Постанова № 32948876, 09.08.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 серпня 2013 р. Справа № 802/3173/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Шаповаловій Тетяні Михайлівні,

Суддів: Заброцької Людмили Олександрівни

Свентуха Віталія Михайловича

за участі секретаря судового засідання: Котюжанського Володимира Олександровича

представників сторін:

позивача: Босого В.С.

відповідачів: Щура А.А., Прокопюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства "Барводоканал" Барської міської ради

до: Барської міжрайонної податкової інспекції, Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Барське комунальне виробниче управління водопровідно-каналізаційне господарство "Барводоканал" із адміністративним позовом до Барської міжрайонної податкової інспекції (відповідач 1), Міністерства доходів і зборів України (відповідач 2), Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (відповідач 3) про визнання протиправними та скасування рішень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки від 08.04.2013 року №246/22/00432538 та відповідно, із прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 25.04.2013 року №0000142200, вважає його необґрунтованим, протиправним та просить скасувати.

На його переконання, у нього наявні усі підтверджуючі реальність господарських операцій документи, які вимагає чинне законодавство.

Також позивач просить скасувати рішення ДПС у Вінницькій області, правонаступником якої є Головне управління Міндоходів у Вінницькій області, про результати розгляду первинної скарги від 23.05.2013 року №7178/10/10-02-11 та рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 26.06.2013 року №5688/6/39-99-10-01-15, якими оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача 1 заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Додатково пояснив, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Представник відповідача 3 пояснив, що позовна вимога в частині скасування рішення про результати розгляду первинної скарги не підлягає задоволенню, оскільки не містить приписів щодо нарахування грошового зобов'язання, не тягне за собою інших правових наслідків крім тих, які виникають внаслідок винесення податкового повідомлення-рішення.

Відповідач 2 в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча про час, дату та місце його проведення повідомлявся належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Барське комунальне виробниче управління водопровідно-каналізаційне господарство "Барводоканал" зареєстровано Барською районною державною адміністрацією 27.01.1998 року, на податковому обліку перебуває в Барській МДПІ з 27.01.1998 року.

На підставі п.п.20.1.4 п.20 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, відповідно до наказу Барської МДПІ за №195 від 02.04.2013 р., податковим органом, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства "Барводоканал" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ "Рафіас-М".

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 08.04.2013 року №246/22/00432538, висновками якого встановлено порушення п.п.198.1 ст.198, п.200.1, 200,2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого в періоді що перевірявся Барським комунальним виробничим управлінням водопровідно-каналізаційним господарством "Барводоканал" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 5964 грн., в тому числі за вересень 2012 року на 5964 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки 25 квітня 2013 року Барською МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000142200 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 7455 грн., з яких за основним платежем на 5964 грн., за штрафними санкціями на суму 1491 грн.(а.с.70).

Суд, визначаючись щодо позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2013 року, виходив з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Податкового Кодексу України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, юридична відповідальність особи, згідно із статтею 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Для цілей оподаткування, згідно п.44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

В силу ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно п. п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.2. статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П.198.3. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.1, 200.2 ст.200 ПК України).

Обґрунтовуючи висновки акту перевірки, податковий орган послався на акт перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки від 15.03.2013 року №211/3-22-30-34867282 по ТОВ "Рафіас-М" з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за вересень 2012 року.

Відповідно до поданих TOB "Рафіас-М" до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС декларацій з податку на прибуток, розшифровок до них та іншої податкової звітності, перевіркою встановлено відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності.

TOB "Рафіас-М" за період січень, березень - квітень, червень - листопад 2012 року сформовано податковий кредит на загальну суму 717 439 грн. від підприємств - постачальників в кількості 23, перелік яких наведено в акті від 08.04.2013 № 246/22/00432538. Перевіркою TOB "Рафіас-М" ДПІ у Голосіївському районі м. Києва зроблено висновок про неможливість реального здійснення контрагентами-постачальниками господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, та, як наслідок, про відсутність в TOB "Рафіас-М" об'єктів оподаткування за операціями з придбання у підприємств-постачальників та продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям, одним із яких є Барське КВУВКГ "Барводоканал", за період, що перевірявся, відповідно до п.п. 48.5.1 п. 48.5, п. 48.7 статті 48, п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, податковий орган робить висновок про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Суд не погоджується з висновками податкового органу викладеними в акті перевірки з огляду на наступне.

Оцінюючи взаємовідносини позивача з TOB "Рафіас-М", суд виходить із того, що в межах дослідження питання про правомірність формування податкового кредиту та заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

Суд, досліджуючи взаємовідносини позивача з TOB "Рафіас-М", встановив наступні факти, які свідчать про реальність господарських операцій між ними.

Досліджені матеріали адміністративної справи свідчать, що видами діяльності позивача є забір, очищення та постачання води; каналізація, відведення й очищення стічних вод; будівництво трубопроводів.

23 серпня 2012 року за №12/8-1 між БКВУВКГ "Барводоканал" та TOB "Рафіас-М" укладено договір поставку товару, предметом якого є акустичний течешукач А-10 вартістю 35784 грн., в тому числі ПДВ 5964 грн. (а.с.6-8), відповідно до п.5.3 якого товар вважається прийнятим покупцем з моменту підписання акту приймання-передавання товару. Як вбачається з видаткової накладної №5 від 27.08.2012 року представник TOB "Рафіас-М" доставив течешукач А-10 позивачу (а.с.9), що також підтверджується посвідченням про відрядження працівника TOB "Рафіас-М", в якому зазначено "мета відрядження" - поставка акустичного течешукача А-10 (а.с.16).

Оплата товару підтверджується платіжним дорученням від 28.08.2012 року №2 на суму 35784 грн., яке оплачено банком 05.09.2012 року(а.с.11). TOB "Рафіас-М" видано податкову накладну №4 від 5.09.2013 року на загальну суму 35784 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 5964 грн.(а.с.10).

Факт доставки товару підтверджується актом прийому-передачі основних засобів від 27.09.13 року (а.с.78). Наказом №85-в від 27.09.2012 року акустичний течешукач А-10 визнано активом підприємства та зараховано до 4 групи основних засобів(а.с.15).

Всі зазначені документи надавалися позивачем до перевірки податковому органу (а.с.39).

Під час розгляду адміністративної справи судом оглянуто придбаний у ТОВ "Рафіас-М" акустичний течешукач А-10. Крім того, судом встановлено, що останній використовується в господарській діяльності позивача для виявлення прихованих витоків води, пошкоджень водопроводів.

Суд відзначає, що наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи позивача по взаємовідносинам з TOB "Рафіас-М" (договір, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення) за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, належні докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Як з акту перевірки, так і з пояснень представника відповідача 1 в судовому засіданні, вбачається, що будь-які зауваження щодо оформлення досліджених первинних документів позивача відсутні, крім не зазначення місця складення видаткової накладної та посади особи, яка отримала товар. Але зазначені відомості випливають з акту прийому-передачі основних засобів від 27.09.13 року (а.с.78).

Таким чином, судом дослідженні всі обставини, які підтверджують рух активів в процесі здійснення господарських операцій, реальні зміни майнового стану платника податків, спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача. Саме такі обставини слід встановлювати судам з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем як під час перевірки, так і під час розгляду даної справи по суті підтверджено факт реальності господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, в той час, коли відповідачем зроблено висновок про імітування операції виключно на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Рафіас-М", не враховуючи при цьому наявність необхідних первинних документів у позивача, доказів використання товару у власній господарській діяльності. Відтак у відповідача були відсутні об'єктивні підстави для висновку про безпідставність формування податкового кредиту.

Крім того, як вбачається із зазначеного вище листа Вищого адміністративного суду України, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Також слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції.

Тобто, ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт поставки товару позивачеві зі сторони його контрагента, зазначеного в акті перевірки, документально підтверджується, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Що стосується позовних вимог позивача щодо скасування рішення ДПС у Вінницькій області, правонаступником якої є Головне управління Міндоходів у Вінницькій області, про результати розгляду первинної скарги від 23.05.2013 року №7178/10/10-02-11 та рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 26.06.2013 року №5688/6/39-99-10-01-15, то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних і юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 56.18 ст.56 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення про результати розгляду первинної скарги ДПС у Вінницькій області від 23.05.2013 року №7178/10/10-02-11 та рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 26.06.2013 року №5688/6/39-99-10-01-15 не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні п. 1 ч.2 ст.17 КАС України, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору, оскільки не містять приписів щодо нарахування грошового зобов'язання, не тягнуть за собою ніяких "нових" правових наслідків для позивача, крім тих, які виникли внаслідок винесення податкового повідомлення-рішення, не є підставою для зміни його господарсько-фінансового становища.

Закріплення ч. 2 ст.2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Таким чином, вирішуючи питання про задоволення позову, суд має врахувати правовий характер рішення, що оскаржується Позивачем.

Так, правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин.

При цьому, правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувані права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Тобто, особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність у ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язків для інших суб'єктів.

Таким чином, Позивач оскаржує рішення ДПС у Вінницькій області про результати розгляду первинної скарги та рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги, які не містять нарахування грошового зобов'язання, тобто приписів обов'язкових для виконання Позивачем та не являються нормативно - правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні статті 17 КАС України, оскільки не тягнуть за собою правових наслідків.

Рішення про результати розгляду скарги лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, підтверджує необхідність виконати вимоги податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій тощо, проте не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акту.

Отже, рішення про результати розгляду скарги не породжує певних правових наслідків, висновки такого рішення не мають обов'язкового характеру для позивача.

Такими рішеннями податкові органи лише закріплюють чинність податкових повідомлень-рішень, які в даному випадку також оскаржується позивачем.

Крім того, розглядаючи скарги податкові органи діють відповідно до норм Податкового кодексу України та Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 19 листопада 2012 року та, як суб'єкти владних повноважень, наділені правом для прийняття рішення про результати розгляду скарг.

Представником позивача в судовому засіданні зазначено, що зауважень до дій посадових осіб податкових органів при розгляді скарг він не має, а зазначені рішення порушують його права лише тим, що ними залишено без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що в даному випадку саме оскарження до суду податкового повідомлення-рішення є належним способом захисту порушених прав позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом скасування податкового повідомлення-рішення від 25 квітня 2013 року.

Ч. 3 ст. 94 КАС України визначено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби №0000142200 від 25 квітня 2013 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Барського комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства "Барводоканал" Барської міської ради судові витрати в розмірі 38,2 грн. шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунку Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна

Судді: Заброцька Людмила Олександрівна

Свентух Віталій Михайлович