Постанова № 32943659, 12.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 серпня 2013 року 09:00 № 826/10057/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Окис Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавної акціонерної компанії «Хліб України» доВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києвіпровизнання протиправними дій та скасування постанови,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Державна акціонерна компанія «Хліб України» (далі по тексту - позивач, ДАК «Хліб України») звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), у якому просила визнати протиправними дії державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Кравцової О.С. щодо винесення в рамках виконавчого провадження №33819758 постанови від 10 червня 2013 року про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. та скасувати зазначену постанову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 06 серпня 2013 року.

У судовому засіданні 06 серпня 2013 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Представник відповідача проти позову заперечував з огляду на його необґрунтованість та просив у його задоволенні відмовити.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2008 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зобов'язано Хмельницьке обласне дочірнє підприємство «Хліб України» сплатити передбачені законодавством соціальні відрахування із сум індексації як із ОСОБА_2, так із Хмельницького обласного дочірнього підприємства «Хліб України» відповідно до ставок цих внесків.

У зв'язку з невиконанням зазначеного судового рішення протягом тривалого часу та неможливістю органів державної виконавчої служби забезпечити його виконання, ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2010 року змінено спосіб і порядок його виконання, а саме зобов'язано ДАК «Хліб України» сплатити передбачені законодавством соціальні відрахування із сум індексації як із ОСОБА_2, так із Хмельницького обласного дочірнього підприємства «Хліб України» відповідно до ставок цих внесків.

Постановлення зазначеної ухвали стало підставою для винесення Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області постанови про закінчення виконавчого провадження та направлення виконавчого документа за належність до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

13 серпня 2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа 2-4578, виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 12 листопада 2008 року про зобов'язання ДАК «Хліб України» сплатити передбачені законодавством соціальні відрахування із сум індексації як із ОСОБА_2 та із ДАК «Хліб України», а боржнику - ДАК «Хліб України» визначено строк для добровільного виконання рішення суду - протягом 7 днів.

Вказана постанова направлена на адресу позивача супровідним листом від 13 серпня 2012 року № 1192/10 та отримана останнім 28 серпня 2012 року.

У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду та постанови державного виконавця, постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 10 червня 2012 року ВП № 33819758 на позивача накладено штраф у розмірі 680 грн.

Не погоджуючись з названою постановою, ДАК «Хліб України» звернулось з відповідним позовом до суду, в якому зазначила, що ухвала Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2010 року, що стала підставою для направлення виконавчого листа №2-4578 для виконання до відповідача, скасована ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 29 листопада 2012 року, а справа направлена до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Крім того, ухвала Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 травня 2013 року, постановлена за результатами повторного розгляду питання про зміну способу та порядку виконання рішення зазначеного суду від 03 серпня 2008 року, також оскаржена компанією в апеляційному порядку, а отже не набрала законної сили.

Викладене, на думку позивача, свідчить про відсутність підстав для виконання ним рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 серпня 2008 року, яким обов'язок щодо сплати передбачених законодавством соціальних відрахування із сум індексації як із ОСОБА_2, так із Хмельницького обласного дочірнього підприємства «Хліб України», покладено саме на останнього.

Заперечуючи проти позову, відповідач наполягав, що підставою для винесення постанови про накладення штрафу від 10 червня 2013 року стало невиконання позивачем рішення суду в добровільному порядку в строки, визначені в постанові про відкриття виконавчого провадження від 13 серпня 2012 року.

Аналізуючи наведені доводи позивача та аргументи відповідача, вивчивши наявні в матеріалах справи документи, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 11 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З цією метою він, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Так, частиною 1 статті 25 названого Закону закріплено обов'язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною 2 названої правової норми встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У той же час, положеннями частини 1 статті 27 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV закріплено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Крім цього, частиною 1 статті 28 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Аналіз наведених положень спеціального Закону дає підстави для висновку, що невиконання боржником судового рішення у строки, визначені постановою про відкриття виконавчого провадження, є підставою для його виконання в примусовому порядку та винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.

Викладене також узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в постанові пленуму від 13 грудня 2010 року №3 зі змінами та доповненнями «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», в якій, в пункті 6 зазначено, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що невиконання позивачем рішення суду в добровільному порядку у строки, визначені постановою про відкриття виконавчого провадження від 13 серпня 2012 року, в силу положень Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності шляхом накладення штрафу.

Однак, суд не може погодитись з посиланнями позивача на відсутність підстав для вчинення дій щодо виконання судового рішення з огляду на оскарження ним ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 травня 2013 року про задоволення заяви державного виконавця про зміну способу та порядку виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2008 року, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження №33819758 від 13 серпня 2012 року ДАК «Хліб України» не оскаржена, а отже є обов'язковою до виконання. Крім того, суд зауважує, що позивачем не вчинено жодних дій з метою повідомлення органу державної виконавчої служби щодо оскарження ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 травня 2013 року.

Відповідно до приписів частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких обставин, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача, про захист яких він просить, вийти за межі доводів позовної заяви та задовольнити позов з підстав, викладених у даному рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних позивачем дій та постанови.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про накладення штрафу від 10 червня 2013 року №33819758.

3. Скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про накладення штрафу від 10 червня 2013 року №33819758.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко