Рішення № 32960746, 08.08.2013, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2013 р. Справа № 915/1028/13

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гузенко А.М.,

представника прокуратури: Коршунової О.О. - посв. від 06.06.2013,

представника відповідача: Бондар В.А. - дов. від 09.07.2013,

представників ІІІ особи: Чуб Т.В. - дов. №122 від 21.12.2012,

Сметанчука Р.В. - дов. №123 від 21.12.2012,

розглянувши у судовому засіданні справу

за позовом: Прокурора м.Миколаєва

(54030, м.Миколаїв, Бузький бульвар, 15),

до відповідача: Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20),

ІІІ особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Державна установа «Держгідрографія» (04176, м.Київ, вул.Електриків, 26),

про: визнання протиправним та скасування пункту 8 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №19/29 від 21.08.2012, -

в с т а н о в и в:

Прокурор м.Миколаєва звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 8 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №19/29 від 21.08.2012, яким Державній установі «Держгідрографія» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4093 кв.м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі у постійне користування для обслуговування адміністративного-виробничого комплексу гідрографічного призначення по вул.Каботажний мол,1.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на наступне:

- запроектована до відведення територія не має ознак земельної ділянки (встановлених меж) та не може бути об'єктом земельних правовідносин, а передання у користування водних об'єктів здійснюється відповідно до вимог Водного кодексу України;

- оскаржуване рішення прийняте Миколаївською міською радою з перевищенням наданих їй законодавством повноважень, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду - є акваторією Бузького лиману, який в свою чергу віднесений до земель загальнодержавного значення. Відповідно до вимог п.г) ч.3 ст.84 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час прийняття рішення, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, до яких віднесений і Бузький лиман, перебувають виключно у державній власності. Частина 4 статті 122 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час прийняття рішення, передбачено, що земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб передають обласні державні адміністрації.

Відповідач у відзиві та доповненнях до нього (а.с.38-41, 109, 110) проти позовних вимог заперечує, просить в задоволені позову відмовити, посилаючись на наступне:

- в силу приписів ст.ст.4, 85 Водного кодексу України, ст.58 та ч.3 ст.59 Земельного кодексу України земельна ділянка, яка вкрита водою може бути об'єктом земельних правовідносин, тому зворотне твердження позивача є хибним;

- виходячи з норм Водного кодексу України, лиман відноситься до самостійної категорії водних об'єктів та не входить до переліку об'єктів загальнодержавного значення, визначених у ч.1 ст.5 Водного кодексу України.

- відповідно до ч.2 ст.83 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час прийняття рішення, у комунальній власності перебували усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Крім того, з 01.01.2013 частина 3 статті 84 Земельного кодексу України, яка передбачала, що не передаються до комунальної власності земельні ділянки під водними об'єктами загальнодержавного значення - виключена, тобто, на даний час, розпорядження землями під водними об'єктами загальнодержавного значення розташованих в межах населених пунктів належить міським радам.

- прокуратурою не надано суду доказів того, що у м.Миколаєві розроблені та затверджені проекти розмежування земель державної та комунальної власності. Враховуючи відсутність таких проектів слід виходити з приписів п.12 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) та передбачала, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні та міські ради.

Державна установа «Держгідрографія» у своїх запереченнях (а.с.47) зазначає, що оскаржуване рішення Миколаївської міської ради №19/29 від 21.08.2012 є цілком правомірним та законним; посилання позивача на неможливість встановлення межових знаків є хибним, оскільки до складу проектної землевпорядної документації, яка пройшла державну експертизу, входить акт приймання-передачі межових знаків на зберігання і існує цілком стала практика їх встановлення на земельних ділянках, яка вкритих водою; Державна установа «Держгідрографія» заснована на державній власності, є стратегічним об'єктом, діяльність якого спрямована на виконання міжнародних зобов'язань України з надання гідрографічних і навігаційних послуг для забезпечення безпеки судноплавства у морському регіоні та на внутрішніх водних шляхах України, встановлення навігаційного обладнання, виявлення небезпек і накопичення гідрографічних даних для безпечного судноплавства; на підставі рішення Миколаївської міської ради від 30.11.2007 №18/34 у постійному користуванні ІІІ особи перебуває земельна ділянка площею 8409 кв.м за адресою вул.Каботажний мол,1, яке межує зі спірною земельною ділянкою, потреба у якій викликана необхідністю розширення адміністративно-виробничого комплексу гідрографічного призначення; на виготовлення проектної документації ІІІ особою вже витрачено 7223,0 грн. бюджетних коштів, а за виготовлення проектної документації «Робочий проект: Адміністративно-виробничий комплекс гідрографічного призначення ФДУ «Миколаївський район Держгідрографія» сплачено 809291,98 грн. бюджетних коштів.

Під час розгляду справи представники сторін та ІІІ особи підтримали своє доводи та заперечення.

Ухвалою суду від 17.07.2013 судом було задоволено клопотання прокуратури про забезпечення позову.

У судових засіданнях 17.07.2013 та 24.07.2013, судом, у відповідності до ч.5 ст.77 ГПК України оголошувались перерви.

У судовому засіданні 08.08.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.

21.08.2012 Миколаївською міською радою прийняте рішення №19/29, пунктом 8 якого Державній установі «Держгідрографія» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення додаткової земельної ділянки орієнтовною площею 4093 кв.м, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі у постійне користування для обслуговування адміністративного-виробничого комплексу гідрографічного призначення по вул.Каботажний мол,1.

12.06.2013 до суду звернувся Прокурор м.Миколаєва з позовом про визнання протиправним та скасування пункту 8 рішення Миколаївської міської ради №19/29 від 21.08.2012 з посиланням на перевищення відповідачем своїх повноважень при прийнятті оспорюваного рішення та порушення приписів діючого земельного та водного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі водні об'єкти на території України становлять її водний фонд. До водного фонду належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водостоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду згідно зі статтею 4 Водного кодексу України та статтею 58 Земельного кодексу України належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; зайняті гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них.

Згідно зі статтею 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Відповідно до ст.85 Водного кодексу України, порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

За таких обставин, твердження позивача про те, що вкрита водою земельна ділянка не може бути об'єктом земельних правовідносин є помилковим.

Стосовно посилання прокуратури на неможливість встановлення меж спірної ділянки в натурі, як на доказ того, що вона не має ознак земельної ділянки, слід зазначити наступне.

Стаття 55 Закону України «Про землеустрій» №858-IV від 22.05.2003, передбачає, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Згідно п.п.3.12, 3.14 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Тобто, передача межових знаків на зберігання за актом прийомки-передачі здійснюється після їх встановлення виконавцем - юридичною або фізичною особою, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

З наданого суду акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 27.11.2012 (а.с.48), вбачається, що межі земельної ділянки за кадастровим №4810136300:07:001:0079 площею 0,4065 га закріплені в натурі (на місцевості) плавучими застережними знаками (на частині водної акваторії) у кількості 2 штуки та бетонними стовпчиками на береговій лінії у кількості 2 штуки. Решта межових знаків у кількості 5 штук співпадають з береговою частиною території гідрографічного підприємства.

Зазначені докази спростовують твердження прокуратури про неможливість встановлення меж спірної земельної ділянки.

Стосовно правового статусу спірної земельної ділянки та наявності у відповідача повноважень на прийняття рішення, яке фактично стосується передання такої земельної ділянки у постійне користування державній установі, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.3 ст.84 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час прийняття рішення, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення.

Згідно зі статтею 5 Водного кодексу України, водні об'єкти поділяються на: об'єкти загальнодержавного та місцевого значення.

З довідки Миколаївського регіонального управління водних ресурсів від 22.07.2013 (а.с.101) вбачається, що за відомостями вміщеними у Довідковий посібник «Водний фонд України» існує поняття Дніпро-Бузький лиман, який інколи розглядається як дві водойми, але чіткої межі між ними немає. Мова може йти лише про окремі частини однієї великої водойми. Якщо межі дніпровської частини лиману є доволі чіткими, то верхня межа Бузької частини є дискутивною. Найчастіше цю межу проводять по Варварівському мосту, що знаходиться в межах м.Миколаєва. Згідно даних довідника Миколаївського обласного управління водних ресурсів 2009 року «Водний фонд Миколаївської області» Бузький лиман впадає у Дніпро-Бузький лиман, розташований на території Миколаївської області. Протікає в межах м.Миколаєва та по території Очаківського та Жовтневого районів області.

Відповідно до довідок Миколаївського обласного управління водних ресурсів (а.с.18, 111), Бузький лиман належить до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до преамбули Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Стаття 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює наступне: правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.ч.1, 3 ст.24 Закону).

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських ради відносилось передання земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно приписів п.12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні та міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Стаття 1 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» №1457-IV від 05.02.2004 (надалі - Закон №1457-IV) (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення) передбачала, що розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Згідно ст.ст.10, 12 Закону №1457-IV, розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень, визначених цим Законом, приймають рішення про погодження та затвердження проектів розмежування земель державної та комунальної власності.

Матеріали справи не містять доказів складання та затвердження, у встановленому законодавством порядку, проекту розмежування земель державної та комунальної власності в місті Миколаєві. Відповідно, відсутні докази належності спірної земельної ділянки до земель, право розпорядження якими належить Миколаївський обласній державній адміністрації. Саме лише посилання прокурора на ст.122 Земельного кодексу України таким доказом не являється.

Крім того, ч.3 ст.84 Земельного кодексу України, на яку посилається прокурор містить заборону на передання земель під водними об'єктами загальнодержавного значення у комунальну власність, в той час, як спірна земельна ділянка передана у постійне користування Державній установі «Держгідрографія», яка згідно Положення (а.с.120-144) заснована на державній власності, є стратегічним об'єктом, діяльність якого спрямована на виконання міжнародних зобов'язань України з надання гідрографічних і навігаційних послуг для забезпечення безпеки судноплавства у морському регіоні та на внутрішніх водних шляхах України, встановлення навігаційного обладнання, виявлення небезпек і накопичення гідрографічних даних для безпечного судноплавства тощо.

Тим більше, що з 01.01.2013 частина 3 статті 84 Земельного кодексу України, виключена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06.09.2012.

За вказаних обставин, судом не вбачається в діях Миколаївської міської ради при прийнятті пункту 8 рішення №19/29 від 21.08.2012 перевищення своїх повноважень та порушення приписів діючого законодавства.

Крім того, судом при прийнятті рішення взяті до уваги приписи ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, згідно яких суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» закріплено, що дії органу місцевої влади, які полягали у непродовженні договору оренди, не дивлячись на те, що така умова в орендній угоді містилась, слід розцінювати як перешкоджання законним очікуванням орендатора та позбавлення його частково тих міркувань, на підставі яких укладено договір. При цьому, суд не взяв до уваги посилання на відсутність у органу місцевої влади повноважень на прийняття відповідного рішення, зазначивши також, що заявник хоча і мав знати про наслідки будь-якої недієздатності відповідного органу влади або міг отримати юридичну пораду, проте, оскільки місцевий орган сам вважав, що має повноваження на прийняття рішення, не здається нерозумним, що заявник та його юридичні радники прийняли до уваги цю саму впевненість. Підсумком наведеного став висновок стосовно непропорційного втручання органом місцевої влади у право заявника мирного володіння своїм майном, що є порушенням ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому, визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав власності, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що оспорюване прокуратурою рішення прийняте майже рік тому. За період, який минув з моменту надання ІІІ особі дозволу на виготовлення проектної документації і до подання позову до суду, Державною установою «Держгідрографія» укладено договір на виконання проектних робіт від 01.11.2012 (а.с.113, 114), розроблено проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування адміністративно-виробничого комплексу гідрографічного призначення, вартість якого складає 7223,0 грн., проект прийнято по акту приймання-передачі (а.с.115); укладено договір на виготовлення проектної документації: «Робочий проект: Адміністративно-виробничий комплекс гідрографічного призначення ФДУ «Миколаївський район Держгідрографія», вартість якого складає 809291,98 грн., проект прийнято по акту приймання-передачі (а.с.116,117). Тобто, державною установою виконано цілий ряд робіт та витрачено значну кількість державних коштів на їх виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (надалі - Закон №1789-XII), прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно п.п.1,3 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, органи прокуратури мали своєчасно довідатись про порушення, на їх думку, відповідачем у серпні 2012 року діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватись прокуратурою систематично.

Подання позову через значний проміжок часу, після вчиненого порушення, призводить до ситуації, коли зацікавленою особою вже понесені значні матеріальні витрати, що створює невизначеність при реалізації права особи мирно володіти своїм майном, на дотриманні якого наголошує ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

Згідно ст.ст.91, 93 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя М.В.Мавродієва

Рішення оформлено у відповідності до ст.84 ГПК України

та підписано суддею 13 серпня 2013 року.