Рішення № 329532, 30.11.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.11.06 р. Справа № 7/307пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Малашкевич С.А.

при секретарі Скрипник О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

За позовом: Прокурора м.. Сніжного в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м. Сніжному Донецької області

До відповідачів:

1. Приватного підприємства „Авекс-2001” м. Київ

2. Колективного підприємства „Лідер” м. Сніжне Донецької області

Про: визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення 2 701, 20 грн.

За участю:

представника позивача: Сафонової Т.Г., довіреність б/н від 05.09.2006 р.

представника першого відповідача: не з’явився

представника другого відповідача: Вельбицького О.А., довіреність № 11 від 06.11.2006 р.

Суть справи:

Прокурор м. Сніжного звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Державна податкова інспекція в м. Сніжному з позовом до Приватного підприємства „Авекс-2001” м. Київ та Колективного підприємства „Лідер” м. Сніжне про визнання недійсним господарського зобов’язання з купівлі-продажу товару від 01.04.2004 р. на суму 2 701, 20 грн., укладеного між відповідачами, як такого що суперечить інтересам держави і суспільства. Позивач просив стягнути з Приватного підприємства „Авекс-2001” м. Київ на користь Колективного підприємства „Лідер” м. Сніжне суму 2 701, 20 грн., а також, стягнути з Колективного підприємства „Лідер” м. Сніжне в доход державного бюджету усе отримане за угодою, а у разі неможливості виконання рішення в натурі, стягнути грошовий еквівалент в сумі 2 701, 20 грон.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір № 24 від 01.04.2004 р., рахунок № 172 від 04.10.2004 р., податкову накладну № 172 від 04.10.2004 р., свідоцтво № 37581190, рішення господарського суду м. Києва по справі № 42/56 від 07.10.2003 р., акт № 2781 від 01.12.2001 р., розпорядження № 225-р від 07.04.1998 р., свідоцтво від 07.04.1998 р., довідка управління статистики № 25581400 від 05.05.1998 р., лист № 124/10/23-013 від 23.06.2006 р., лист № 3269/5/32 від 14.07.2006 р., лист № 3612/5/36 від 03.08.2006 р.

Другий відповідач надав відзив на позовну заву, в якому проти позову заперечував, посилався на те, що договір, укладений між ним і Приватним підприємством „Авекс-2001” відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач зазначив, що неправомірність надання податкової накладної, неподання стороною угоди фінансової звітності і несплати нею податків, не є підставами для визнання угоди недійсною.

Перший відповідач відзив на позовну заяву не надав, в судові засідання представника не направив, хоча про дату і час їх проведення був повідомлений належним чином. Згідно зі ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За результатами розгляду справи та враховуючи пояснення представників сторін суд встановив.

Між відповідачами був укладений договір № 24 від 01.04.2004 р. купівлі-продажу, відповідно до якого Приватне підприємство „Авекс-2001” м. Київ (Продавець) зобов’язується передати у власність Колективного підприємства „Лідер” м. Сніжне (Покупець) товар—запасні частини до сільськогосподарської техніки, а Покупець зобов’язується прийняти та сплатити за нього.

На виконання зазначеного договору Приватне підприємство „Авекс-2001” відвантажило на адресу Колективного підприємства „Лідер” товар, відповідно до чого був виданий рахунок № 172 від 04.10.2004 р. та видаткова накладна № 172 від 04.10.2004 р.

Позивач просить визнати вказане господарське зобов’язання недійсним на підставі ст. 207 ГК України, як таке, що укладено з боку Приватного підприємства „Авекс-2001” з метою суперечною інтересам держави та суспільства та застосувати наслідки, передбачені статтею 208 ГК України.

Вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 цього ж Кодексу встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Для визнання господарського зобов’язання недійсним на підставі ст. 207 ГК України, позивач повинен довести наявність по такому зобов’язанню мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, а також умислу на здійснення його з такою метою хоча б у одного з відповідачів.

Метою суперечною інтересам держави та суспільства, яку мало спірне господарське зобов’язання позивач вважає приховування доходів від оподаткування. Такої мети, навмисно, прагнув досягнути, на думку позивача, другий відповідач – Приватне підприємство „Авекс-2001”. Такі висновки позивач робить з факту скасування державної реєстрації відповідача рішенням господарського суду м. Києва по справі № 42/56 від 07.10.2003 р.

Суд вважає, що такі висновки передчасні і не витікають з доданих до справи матеріалів.

Відповідно до вимог статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не наведено, чим саме підтверджується спрямованість оспорюваного господарського зобов’язання на приховування доходів від оподаткування – в матеріалах справи відсутні докази, що органи ДПІ донараховували сторонам за вказаним господарським зобов’язанням ті чи інші податки або застосовували до них штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Пунктом 13 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкції органами державної податкової служби, що затверджена наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 р. (зі змінами та доповненнями) передбачено, що належним доказом факту порушення податкового та іншого законодавства є акт перевірки. Тільки у ньому може бути відображені порушення підприємством законодавства, що призвели до несплати відповідних податків та зборів. Позивачем не надані належні докази несплати відповідачами податків та зборів за наслідками виконання спірного господарського зобов’язання.

До того ж, порушення вимог податкового законодавства може бути підставою для притягнення особи, що його припустила до відповідальності, встановленої законом.

Щодо скасування державної реєстрації Приватного підприємства „Авекс-2001” м. Київ.

Державну реєстрацію Приватного підприємства „Авекс-2001” м. Київ було скасовано рішенням господарського суду м. Києва від 07.10.2003 р. по справі № 42/56.

Підприємство, відповідно до ст. 35, 38 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” припиняється, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Позивачем не було надано до суду належних доказів того, що на момент виникнення оспорюваного зобов’язання Приватне підприємство „Авекс-2001” м. Київ було виключено з Єдиного державного реєстру. Натомість в матеріалах справи наявні відомості, стосовно того, що Приватне підприємство „Авекс-2001” зареєстровано 29.11.2001 р. Печерською районною державною адміністрацією м. Києві, станом на 14.03.2006 р. в реєстраційній справі вищевказаного підприємства були всі необхідні відомості про нього, у тому числі місцезнаходження підприємства, відомості про керівника.

Таким чином, на момент укладення і виконання оспорюваного господарського зобов’язання (2004 р.) сторони (відповідачі) були зареєстровані суб’єктами підприємницької діяльності, отже мали цивільну правоздатність.

Окрім того, наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням суду про скасування державної реєстрації першого відповідача, оскільки предметом дослідження по такій справі було недодержання порядку надання державним податковим органам бухгалтерської звітності, документів та відомостей, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, а не наявність протиправного умислу при укладенні оспорюваного господарського зобов’язання.

Стосовно вимог про стягнення з другого відповідача на користь держави коштів, отриманих за оспорюваним зобов’язанням, суд зазначає наступне.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази в їх сукупності, визначаючи достатність підстав для висновку щодо спрямованості діяльності суб'єкта господарювання, в тому числі при укладенні спірного господарського зобов’язання на ухилення від сплати податків, зборів. З огляду на зазначене, суд вважає, що подані позивачем докази не є достатніми для встановлення наявності тих обставин справи, з якими закон пов'язує визнання господарських зобов’язань недійсними і настання у зв'язку з цим відповідних юридичних наслідків.

Враховуючи викладене, керуючись ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ГК України, ст.ст. 33, 35, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позовних вимогах Прокурора м. Сніжного в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м. Сніжному про визнання недійсним господарського зобов’язання, що виникло з договору купівлі-продажу товару від 01.04.2004 р. між Приватним підприємством „Авекс-2001” м. Київ та Колективним підприємством „Лідер” м. Сніжне та стягнення 2 701, 20 грн.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 04.12.2006 р.

Суддя Малашкевич С.А.