Рішення № 32954675, 08.08.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.08.2013Справа № 901/2155/13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія",

до відповідача Фізичної особи-підприємця Пахомова Євгена Івановича

про стягнення 10054,58 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Підлісна С. В., довіреність б/н від 21.06.2013, представник;

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Пахомова Євгена Івановича з вимогами про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 7255,38 грн., пені в сумі 718,85 грн., три відсотки річних, що становить - 144,33 грн. та штрафу - 1936,03 грн., мотивуючи позовні вимоги невиконанням відповідачем умов договору поставки № ДТ-57-000348 від 07.12.2010, укладеним між позивачем та відповідачем, в частині повноти та своєчасності оплати поставленого товару.

Позивач у судове засідання надав клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, а саме копії чеку №170 від 08.08.2013. Крім того, у судовому засіданні позивачем надано клопотання з додатком, згідно з яким позивач надав до суду копії наступних документів: акт звірки взаємних розрахунків від 06.08.2013, оборотно-сальдова відомість по відповідачу за період з 01.11.2012 по 05.08.2013, оборотно-сальдова відомість по відповідачу за період з 01.11.2012 по 08.08.2013, акт звірки взаємних розрахунків від 09.08.2013.

Надані позивачем клопотання разом з додатками оглянуті судом у судовому засіданні та долучені в матеріали справи.

Також, 06.08.2013, через канцелярію суду, від позивача надійшла заява вих. №01-17/сф1655 від 29.07.2013 про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 7255,38грн. основного боргу, 689,98грн. пені, 149,83грн. - 3% річних, 1936,03грн. штрафу. Докази надсилання вказаної заяви на адресу відповідача, позивачем додані до заяви.

Дана заява оглянута судом у судовому засіданні та долучена в матеріали справи.

Позивач у судовому засіданні усно пояснив, що 08.08.2013 відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 3000,00грн., що підтверджується чеком №170, тому позивач наполягає на задоволенні вимог щодо стягнення решти заявлених до стягнення сум, з урахуванням заяви від 29.07.2013, за виключенням 3000,00грн. основного боргу.

Відповідач у жодне судове засідання явку представника не забезпечив. Жодних письмових заяв, клопотань, заперечень, станом на день слухання справи, на адресу суду від нього не надходило.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника відповідача та при неподанні відзиву на позов відповідачем, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розгляд справи відкладався відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07.12.2010 між Фізичною особою - підприємцем Пахомовим Євгеном Івановичем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (постачальник) укладено договір поставки №ДТ-57-000348 (далі договір, а.с. 11-12).

Предметом даного договору є те, що постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує алкогольні і безалкогольні напої, далі по тексту продукція і/або товар, в асортименті, партіями згідно накладних, на умовах даного договору. Узгоджені сторонами кількість, асортимент і ціни продукції, що продається за цим договором зазначаються у видаткових (товарних або товарно-транспортних) накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.4 договору сторони обумовили, що всі поставки продукції по накладних, оформлених сторонами протягом строку дії цього договору, вважаються такими, що поставлені на підставі і в межах даного договору, навіть у відсутність зазначення (посилань) на даний договір в самій накладній.

Договором встановлено, що він набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012. Строк дії цього договору автоматично продовжується на додаткові однорічні строки у випадку, якщо не менш як за 30 днів до закінчення чергового строку дії жодна із сторін не повідомила іншу письмово про свій намір припинити подальше співробітництво. (п. 7.1 договору).

Доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку, сторонами, під час розгляду справи, суду не надано.

Відповідним договором визначено, що ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, що продається за цим договором зазначаються у додатковій угоді (додатку/специфікації до даного договору) або можуть узгоджуватись сторонами при підписанні накладної і зазначатись в них (накладних) (п. 2.1 договору).

Згідно пункту 2.5 договору, продукція постачається на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2000 року) - адреса торгової точки покупця.

Поставка партії продукції здійснюється постачальником протягом 3 робочих днів з моменту узгодження сторонами усного замовлення покупця (п. 2.6 договору).

В свою чергу покупець зобов'язався сплачувати кожну партію продукції, що придбана за цим договором, не пізніше 7 календарних дні з моменту її передачі (п. 2.10 договору).

Як встановлено судом, позивач передав у власність відповідача відповідно до умов вказаного договору товар за видатковою накладною №РН-57-039011 від 23.11.2012 на суму 9680,16грн. (а. с. 13-14, 19).

Товар за накладною отриманий повноважним представником відповідача без зауважень, про що свідчить підпис особи та печатка підприємства.

Проте відповідач взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково в сумі 2424,78грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями чеків (а.с. 17).

Решта товару у визначені умовами договору строки залишилась не сплаченою, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 7255,38грн., що спричинило звернення позивача з відповідним позовом до суду про стягнення суми боргу з відповідача в примусовому порядку.

Акт звірки взаємних розрахунків від 01.04.2013 за даними якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 9255,38грн. підписаний обома сторонами (а.с. 15).

Акти звірки взаємних розрахунків від 21.06.2013 та від 18.07.2013, за даними яких заборгованість відповідача перед позивачем становить 7255,38грн. відповідачем не підписані (а.с. 16, 37).

Надіслана позивачем на адресу відповідача претензія від 08.04.2013, яка одержана відповідачем 15.04.2013, з вимогами щодо оплати заборгованості, відповідачем у повному обсязі задоволена не була (а.с. 38, 39, 40).

06.08.2013, через канцелярію суду, від позивача надійшла заява вих. №01-17/сф1655 від 29.07.2013 про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 7255,38грн. основного боргу, 689,98грн. пені, 149,83грн. - 3% річних, 1936,03грн. штрафу.

Суд розглянувши дану заяву встановив, що фактично цією заявою позивач зменшив розмір пені заявленої до стягнення, зменшивши період нарахування, та збільшив розмір заявлених 3% річних, збільшивши період за який 3% річних нараховуються.

Оскільки право позивача до прийняття рішення по справі щодо зменшення розміру позовних вимог та збільшення, за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору, прямо передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає необхідним прийняти заяву позивача вих. №01-17/сф1655 від 29.07.2013 до розгляду.

В процесі розгляду справи, а саме 08.08.2013 позивач здійснив часткову оплату товару на суму 3000,00грн.

Факт оплати підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме чеком №170 від 08.08.2013, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 363 за період з 01.11.2012 по 08.08.2013 та не заперечується позивачем.

За таких обставин, суд вважає необхідним припинити провадження у справі в частині стягнення 3000,00грн. основного боргу в порядку пункту 1.1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору. Судові витрати в цій частині підлягають віднесенню на відповідача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином на розгляду суду поставлено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4255,38грн. основного боргу, 689,98грн. пені, 149,83грн. - 3% річних, 1936,03грн. штрафу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором визначено, що покупець здійснює оплату кожної партії продукції не пізніше 7 календарних дні з моменту її передачі.

Враховуючи, що партія товару, поставлена позивачем відповідачеві 23.11.2012, останній строком оплати якої є 30.11.2012, - строк виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем сплив, однак відповідачем сума бору в розмірі 4255,38грн. не сплачена.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши в повному обсязі зобов'язання з оплати поставленого йому товару, допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 4255,38грн.

Заявляючи позов, позивач, з урахуванням заяви від 29.07.2013, просить суд стягнути з відповідача 149,83грн. - 3% річних за загальний період з 01.12.2012 по 25.06.2013.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором поставки №ДТ-57-000348 від 07.12.2010 підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 149,83грн. - 3% річних за період з 01.12.2012 по 25.06.2013 теж підлягають задоволенню, як такі, що засновані на законі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 689,98грн. пені за період з 01.12.2012 по 30.05.2013 та 1936,03грн. штрафу.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.1 договору, у разі недотримання строків оплати продукції, вказаних в п. 2.9 цього договору, покупець оплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від вартості несплаченої продукції за кожний день прострочення. У випадку, якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів покупець, окрім того, зобов'язаний виплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчать матеріали справи, згідно розрахунку, позивач нарахував суму пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, із дотриманням шестимісячного терміну, у відповідності до частини 4 статті 232 ГК України в сумі 689,98грн. за період з 01.12.2012 по 30.05.2013, тобто у відповідності з умовами укладеного між сторонами договору та чинного законодавства, тому дані вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню. При наявності факту прострочення виконання відповідачем свого обов'язку, вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 1936,03грн. є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 13.08.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 49, 75, п. 1.1. ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити частково.

2 В частині стягнення 3000,00грн. заборгованості провадження у справі припинити.

3 Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пахомова Євгена Івановича (Ідентифікаційний код 2447408457, вул. Київська, 20, кв. 23, м. Ялта, АР Крим, 98600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" (ЄДРПОУ 36499654; вул. Узлова, 6, м. Сімферополь, АР Крим, 95047) 4255,38грн. основного боргу, 689,98грн. пені, 149,83грн. - 3% річних, 1936,03грн. штрафу, 1720,50грн. судового збору.

4 Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі