Постанова № 32960855, 06.08.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2013 р. Справа № 914/1038/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Марка Р.І.

при секретарі судового засідання І.Федорович

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився.

від відповідача (апелянта) - Мартинюк Ю.А., представник за довіреністю.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" б/н від 30 квітня 2013 року

на рішення господарського суду Львівської області від 16.04.2013 року, суддя Р. Кидисюк

у справі за № 914/1038/13-г

за позовом Приватного підприємства "Малинська меблева фабриа"

до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий"

про стягнення заборгованості в розмірі 19 110,12 грн.за поставлену продукцію

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 16.04.2013р. у справі № 914/1038/13-г позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" на користь Приватного підприємства "Малинська меблева фабрика" заборгованість у розмірі 19 110,12 грн. за поставлену продукцію відповідно до видаткової накладної № РН-0000012 від 15.02.2010 року та 1720,50 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, отримавши від позивача товар згідно укладеного договору купівлі - продажу у спрощеній формі, не виконав свого грошового зобов'язання по оплаті товару в повному обсязі, в результаті чого в нього утворилася заборгованість по основній сумі боргу. Відтак, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача є підставними.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що після отримання товару за договором купівлі - продажу, укладеного у спрощений спосіб, в ньому було виявлено якісні недоліки, зокрема, частина товару виявилась непридатною для використання у виробництві, про що позивачу у розумний строк було пред'явлено претензію. Однак позивач не забрав неякісний товар і не розпорядився ним. Крім того, скаржник не погоджується із висновком суду стосовно застосування до спірних правовідносин вимог ч.2 ст. 530 ЦК України щодо виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги. Зазначає, що ним не було отримано претензії позивача з вимогою про оплату заборгованості. Вважає, що в даному випадку застосуванню підлягає саме норма ст. 692 ЦК України, якою передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. На його думку, з моменту прийняття товару та товаророзпорядчих документів на нього сплив строк позовної давності, а поважних причин для його поновлення позивачем наведено не було.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з тих підстав, що претензії відповідача стосовно якості товару не стосуються предмету даного спору, крім того, відповідач прийняв товар по видаткових накладних без будь-яких заперечень стосовно якості товару. Вважає, що твердження позивача про пропуск строку позовної давності не відповідає дійсності, оскільки товар підлягав оплаті згідно вимог ст. 530 ЦК України - після пред'явлення вимоги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Меблевий комбінат "Стрий" шляхом скерування відповідного листа від 18.12.2009 року замовило у приватного підприємства "Малинська меблева фабрика" вироби з дерева (кришки столів різних найменувань) з гарантуванням оплати та просило виставити рахунок для передоплати (а.с.89).

Судом першої інстанції зазначено, що з долученої до матеріалів справи копії Витягу Серії АС № 664029 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.11.2012 року вбачається, що Товариство з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" (ідентифікаційний код юридичної особи 00274878) є правонаступником прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства "Меблевий комбінат "Стрий" (ідентифікаційний код юридичної особи 00274878).

На виконання домовленостей, відповідач 03.02.2010 року перерахував позивачу 10 000,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи банківською випискою (а.с.13).

15.02.2010 року ПП "Малинська меблева фабрика" передало ВАТ "Меблевий комбінат "Стрий", а останнє прийняло без застережень вироби з дерева (кришки столів різних найменувань (без зазначення конкретних розмірів кришок столів)) : кришка стола «Карпати» №1 - 50 штук, кришка стола «Карпати» № 2 - 30 штук, кришка стола «Санторіні» № 1 - 30 штук, кришка стола «Санторіні» № 2 - 20 штук, кришка стола «Соло» - 10 штук (далі - продукція, товар) на загальну суму 43 110,12 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000012 від 15.02.2010 року (а.с.9).

26.02.2010 року відповідачем було перераховано ще 4 000,00 грн. позивачу, що підтверджується долученою до матеріалів справи банківською випискою (а.с.11). Тобто, загалом, відповідач оплатив - 14 000,0 грн. за поставлений 15.02.2010 року товар.

Відтак, за матеріалами справи, що розглядається, заборгованість відповідача за вказаним зобов'язанням становить залишок від основної суми вартості товару - 29 000, 12 грн.

Як встановлено, грошове зобов'язання відповідача в частині боргу в сумі 29 000, 12 грн. є невиконаним. Разом з тим, у позовних вимогах у даній справі позивач просить стягнути з відповідача заборгованість лише в розмірі 19 110, 12 грн. З урахуванням цього, місцевий суд правомірно не виходив за межі позовних вимог та розглядав спір лише в частині стягнення заборгованості в сумі 19 110,12 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ч.1 ст.692 ЦК України (Глава 54 «Купівля-продаж») передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

13 грудня 2012 року позивачем на адресу відповідача надіслано (як зазначено - «цінним листом з описом вкладення») претензію №176 (а.с.14), у якій позивач просив відповідача погасити залишок заборгованості за поставлений товар в розмірі 29 110,12 грн., у протилежному випадку в разі непогашення такої заборгованості до 24.12.2012 року позивач буде змушений звернутися до господарського суду.

Однак відповідач заперечив проти отримання такої претензії. Повідомив, що його повноважні представники не отримували зазначеної претензії, оскільки позивач помилився в адресі підприємства, вказавши вулицю «Грабовську» - замість «Грабовецької».

Враховуючи наведене, позивач надав суду копію листа від 08.07.2013 року №01-06-1112, в якому Центром поштового зв'язку №5 повідомлено, що цінний лист за № 1100100054753 надійшов 02.01.2013 року у ВПЗ Стрий-4 на адресу: місто Стрий, вулиця Грабовська, 3, на ім'я "Меблевий комбінат". Первинне повідомлення про надходження цінного листа дано в доставку листоноші на адресу: вулиця Грабовецька, 3 і залишено в абонентській скринці абонента. Повторно повідомлення виписано 09.01.2013 року і вручено 09.01.2013 року під розписку уповноваженій Крілик М.В. Оскільки за одержанням листа представник відповідача не з'явився, цінний лист повернуто 02.02.2013 року на зворотню адресу "за терміном зберігання", що не заперечувалося позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач як доказ про надіслання претензії від 13.12.2012 року долучив до матеріалів справи фіскальний чек поштового відправлення за № 1160100054753, ВПЗ - Малин - 1 (а.с.70) без долучення опису вкладення. А вищенаведені дані поштового зв'язку стосуються відправки цінного листа за № 1100100054753.

Враховуючи всі обставини справи, суд вважає, що позивачем не доведено належного надіслання відповідачу претензії № 176 від 13.12.2012 року, та з іншого боку, отримання відповідачем цієї претензії.

При вирішенні питання щодо моменту оплати товару у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що за обставинами, що розглядаються, обов'язок щодо сплати товару за позадоговірною поставкою не пов'язується з фактом поставлення товару, а може виникати за пред'явленням окремої заяви, зокрема претензії.

При цьому, місцевий суд вказав на постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10, згідно якої підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічне положення передбачено і Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року.

Однак, місцевий суд не застосовував даних положень при вирішенні спору, вважаючи, що вказані правовідносини (щодо обов'язку вимагати погашення боргу за позадоговірною поставкою) виникли між сторонами у 2010 році, тобто до встановлення судовою практикою моменту виконання обов'язку покупця з моменту поставки продукції.

Слід зазначити, що згідно ГПК України за певних умов обов'язковими для застосування господарським судами є Рішення Верховного суду України. Крім того, станом на 2010 рік чинними були норми ч.1 ст.692 ЦК України, якими передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку апеляційний суд вважає, що загальні положення ч.2 статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права (ч.1 ст.692 ЦК України) - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар. Виконання грошового зобов'язання не може ставитися у залежність від звернення кредитора з вимогою чи претензією.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що після отримання товару відповідачем на адресу позивача надіслано претензію №178 від 02.04.2010 року, якою відповідач повідомив про наявність різних якісних недоліків отриманої продукції: В цій претензії відповідач повідомив, що зазначені недоліки виявлено 05 березня 2010 року, коли кришки столів були прийняті в роботу. Відповідач вимагав, щоб позивач забрав 48 комплектів кришок стола "Карпати" №1 та 30 кришок стола "Санторіно" №1 або щоб підприємство надіслало письмову згоду на повернення бракованої продукції.

Позивач не заперечив проти факту отримання зазначеної претензії, однак жодними діями не відреагував на неї.

Скаржник зазначав у судовому засіданні, що частина товару виявилася непридатною для використання у виробництві через наявні якісні недоліки (товщина кришок столів інша, ніж обумовлена в договорі, механічні пошкодження кантів кришок, відставання кромки, вм'ятини, випуклість), а тому позивач мав би належно роз порядитися неякісним товаром згідно отриманої претензії.

Частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Згідно ч.2 ст. 673 ЦК України у разі відсутності в договорі купівлі -продажу умов щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Згідно вимог ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає покупцеві має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інше не встановлено договором.

Порядок прийняття товару за якістю регулюються спеціальними нормативно-правовими актами.

Статтею 271 Господарського кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів. Оскільки згадані нормативно-правові акти урядом ще не прийнято, враховуючи положення Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" продовжує діяти Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. №П-7 (надалі - Інструкція №П-7).

Пунктом 6 Інструкції №П-7 передбачено, що приймання продукції за якістю здійснюється на складі отримувача у такі строки: при поставці за межі міста - не пізніше 20 днів, після видачі продукції органом транспорту чи надходження її на склад отримувача. Машини, обладнання, прилади та інша продукція, яка надійшла в тарі та яка має гарантійні строки служби чи зберігання, перевіряються за якістю та комплектністю при відкриванні тари, але не пізніше установлених гарантійних строків.

Пункти 16-19, 29 цієї Інструкції встановлюють спеціальний порядок актування товару, щодо якого виявлено недоліки за якістю. Однак відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про залучення до спільної участі для огляду виявлених недоліків та складення двостороннього акту (частина 2 пункту 16 Інструкції №П-7).

Згідно з частиною 2 статті 678 Цивільного кодексу України в разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Згідно ч.1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівля-продажу.

Щодо недоліків поставленого товару, то такі, як вбачається з матеріалів справи, не були прихованими чи такими, які важко виявити. Тому покупець міг виявити ці недоліки при прийнятті товару та відмовитися від товару в момент його передачі.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що факт поставки кришок стола іншої товщини, ніж було замовлено, не стосується якісних показників, а асортименту товару. Отже, слід говорити про поставку товару іншого асортименту, що зумовлює настання інших правових наслідків згідно ст. 672 ЦК України, ніж ті, на які посилається відповідач.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає недоведеними та безпідставними твердження відповідача про поставку йому неякісної продукції.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи досліджені обставини справи, починаючи з 16.02.2010 року, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за договором поставки.

Відповідачем в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності, беручи до уваги те, що зобов'язання відповідача перед позивачем виникло з 15.02.2010 року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з правовою позицію Вищого господарського суду України висвітленою у пункті 3.1 постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", до позовів постачальників (продавців) до одержувачів (покупців) про стягнення вартості товару, від оплати якого останні відмовилися з посиланням на його неналежну якість, то у таких спорах застосовується загальна позовна давність (3 роки), оскільки ці вимоги пов'язані з розрахунками за товар.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. Після переривання строк позовної давності починається заново.

З матеріалів даної справи вбачається існування обставин, з якими пов'язано переривання позовної давності, а саме: часткову оплату вартості поставленого товару26.02.2010 року. Таким чином, оскільки відповідачем частково оплачено вартість отриманої продукції 26.02.2010 р., перебіг позовної давності за позовними вимогами почався 27.02.2010 року та сплив 27.02.2013 року.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся з позовом лише 15.03.2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що відповідно до припису ч.5 ст. 267 ЦК України цей суд вважає підстави пропуску строку захисту порушеного права позивача поважними, а відтак відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності у цих правовідносинах.

Однак з матеріалів справи неможливо встановити, які саме поважні причини пропуску строку позовної давності позивачем суд першої інстанції взяв до уваги.

Згідно з правовою позицію Вищого господарського суду України висвітленою у постанові Пленуму "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

В судовому засіданні позивач пояснив, що він після направлення претензії відповідачу від 13.12.2012 року чекав відповіді на цю претензію і тому не подавав позову про примусове стягнення заборгованості за договором.

Наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності не можуть бути визнані поважними, оскільки у своїй же претензії від 13.12.2012 року позивач зазначив, що у випадку непогашення заборгованості до 24.12.2012 року він буде змушений звернутися до господарського суду. Така заборгованість до встановленого позивачем терміну відповідачем погашена не була. Крім того, позивач міг своєчасно з'ясувати в установі поштового зв'язку, чи відповідач отримав відправлену йому претензії, відповіді на яку він очікував. Отже, наведені причини не є об'єктивними, позивачем не вказано обставин, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання ним позову,

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Апеляційним судом встановлено, що право позивача на своєчасну оплату поставленого товару є порушеним, однак враховуючи те, що позовна давність спливла і про це зроблено заяву відповідачем у справі, а позивачем не наведено обґрунтованих поважних причин пропуску строку позовної давності, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" б/н від 30 квітня 2013 року - задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 16.04.2013р. у справі за № 914/1038/13-г - скасувати.

Прийняти нове рішення. У позові Приватного підприємства "Малинська меблева фабриа" до Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" про стягнення заборгованості в розмірі 19 110,12 грн. за поставлену продукцію - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 12.08.13 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Марко Р..І.