМСТ";

до відповідача: Приватного підприємства "ДОРЛІДЕР"

про стягнення 27000 грн., -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "АМСТ" ( далі - Позивач) звернулось до Приватного підприємства "ДОРЛІДЕР" ( далі - Відповідач ) із позовом про стягнення 27000 грн., посилаючись на наступне.

На підставі замовлення відповідача позивач здійснив відповідачу відвантаження розподільника КПП вартістю 78000 грн., що підтверджується накладною РН-00123 від 16.10.2012 р. та довіреністю № 0408 від 16.10.2012 р.

Як зазначає позивач у позові, на виконання укладеного сторонами правочину позивач виставив, а відповідач безумовно акцептував рахунок-фактуру №СФ-0000180 від 10.08.2012 р., який мав бути повністю оплачений не пізніше 14.08.2012 р., але оплачений лише частково. Платіжними дорученнями від 10.08.2012 р. №767, від 23.08.2012 р. №816 відповідачем перераховано частину вартості розподільника КПП в сумі 51000 грн.

Беручи до уваги наведене, 12.02.2013 р. позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням від 12.02.2013 р. №12-02/2 з нагадуванням про необхідність розрахунку.

Позивач надіслав відповідачу письмову вимогу-претензію від 18.03.2013 р. про сплату згідно з накладною РН-00123 від 16.10.2012 р., довіреністю №0408 від 16.10.2012 р. та рахунком-фактурою №СФ-0000180 від 10.08.2012 р. заборгованості в сумі 27 000 грн. в строк до 01 квітня 2013 року.

Позивач у позові зазначає, що 21.03.2013 р. вимогу-претензію відповідач отримав, що засвідчується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте законні вимоги позивача залишено відповідачем без уваги та задоволення. Станом на день складання цього позову заборгованість відповідача за розподільник КПП перед позивачем становить 27000 грн.

Керуючись ст. 16, 530, 901-904 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 27 000 грн. боргу.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як випливає із змісту позову, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача боргу на підставі поставки відповідачеві товару по його, відповідача, замовленню.

В матеріалах справи відсутні докази наявності замовлення відповідача.

У рахунку - фактурі №СФ-0000180 від 10.08.2012 р., на який посилається позивач, у графі "замовлення" записано - без замовлення. Таким чином, суд вважає, що даний рахунок - фактура виписаний без замовлення. Відтак, суд відхиляє зазначення позивача про те, що відповідач замовив у нього товар.

У копії накладної РН-00123 від 16.10.2012 р., що додана до позову стоїть печатка підприємства відповідача та зазначено про отримання товару за довіреністю № 0408 від 16.10.2012 р.

Ухвалами господарського суду Одеської області від 04.06.2013 р., 01.07.2013р. позивач був зобов'язаний надати суду оригінали доданих до позову копій документів для огляду суду, в тому числі оригінал вказаної накладної, але представник позивача Захарчук А.О. діючий за довіреністю від 01.07.2013 р. її суду так і не надав. Відтак, суд позбавлений можливості дослідити оригінал цієї накладної. Таким чином, суд не приймає до уваги вказану накладну як факт поставки товару.

Ухвалами господарського суду Одеської області від 04.06.2013 р., 01.07.2013р. та 17.07.2013р. позивач був зобов'язаний надати суду вказану довіреність №0408 від 16.10.2012р. Представник позивача Захарчук А.О. діючий за довіреністю від 01.07.2013 р. був присутній у засіданнях суду 01 та 17 липня 2013 р., проте вказану довіреністю суду так і не надав.

Таким чином, довіреність, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог суду надана не була.

Як зазначає позивач, на виконання укладеного між сторонами правочину позивач виставив, а відповідач безумовно акцептував оплативши вказаний рахунок-фактуру частково, про що свідчать копії платіжних доручень № 767 від 10 серпня 2012 р та № 816 від 23 серпня 2012 р.

Відповідно до частини 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Проаналізувавши вказані копії платіжних доручень, господарський суд відхиляє їх як доказ сплати, оскільки вони не містять підпису банку в графі „проведено банком" та не містять дати отримання банком в графі "одержано банком".

Крім того, в порівнянні змісту копій вказаних платіжних доручень зі змістом платіжного доручення про сплату позивачем судового збору по даній справі, яке прийнято судом безумовно як доказ сплати судового збору, чітко випливає, що зміст копій вказаних платіжних доручень відрізняється від змісту платіжного доручення про сплату позивачем судового збору.

Крім того, дані копії платіжних доручень № 767 від 10 серпня 2012 р та № 816 від 23 серпня 2012 р., не відповідають п.3.1. та додатку 8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976

Таким чином, вважати, що вказані платіжні доручення пройшли через установу банку, тобто відповідач оплатив частину отриманого товару, суд не може. Відтак, вважати, що відповідач безумовно акцептував вказаний правочин, в розумінні ч. 2 ст.638 ЦК України, у даному випадку, на думку суду, не можна.

Підсумовуючи вищенаведене господарський суд вважає, що вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними наявними у справі вищевказаними доказами і тому позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 49 ГПК України судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано 12.08.2013р.

Суддя Никифорчук М.І.