Рішення № 32965478, 09.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-23-25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2013 р. Справа № 911/2112/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна"

до Фізичної особи - підприємця Войтенка Анатолія Івановича

про стягнення заборгованості

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Горох А.В. (дов. б/н від 29.11.2012р.);

від відповідача Ковальчук Д.Ю. (дов. № 715 від 10.05.2011р.).

Обставини справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна (далі - позивач) звернулось з позовом до Фізичної особи - підприємця Войтенка Анатолія Івановича (далі - відповідач) про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 5 154,61грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.06.2013р. порушено провадження у справі № 911/2112/13, розгляд справи призначено на 21.06.2013р.

21.06.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності (вх. № 13884 від 21.06.2013р.), згідно якої останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувати до вимог позивача строк позовної давності на підставі ст. 257 Цивільного кодексу України та відмовити у задоволенні позову на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, яка прийнята судом.

У судовому засіданні 21.06.2013р. оголошено перерву до 29.07.2013р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2013р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

У судовому засіданні 29.07.2013р. оголошено перерву до 09.08.2013р.

Представник позивача у судовому засіданні 09.08.2013р. позов підтримав повністю, представник відповідача заперечив проти позовних вимог повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

17.07.2006р. між Акціонерним комерційним банком „Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк" (Банк) та Фізичною особою - підприємцем Войтенком Анатолієм Івановичем (Позичальник) укладено договір про надання кредиту № CL-SME007/015/2006, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит, в розмірі, що не перевищує ліміт кредиту, який складає 37 227 дол. США, а позичальник - належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також оплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, як це вказано у договорі.

Згідно п. 1.4.1.1. договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 12,75 % річних, із розрахунку 360 календарних днів на рік.

Відповідно до п.п. 1.5.1., 1.5.1.4. договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку погашення шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний чи транзитний рахунок у банку. При надходженні банку коштів для виконання боргових зобов'язань, банк спрямовує такі кошти на погашення боргових зобов'язань в такій черговості: 1) прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочення матиме місце); 2) проценти, нараховані на прострочену до сплати суму кредиту (якщо прострочення матиме місце); 3) прострочена до повернення сума кредиту (якщо прострочення матиме місце); 4) пеня за несплату в строк процентів (якщо прострочення матиме місце); 5) пеня за неповернення суми кредиту (якщо прострочення матиме місце); 6) строкові проценти за користування кредитом; 7) штраф за нецільове використання кредитних коштів, наданих в рамках кредиту; 8) сума основного боргу за кредитом.

Пунктом 1.6.1. договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний повернути банку суму кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня погашення кредиту згідно графіку погашення.

Згідно п. 8.2. договору договір набуває чинності з моменту його підписання (дата договору), включаючи усі доповнення до нього, та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором в повному обсязі (строк дії договору).

Додатком № 1 від 17.07.2006р. до договору про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. сторонами погоджено графік повернення кредиту та сплати відсотків.

05.11.2010р. між Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умова якого сторони дійшли згоди, що продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель згідно договору про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. (загальна суму основного боргу боржника та загальна сума процентів у валюті договору 8 321,13 дол. США.), а покупець - прийняти такий кредитний портфель та сплатити на користь продавця винагороду.

Суд встановив, що до позивача, в порядку ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р.

Суд встановив, що банк свої зобов'язання за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. виконав належним чином, на виконання п. 1.1. договору перерахував на рахунок відповідача 37 227 дол. США в якості суми кредиту, що підтверджується кредитною заявкою від 17.07.2006р. (а.с. 11, т. 1) та банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1).

Відповідач, в порушення умов договору, заборгованість по кредиту погасив частково, сплативши банку 5 650грн. кредитних коштів зокрема: 3 250грн. - 31.05.2010р. та 2 400грн. - 29.09.2010р., що підтверджується квитанціями (а.с. 4-5, т. 2), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. станом на момент судового розгляду справи склав 8 321,13 дол. США., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1) та квитанціями (а.с. 4-5, т. 2).

22.06.2011р. позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 11154 від 07.06.2011р. (а.с. 11-13) про необхідність погашення заборгованості за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р., згідно якої позивач просив відповідача погасити наявну заборгованість за кредитом, яка 02.07.2011р. отримана відповідачем, що підтверджується підписом останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 28). Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Предметом позову є вимоги про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 5 154,61грн. пені.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (п. 1 ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Приписами частини першої ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що до позивача, в порядку ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р.; банк свої зобов'язання за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. виконав належним чином, на виконання п. 1.1. договору перерахував на рахунок відповідача 37 227 дол. США в якості суми кредиту, що підтверджується кредитною заявкою від 17.07.2006р. (а.с. 11, т. 1) та банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1); відповідач, в порушення умов договору, заборгованість по кредиту погасив частково, сплативши банку 5 650грн. кредитних коштів зокрема: 3 250грн. - 31.05.2010р. та 2 400грн. - 29.09.2010р., що підтверджується квитанціями (а.с. 4-5, т. 2), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. станом на момент судового розгляду справи склав 8 321,13 дол. США, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1) та квитанціями (а.с. 4-5, т. 2)

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості є обґрунтованою.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" звернулося з позовом до суду 28.05.2013р., що підтверджується відміткою на поштовому конверті (а.с. 38, т. 1); згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків (а.с. 237, т. 1) останнім днем погашення кредиту є 17.07.2009р.; перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. почався з 18.07.2009р. та закінчився 18.07.2012р.

Враховуючи вищезазначене, заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності (а.с. 43, т. 1), вимоги ст. 257 ЦК України та встановлення судом 18.07.2009р. як дати виникнення обов'язку відповідача по сплаті боргу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості не підлягає задоволенню як така, що пред'явлена за межами, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, загального строку позовної давності в три роки.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011р. у справі „ВАТ „Нафтова компанія „ЮКОС" проти Росії" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Посилання представника позивача на те, що оскільки відповідач 29.09.2010р. здійснював проплату по договору, то строк позовної давності відповідно до положень ст. 264 Цивільного кодексу України (перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку) є перерваним, а перебіг позовної давності починається заново не приймаються судом, оскільки як вбачається зі змісту п. 1.5.1.4. договору сплачені відповідачем 29.09.2010р. грошові кошти мають бути зараховані в якості погашення прострочених процентів за користування кредитом, а не погашення заборгованості за кредитом, як помилково вважає позивач.

Крім того згідно п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р. якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем за період з 22.09.2012р. по 27.03.2013р. нарахована пеня в сумі 5 154,61грн.

Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки судом встановлено про сплив позовної давності до вимоги про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, а вимога про стягнення пені є похідною (додатковою), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог в частині стягнення 5 154,61грн. пені на підставі ст. 266 ЦК України, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Аналогічна правова позиція міститься у п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 5 154,61грн. пені на підставі ст.ст. 266, 267 Цивільного кодексу України.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено: 13.08.2013р.

Суддя П.В. Горбасенко