Постанова № 32948247, 08.08.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2013 р.Справа № 916/143/13-гКолегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого Ярош А.І.,

суддів Журавльова О.О., Таран С.В.,

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.,

за участю представників:

від позивача: Гаврилюк Ю.І., за довіреністю;

від відповідача - Ільін М.В., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс"

на рішення господарського суду Одеської області від 01 квітня 2013 року

по справі № 916/143/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗІКО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс"

про стягнення 68 722,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗІКО" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервис" 40 000 грн. основного боргу, пені у розмірі 5901,80 грн., посилаючись на неналежне виконання своїх зобов'язань відповідачем за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №11/04 від 11.04.2011 року, а також 8200 грн. витрат на адвоката та судові витрати (згідно уточнень до позовної заяви від 27.03.2013 року).

Рішенням господарського суду Одеської області від 01 квітня 2013 року позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Зіко" 40 000 грн. 00 коп. основної заборгованості, 6359 грн. 66 коп. пені, 8200 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 1720 грн. 50 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, позовні вимоги ТОВ „Зіко" в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 40000, 00 грн. підтверджуються наявними у матеріалах справи документами. Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 40000,00 грн., суд першої інстанції встановив, що позивач при здійсненні зробив невірний розрахунок штрафних санкцій, у зв'язку з чим суд зробив власний розрахунок та встановив, що сума пені визначена судом менше ніж заявлена позивачем та становить 6359,66 грн.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 01 квітня 2013 року та відмовити в позовних вимогах в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що акти здачі-приймання робіт, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, не містять посилань щодо виконання зазначених у них послуг відповідно до умов договору №11/04 від 11.04.11р., що свідчить про виконання зазначених робіт не на підставі договору. Також апелянт вказує, що позивачем не надані замовлення замовника на надання транспортних послуг згідно договору, що свідчить відсутність у відповідача підстав для надання послуг на умовах договору.

Також скаржник зазначає, що позивач не надав доказів укладення з відповідачем додаткових угод, передбачених договором, якими визначені умови надання послуг та розмір винагороди виконавця, що свідчить про те, що відповідач не приймав на себе за договором зобов'язань щодо оплати відповідних транспортних послуг, а також не надав належним чином оформлених оригіналів TTN/CMR.

Окрім того, в апеляційний скарзі скаржник зауважує, що в матеріалах справи відсутні документи щодо сплати відповідачем сум за рахунком №701 від 10.11.11 р. як окремою грошовою вимогою, що спростовує висновок суду про відсутність підстав для застосування ст.267 ЦК України.

Разом з тим, апелянт вважає, що суд порушив норми матеріального права, не застосувавши до спірних правовідносин ст.258 ЦК України, а також ст.267 ЦК України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи на предмет правильності встановлення обставин та застосування місцевим судом норм матеріального права, та вислухавши представників сторін, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 11 квітня 2011 року між ТОВ „Транс Карга Сервіс" (далі-замовник) та ТОВ „Зіко" (далі-виконавець) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №11/04 (надалі - договір), згідно умов якого виконавець зобов'язується організувати перевезення вантажу замовника вантажним автомобільним транспортом, на умовах, узгоджених сторонами.

Умовами п.2.1 договору встановлено, що замовник, виступаючи від свого імені, а також імені та доручення осіб, з якими має відповідні згоди, гарантує оплату перевезення.

Відповідно до п. 2.2 договору передбачено, що виконавець, виступаючи від свого імені, а також імені і за дорученням осіб, з якими має відповідні згоди, гарантує наявність у нього всіх дозволів, ліцензій та інших документів, необхідних для безперешкодного перевезення його транспортними засобами вантажів, вказаних у заявці, високу якість обслуговування замовника, та несе перед замовником майнову відповідальність за збереження та своєчасну поставку довірених йому вантажів.

Пунктом 3.1.1 договору, встановлений обов'язок замовника надати виконавцю заявку на перевезення вантажу. Подача заявки може здійснюватись як в усному, так і в письмовому вигляді з використанням усіх видів зв'язку, у тому числі телефону, факсу, підключеного до мережі Інтернет комп'ютеру. Заявка подається у узгодженій формі, яка фіксується у вигляді додатку до даного договору. У заявці замовник зобов'язаний окремо зазначити та виділити інформацію, яка стосується особливостей перевезення визначеного характеру вантажу та надати інструкції по його перевезенню. За згодою сторін заявка може не оформлюватись, у такому випадку, замість заявки, документом, підтверджуючим належне виконання перевезення, може бути підписаний сторонами акт виконаних робіт.

Відповідно до п.4.1 договору, зокрема, передбачений обов'язок виконавця організувати виконання перевезення вантажів згідно з прийнятими заявками та забезпечити доставку вантажу своїми автомобілями.

Згідно з умовами п. 5.1 договору встановлено, що оплата за виконане перевезення проводиться протягом 10 банківських днів, починаючи з дня, наступного за днем здачі контейнерного обладнання під контроль його власника. Така здача повинна підтверджуватись відповідними документами з відміткою уповноваженого органу. Розрахунки проводяться після надання виконавцем оформлених належним чином оригіналів TTH/CMR.

Умовами п. 6.5 договору передбачено, що за порушення строків оплати перевезення замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до п. 9.1 договору, строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами та до кінця поточного календарного року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного договору, позивачем були надані послуги з перевезення вантажу на загальну суму 83470,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 654 на загальну суму 33010,70 грн., №701 на загальну суму 40000,00 грн., №718 на загальну суму 10 459,69 грн., у зв'язку з чим відповідачу було виставлено до сплати відповідні рахунки.

В свою чергу, відповідачем було оплачено 3459,69 грн. згідно банківської виписки за 15.11.2012р. (а.с.15), 20000 грн. згідно банківської виписки за 30.01.2013р. (а.с.59), 7000 грн. згідно банківської виписки за 07.12.2012р.(а.с.61), 13010,70 грн. згідно банківської виписки за 26.03.2013 р. (а.с.78).

Таким чином, згідно останніх уточнень до позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача 40 000 грн. залишку заборгованості за актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №701 від 10.11.2011 року.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом першим ст. 612 та ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо надання послуг з перевезення вантажу та прийняття даних послуг позивачем підтверджується актами приймання-передачі послуг за відповідний період, які підписані уповноваженими особами та скріплені відповідними печатками обох сторін.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що будь-які заперечення щодо якості, обсягу наданих послуг чи їх вартості з боку відповідача на актах здачі-приймання робіт(послуг) відсутні, що свідчить про прийняття ТОВ „Транс Карга Сервіс" обсягу наданих позивачем послуг з перевезення вантажу у повному обсязі.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про переривання перебігу позовної давності здійсненням відповідачем проплат згідно виставлених рахунків-фактур та актів здачі-приймання робіт, що є визнанням боргу відповідачем.

Судова колегія вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.11.2011 року, виходячи з наступного.

Як випливає з аналізу тексту договору, предметом договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом №11/04 від 11.04.2011р. є перевезення вантажу замовника вантажним автомобільним транспортом, тому судова колегія відхиляє посилання відповідача на те, що вказаний договір стосується транспортного експедирування.

Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.257 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Положеннями статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з умовами п. 5.1 договору встановлено, що оплата за виконане перевезення проводиться протягом 10 банківських днів, починаючи з дня, наступного за днем здачі контейнерного обладнання під контроль його власника. Така здача повинна підтверджуватись відповідними документами з відміткою уповноваженого органу. Розрахунки проводяться після надання виконавцем оформлених належним чином оригіналів TTH/CMR.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.11.2011 року, сторони дійшли згоди про те, що 10.11.11р. виконавцем були надані транспортні послуги на митній території України контейнера TCLU2845113, HLXU3113379, FCIU3471690, HLXU3425696. Як вбачається з наданих позивачем міжнародних товарно-транспортних накладних спірний товар, який знаходився в вище перелічених контейнерах, пройшов митний контроль 07.11.2011р., згідно штампів митниці (а.с.49-52).

Таким чином, оплата за надані послуги повинна була бути здійснена 20.11.2011 року, тобто через 10 днів після здачі контейнерного обладнання під контроль його власника.

Водночас, з відбитку штемпелю господарського суду Одеської області вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗІКО" звернулось до господарського суду з позовом 15.01.2013 року, тобто після закінчення встановленого строку для пред'явлення позову до відповідача.

Відповідно до п.4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року №10, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, судом першої інстанції помилково визнано переривання перебігу позовної давності здійсненням відповідачем проплат, оскільки дані оплати були здійснені згідно інших актів здачі-приймання робіт, що не може вважитися визнанням боргу відповідачем за актом здачі-приймання робіт від 10.11.2011р..

Отже, апеляційний суд вважає, що строк позовної давності має обчислюватись окремо за кожним актом здачі-приймання робіт, та не переривається оплатою наданих послуг за іншим актом, оскільки матеріали не містять доказів часткової оплати за актом наданих послуг від 10.11.2011року.

Таким чином, у відповідності до вимог статті 257 ЦК України та враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності (а.с.67), строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.11.2011 року закінчився 20.11.2012 року.

Відтак, беручи до уваги положення ст.267 ЦК України, частиною 4 якої передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та судова колегія зазначає, що в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗІКО" про стягнення заборгованості слід відмовити.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу судової колегії.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.11.2011 року, та у зв'язку з цим апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" слід задовольнити, а в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 01 квітня 2013 року по справі №916/143/13-г - скасувати.

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗІКО" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" про стягнення 68 722,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗІКО" (65039, м.Одеса, вул Середньофонтанська, 32/31) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" (65005, м.Одеса, вул.Дальницька,25/11) 860,25 (вісімсот шістдесят грн. 25 коп.) грн. судового збору.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 13.08.2013 р.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді С.В.Таран

О.О.Журавльов