Рішення № 32960980, 13.08.2013, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 р. Справа № 923/924/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Дудар І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Спорт сервіс і К», м.Каховка Херсонської області

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Каховка Херсонської області

про: стягнення 35048,40 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мовчан В.О. довіреність від 03.06.2013 р.;

від відповідача: не прибув

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Спорт сервіс і К» (позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) 33592,00 грн. основного боргу, 110,60 грн. - 3% річних, 1345,80 грн. пені.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ухвалу про порушення справи отримав 16.07.2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.48). В судове засідання 30 липня 2013 року не прибув, причини неявки не повідомив. Ухвала господарського суду Херсонської області від 30 липня 2013 року була надіслана відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві. Відповідач в судове засідання 13.08.2013 р. не прибув, причини неявки не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про час та місце його проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника ухвали суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

У пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.06р. (з відповідними змінами) № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" вказано, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про місце, дату та час проведення судового засідання, проте, своїм правом приймати участь у судовому засіданні останній не скористався. Про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Спорт сервіс і К» (позивач, продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, покупець) укладено договір купівлі -продажу №21/05-13 від 13.05.2013 р. (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити цибулю ріпчасту за кількістю та за цінами у відповідності до рахунків-фактур, товарних накладних, які є невід»ємою частиною договору.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 36592,00 грн. за видатковими накладними:

- за видатковою накладною №РН-000027 від 13.05.2013 року відповідач отримав товар на суму 10400,00 грн.;

- за видатковою накладною №РН-000028 від 16.05.2013 року відповідач отримав товар на суму 22176,00 грн.;

- за видатковою накладною №РН-000029 від 21.05.2013 року відповідач отримав товар на суму 4016,00 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.4. договору передбачено, що покупець проводить оплату в повному обсязі вартості партії товару згідно виставленого рахунку-фактури протягом 14 календарних днів.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, перерахувавши платіжним дорученням №30 від 17.05.2013 р. 3000,00 грн., заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 33592,00 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що за порушення терміну оплати поставленої продукції покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов»язань» пеня не може перевищувати подвійної облікової ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, суд перевірив розрахунки пені та дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 1345,80 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення 3 % річних в сумі 110,60 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі вищевказаних норм права та керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_1 у філії ПАТ «УкрСибБанк», МФО НОМЕР_2, свідоцтво платника податків НОМЕР_3, ід.податковий номер НОМЕР_4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Спортсервіс і К» (74800, м.Каховка Херсонської області, Семенівське шосе, 3, р/р 26002438107000 у філії ПАТ «УкрСибБанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 24752408) 33592,00 грн. боргу, 1345,80 грн. пені, 110,60 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.08.2013 р.

Суддя В.В.Людоговська