Рішення № 32948216, 08.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10852/13 08.08.13За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

про стягнення заборгованості 247 610,47 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники

від позивача: Троян О.П (дов. № 0113-72 від 20.03.2013)

від відповідача: Лазоренко І.В. (дов. №7 від 02.01.2013)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" про стягнення заборгованості у сумі 247 610,47 грн. за Генеральним договором №21-0107-0002-ЛИЗ добровільного страхування ризиків, повязаних з експлуатацією наземних транспортних засобів від 27.03.2008 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2013 порушено провадження у справі №910/10852/13 та призначено її до розгляду на 27.06.2013 року.

26.06.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.06.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" та грошові кошти, які знаходяться на всіх відкритих банківських рахунках, що належать відповідачу. Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову, на думку позивача, в разі задоволення позову, унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

У судове засідання 27.06.2013 представник позивача з'явився, підтримав заяву про забезпечення позову та надав до неї уточнення, відповідно до яких просить накласти арешт на рахунки відповідача в межах заявленої суми позову, а в разі недостатності коштів, які знаходяться на рахунках відповідача - накласти арешт на все рухоме майно останнього.

Заслухавши думку представника позивача та вивчивши подану ним заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст.67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Таким чином, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх і обґрунтованих доказів того, що, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а тому викладене ним у заяві про забезпечення позову, не є обставиною, яка дає підстави для застосування судом заходів до забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Додатково суд звертає увагу, що відповідно до пп. 3 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання заяви про забезпечення позову встановлена ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Однак судом встановлено, що позивачем не сплачено судовий збір за подання вказаної заяви.

Разом з тим, суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторного звернення з заявою про забезпечення позову за умови додержання ним вимог законодавства при поданні відповідної заяви, а також за умови обґрунтування її відповідними доказами.

Отже, за наслідками судового засідання 27.06.2013 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову, продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 08.08.2013, про що зазначено у відповідній ухвалі.

У судове засідання 08.08.2013 представники позивача та відповідача з'явились.

Представником відповідача поданий відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.

У вказаному клопотанні відповідач просить витребувати у позивача відомості щодо стану розгляду заяв відповідача про страхові випадки за весь час дії Договору страхування та відомості щодо розміру страхових відшкодувань за заявами відповідача про настання страхових випадків.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч. 1 ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як вбачається, предметом даного позову є стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо сплати страхових платежів як страхувальника за Генеральним договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів.

Отже, відомості щодо стану розгляду заяв відповідача про страхові випадки за весь час дії Договору страхування та відомості щодо розміру страхових відшкодувань за заявами відповідача про настання страхових випадків не стосуються даного предмету спору та не можуть бути належними доказами у даній справі.

Біль того, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Таким чином, витребування доказів є правом, а не обов'язком суду, а особа, яка звертається з відповідним клопотанням повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.

У своєму клопотанні про витребування доказів відповідач лише зазначає про неможливість подати певні докази, проте жодним чином не підтверджує неможливість їх подання.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Представник позивача під час судового засідання просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2008 між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія "Українська страхова група» (в подальшому перейменованим у Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група») (Страховик), Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (Страхувальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Банк» (Банк) укладено Генеральний договір №21-0107-0002-ЛИЗ добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів (а.с. 6-16).

Підпунктом 1.1 вказаного Генерального договору сторони погодили, що його предметом є страхування транспортних засобів, що належать Страхувальнику, цивільної відповідальності власників транспортних засобів та страхування від нещасних випадків водія та пасажирів.

Відповідно до пп. 1.2 Генерального договору, в рамках та на умовах цього Договору за окремими Додатками Страхувальник передає, а Страховик приймає на страхування ризики:

- пошкодження/знищення/викрадення застрахованих транспортних засобів;

- пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяній майну, життю, здоров'ю та працездатності третіх осіб під час експлуатації застрахованого транспортного засобу;

- нещасного випадку з водієм та пасажирами транспортного засобу.

Згідно з пп. 2.5 Генерального договору, страхові платежі за кожним Додатком сплачуються щомісячно в строк до 25 числа поточного місяця за період дата початку якого знаходиться в цьому календарному періоді.

Відповідно до пп. 6.2.3 Договору, страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі.

Однак, в порушення зазначених умов договору, відповідач не сплатив позивачу страхові платежі на загальну суму 247610,47 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актом звірки від 13.05.2013 та Додатком №3 до вказаного акту (а.с. 17, 18, 19).

У травні 2013 року позивач звернувся до відповідача з претензіями №03/1643 від 18.0.2013 та №03/3038 від 23.05.2013 про виплату заборгованості у розмірі 247610,47 грн., однак коштів від відповідача станом на день розгляду справи не отримав (а.с. 20-22, 23, 24).

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування», страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 989 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про страхування» закріплено, що страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі.

Через те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Генеральним договором щодо сплати страхових платежів, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 247610,47 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актом звірки від 13.05.2013 та Додатком №3 до вказаного акту.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у своєму відзиві та під час розгляду справи посилався на те, що на його думку, строк дії Генеральної угоди сплив 26.03.2009, оскільки автоматична пролонгація договору не передбачена чинним законодавством України, а пп. 14.1 Генерального договору суперечить нормам Цивільного кодексу України.

Суд критично оцінює твердження відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів.

ЦК України та Законом України «Про страхування» не передбачено конкретний строк дії для договорів страхування.

Як вбачається Підпунктом 14.1 Генерального договору сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє один рік з автоматичною пролонгацією на наступний рік, в разі якщо жодна із сторін не висуне заперечень щодо пролонгації Договору в термін не пізніше тридцяти календарних днів до запланованої дати закінчення терміну дії Договору.

Таким чином, судом встановлено, що сторонами погоджено таку істотну умову договору як строк його дії, і сторони, враховуючи диспозитивні засади цивільного права та принцип свободи договору, дійшли згоди щодо автоматичної його пролонгації.

Крім того, як підтверджується матеріалами справи та не спростовувалось позивачем під час судового розгляду, з моменту укладання Генерального договору на день розгляду справи в суді, сторонами не висувалося будь-яких заперечень щодо пролонгації Договору.

Посилання відповідача на ненадання позивачем відомостей щодо власної заборгованості перед відповідачем по сплаті страхових відшкодувань як на підставу відмови у позові судом відхиляється.

Як вбачається, предметом даного позову є стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо сплати страхових платежів як страхувальника за Генеральним договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів.

Відповідачем не доведено, що відомості щодо заборгованості позивача перед відповідачем по сплаті страхових відшкодувань стосуються даного предмету спору та можуть вплинути на рішення у даній справі.

Таким чином, встановивши факт наявності заборгованості за Генеральним договором №21-0107-0002-ЛИЗ добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів, який не спростовано відповідачем під час розгляду справи та належним чином наведено та документально підтверджено підписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки від 13.05.2013 та Додатком №3 до вказаного акту, що фактично свідчить про визнання відповідачем заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 247610,47 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, суд зазначає, що судом розглянуто заяву позивача про забезпечення позову, яка була залишено без розгляду. За подання вказаної заяви Законом України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, яка не була сплачена позивачем.

Відповідно до абз. 3, 4 пп. 2.22 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013, якщо заявником не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або (за необхідності) документів, що підтверджують звільнення від його сплати, заява (скарга) повертається господарським судом з підстав передбачених ГПК.

На виняток з наведених правил у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача у дохід державного бюджету судовий збір, який повинен бути сплачений при подані заяви про забезпечення позову.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір за подання позовної заяви - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" про стягнення заборгованості 247 610,47 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" (03062, м.Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, будинок 67, код ЄДРПОУ 32774741) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м.Київ, Солом'янський район, вулиця Федорова Івана, будинок 32 ЛІТ.А, код ЄДРПОУ 30859524) 247610 (двісті сорок сім тисяч шістсот десять) гривень, 47 копійок заборгованості та 4952 (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) гривні, 21 копійку судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м.Київ, Солом'янський район, вулиця Федорова Івана, будинок 32 ЛІТ.А, код ЄДРПОУ 30859524) у дохід державного бюджету України 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) гривень 50 копійок - судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 08.08.2013 у присутності представників позивача та відповідача.

Повний текст складено - 13.08.2013 року.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя К.В. Полякова