Рішення № 32960843, 07.08.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.08.2013 Справа № 905/4940/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61110, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (66500, АДРЕСА_2)

про стягнення страхового відшкодування

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (довіреність б/н від 01.08.2013)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 гривень, пеню у розмірі 3 798,50 гривень, три відсотки річних у розмірі 2 210,96 гривень, а всього 56 009,46 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Міська страхова компанія», всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодовано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 50 000,00 гривень матеріальної шкоди, яка складається з вартості відновлювального ремонту пошкодженого в дорожньо-транспортній пригоді автомобіля та встановлена звітом автотоварознавчого дослідження з визначення суми матеріальних збитків № 0576 від 16 липня 2011 року в розмірі 55 567,40 гривень. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «МАН», державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Міська страхова компанія» позивачем було направлено останньому заяву на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 50 000,00 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 9, 20 Закону України «Про страхування», статтями 625, 1188 Цивільного кодексу України, статтями 6, 22, 29, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 липня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 липня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2;

- витребувано з Дергачівського районного суду Харківської області належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 2010/3-1522/11 стосовно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «МАН», державний номерний знак НОМЕР_2, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (10.06.2011).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 липня 2013 року розгляд справи відкладено на 07 серпня 2013 року у зв'язку з неявкою представників сторін, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 10 липня 2013 року документів.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в позовній заяві, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14 серпня 2007 року № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання потового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

Ухвали суду надсилалися за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві і співпадає з даними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Наявні в матеріалах справи поштові повернення містять відмітку про те, що організація відповідача вибула (а.с. 32, 39).

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду від 10 липня 2013 року не надав будь-яких письмових пояснень щодо обставин справи.

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2011 року на вулиці Петровського в селищі Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «МАН», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Тойота Камрі», державний номерний знак НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_5.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Постановою ДАІ ВДАІ з обслуговування Дергачівського району та АТІ ГУМВС України в Харківській області від 06 червня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом дорожньо-транспортної пригоди, через відсутність в діях ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України (а.с. 15).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3 отримав чисельні механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Відділення по обслуговуванню Дергачівського району та АТІ ГУМВС України в Харківській області (а.с. 14).

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, власником джерела підвищеної небезпеки - автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, є ОСОБА_1 (а.с. 9).

Свідоцтвом про державну реєстрації серії НОМЕР_6 підтверджується, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (а.с. 10).

Факт перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, та експлуатації автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, з метою виконання трудових обов'язків підтверджено наявною в матеріалах справи копією трудового договору від 07 червня 2011 року, подорожнім листом вантажного автомобіля № 068383 від 10 червня 2010 року (а.с. 12-13).

Постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 04 липня 2011 року у справі № 2010/3-1522/11 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 16).

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

З метою визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3 в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді, на замовлення позивача складено звіт автотоварознавчого дослідження з визначення суми матеріальних збитків № 0576 від 16 липня 2011 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, 2003 року випуску, складає 55 567,40 гривень (а.с. 19-24).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, який є суб'єктом оціночної діяльності, про що свідчить сертифікат Фонду державного майна України від 07 червня 2011 року (а.с. 25).

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, підпис скріплено печаткою.

З рахунку-фактури б/н від 21 червня 2011 року, складеного ІП «АІС-Харків» (який є платником податку на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, складає 88 465,31 гривень з ПДВ (а.с. 26).

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність товариства з обмеженою відповідальністю «Віттранс» - страхувальника автомобіля марки «МАН», державний номерний знак НОМЕР_2, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (10.06.2011) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Міська страхова компанія», на підставі полісу серії АА/337683, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза - 500,00 гривень (а.с. 34).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до відповідача, яким застраховано майно винної у дорожньо-транспортній пригоді особи - автомобіль марки «МАН», державний номерний знак НОМЕР_2.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі з постанови Дергачівського районного суду Харківської області від 04 липня 2011 року у справі № 2010/3-1522/11 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 10 червня 2011 року сталася саме з вини ОСОБА_2, який керуючи автомобілем марки «МАН», державний номерний знак НОМЕР_2 по вулиці Петровського в селищі Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області, не обрав безпечної швидкості руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, який допустив зіткнення з автомобілем марки «Тойота Камрі», державний номерний знак НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_5, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів (а.с. 43-61).

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_2, залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Враховуюче наведене, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача 50 000,00 гривень страхового відшкодування.

Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом серії АА/337683) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 500,00 гривень.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

На вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії АА/337683. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 10 червня 2011 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при розрахунку ціни позову не вирахував розмір франшизи, передбачений полісом серії АА/337683 (500,00 гривень).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Пункт 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що страховик (тобто відповідач), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Згідно пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

На підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачу було надане письмове повідомлення про настання страхового випадку.

14 червня 2011 року позивачем подана заява про виплату страхового відшкодування на ремонт пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3 (а.с. 17).

11 жовтня 2011 року позивачем повторно подано заяву про виплату страхового відшкодування (а.с. 18).

Натомість, відповідач у передбачений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» термін не повідомив фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 щодо прийняття рішення по узгодженню страхового відшкодування.

Відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості матеріальної шкоди проводиться відповідними особами (оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності).

Так, в силу частини сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. В даному випадку розмір прямого збитку, якого зазнав позивач, з огляду на звіт автотоварознавчого дослідження з визначення суми матеріальних збитків № 0576 від 16 липня 2011 року, складає 55 567,40 гривень.

В свою чергу, позивач вірно встановлює розмір збитків не на підставі складеного оцінювачем звіту автотоварознавчого дослідження з визначення суми матеріальних збитків № 0576 від 16 липня 2011 року, а виходячи з ліміту відповідальності відповідача за полісом серії АА/337683 (50 000,00 гривень), проте не вираховує франшизу у розмірі 500,00 гривень.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування та заявлення ним клопотання про проведення експертизи пошкодженого транспортного засобу.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що оскільки водія автомобіля марки «МАН», державний номерний знак НОМЕР_2, визнано винним у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач є відповідальною особою за завдані забезпеченим транспортним засобом збитки у межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, позивач набув право вимоги сплати відповідачем страхового відшкодування.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Сума відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача становить 50 000,00 - 500,00 = 49 500,00 гривень, де:

- 50 000,00 гривень - розмір заявлених до стягнення збитків;

- 500,00 гривень - розмір франшизи (передбачений полісом серії АА/337683).

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів сплати позивачу страхового відшкодування з боку відповідача.

Однією з позовних вимог є вимога про стягнення 3 798,50 гривень пені, нарахованої позивачем на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється відповідач.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник не з договірних зобов'язань.

Однак, слід зазначити, що законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення потерпілої особи до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог статті 547 та пункту 1 частини другої статті 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, господарським судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 3 798,50 гривень пені.

Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до статті 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм статті 992 ЦК України та пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина перша статті 546 ЦК України, частина перша та третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За таких обставин, для позадоговірних зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Наведеної правової позиції з вказаного питання дотримується і Вищий господарський суд України у постановах від 29 січня 2013 року у справі № 5011-16/11067-2012; від 09 липня 2013 року у справі № 5011-19/13602-2012 та Верховний Суд України у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 4/17-3520-2011.

Також до стягнення з відповідача позивачем заявлено суму трьох відсотків річних у розмірі 2 210,96 гривень згідно зі статтею 625 ЦК України у зв'язку з наявним простроченням виплати суми за заявою про виплату страхового відшкодування б/н від 07 жовтня 2011 року, яка отримана відповідачем 11 жовтня 2011 року (підтверджено проставленим реєстровим вхідним № 2566-10/11).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями Листа Верховного Суду України від 19 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК, зокрема, сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

Згідно статті 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

З огляду на те, що статтю 625 вміщено в розділі 1 книги 5 «Загальні положення про зобов'язання» ЦК України, згадана стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Оскільки господарський договір є не єдиною підставою виникнення грошового зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі, якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Так, за загальним правилом обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе зобов'язань, а з інших підстав.

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

Також згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 28 серпня 2012 року у справі № 23/279 (№ 3-38гс12), претензійний порядок не є обов'язковим.

Отже, грошове зобов'язання у страховика, що забезпечив цивільно-правову відповідальність винної у завданні шкоди особи, не виникає безпосередньо та тільки з факту звернення до нього з претензією (регресною вимогою).

Господарський суд дійшов висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням.

З огляду на вищевикладене, господарський суд частково задовольняє вимогу про стягнення трьох відсотків річних за період з 12 січня 2012 року до 02 липня 2013 року (дати визначеної позивачем) у відношенні до суми 49 500,00 гривень, виходячи з того, що датою початку періоду прострочення виплати заборгованості, слід вважати дату 12 січня 2012 року (90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування).

За здійсненим судом перерахунком, з урахуванням вищенаведеного, сума відсотків річних становить 2 184,90 гривень.

Висновки господарського суду щодо спірних правовідносинах узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладеною у постанові № 6-49цс12 від 06 червня 2012 року у справі за позовом до закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Кремінь» про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовчій діяльності судів.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 625, 1188, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 29, 35-37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 5, 7, 8, 9, 16 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61110, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 49 500,00 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 2 184,90 гривень трьох відсотків річних, 1 587,68 гривень судового збору, а всього 53 272 (п'ятдесят три тисячі двісті сімдесят дві) гривні 58 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 07.08.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2013.

Суддя С.М. Фурсова