Постанова № 32940939, 05.08.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2013 року Справа № 2а/0370/3414/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Приходай Я.О.,

за участю представника позивача Кузьменко О.О.,

представників відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд» Шевчука В.В., Пращура С.П.,

представників закритого акціонерного товариства «Демидівська спеціалізована механічна пересувна колона-3» Ульчака Б.І., Прокопчука О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за адміністративним позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд», закритого акціонерного товариства «Демидівська спеціалізована механічна пересувна колона-3» про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином,

ВСТАНОВИВ:

Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби звернулась з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд», закритого акціонерного товариства «Демидівська спеціалізована механічна пересувна колона-3» про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином, а саме: договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року посвідченим Демидівською районною державною нотаріальною конторою за №1723.

До початку розгляду справи по суті позивачем було змінено позовні вимоги, відповідно до поданого клопотання позивач просить суд стягнути: з товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд» (надалі - відповідач 1) в доход держави 86464 (вісімдесят шість тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 26 копійок - все одержане ним за нікчемним правочином, а саме: договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року посвідченим Демидівською районною державною нотаріальною конторою за №1723; стягнути з закритого акціонерного товариства «Демидівська спеціалізована механічна пересувна колона-3» (надалі - відповідач 2) в доход держави частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40) площею 476,3 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - все одержане ним за нікчемним правочином, а саме: договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року посвідченим Демидівською районною державною нотаріальною конторою за №1723.

Ухвалою суду від 24.07.2013 року у справі було допущено заміну позивача Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби її правонаступником Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним. У результаті проведеної ДПА у Волинській області позапланової документальної перевірки відповідача 1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.12.2009 року встановлено, що 02.10.08 між відповідачем 1 (продавцем) та відповідачем 2 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №1723), а саме продавець продав частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а покупець придбав вказане приміщення за ціною 86 464,26 грн., з врахуванням податку на додану вартість.

Відповідачем 1 виписано видаткову накладну за № О-00000006 від 02.10.2008 року на продаж відповідачу 2 нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 - 476,300 кв.м. по ціні 151,28 грн. за 1 кв.м. всього на суму - 86 464,26 грн., в тому числі ПДВ та відповідну податкову накладну за №213 від 02.10.2008 року на суму 86 464,26 грн., в тому числі ПДВ - 14 410,71 грн.

Суми податку на додану вартість за вищезазначеною податковою накладною включено до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображено у розділі 1 «Податкові зобов'язання» додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за жовтень 2008 року в сумі - 14410,71 грн.

За придбане нерухоме майно відповідач 2 частково розрахувався коштами в сумі 10 000,00 гривень, відповідно до банківської виписки від 03.10.2008 року, де вказано призначення платежу - «оплата згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна 02.10.2008р. ВКТ №914225 в т.ч. ПДВ - 1666,67 грн.» та взаємозаліком - відповідно угоди №1 про перевід боргу від 02.10.2008р. в сумі - 76 464,26 грн.

Даний правочин є таким, що порушує публічний порядок та вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства на підставі наступного.

Ринкова вартість проданої частини приміщення гуртожитку №9, відповідно до звіту про вартість майна, проведеного ТзОВ «Волинь-Експерт» з метою визначення ринкової вартості об'єкта оцінки станом на 02.10.2008 року становить 5 024 705,00 грн. без врахування ПДВ.

Таким чином, застосовуючи звичайні ціни, за якими здійснено оцінку ТзОВ «Волинь-Експерт», відповідач 1 в особі директора ОСОБА_7 при відчужені майна - частини приміщення гуртожитку №9, площею 476,3 кв.м. на користь відповідача 2, де головою правління є ОСОБА_8, було занижено оподатковуваний оборот по податку на прибуток за 2008 рік в сумі 4 952 651 грн., а також занижено базу оподаткування ПДВ за жовтень 2008 року в сумі 4 952 651 грн., в результаті чого не сплачено податок на прибуток в сумі 2 476 326 грн. та податок на додану вартість в сумі 1 981 060 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року у справі за № 2а-2252/10/0370 за позовом Луцької ОДПІ Волинської області ДПС до відповідача 1 про стягнення суми податкових зобов'язань, визначених за непрямими методами (податку на прибуток в сумі - 2 476 326 грн. та податку на додану вартість в сумі - 1 981 060 грн), задоволено позовні вимоги ОДПС та в мотивувальній частині вказаного рішення встановлено нікчемність правочину, укладеного між ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд» та ЗАТ «Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3» від 02.10.08 про купівлю-продаж нерухомого майна (частини приміщення гуртожитку №9), встановлено, що він носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним. Також суд прийшов до висновку, що доводи Луцької ОДПІ є обґрунтованими, що звичайною ціною об'єкта нерухомого майна, реалізованого ЗАТ «Демидівське СПМК-3» є його ринкова вартість, наведена у звіті ТзОВ «Волинь - Експерт» про оцінку частини приміщення гуртожитку №9, яка перевищує договірну ціну більше ніж на 20 відсотків і складає 5 024 705 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 року у справі за № 2а-2252/10/0370 залишено апеляційну скаргу платника податків без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Адміністративним судом встановлено, що несплачені податок на прибуток і податок на додану вартість є доходом державного бюджету та власністю держави. За таких обставин правочин, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, внаслідок якого відповідачем порушено встановлений порядок формування валових доходів та податкового зобов'язання з ПДВ, що призвело до несплати податків, носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним.

Факти, встановлені судовим рішенням, що набуло законної сили, мають преюдиціальне значення для суду при розгляді інших справ в силу статті 72 КАС України (обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних відносин) правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Несплачені податок на прибуток і податок на додану вартість є доходом державного бюджету та власністю держави. За таких обставин правочин, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, внаслідок якого відповідачами порушено встановлений порядок формування валових доходів та податкового зобов'язання з ПДВ, що призвело до несплати податків, носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним.

Відповідачем 1 було надано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого адміністративний позов визнає частково. Відзив обґрунтовано наступним.

02.10.2008 року між відповідачем 1, в особі генерального директора ОСОБА_7, з однієї сторони та відповідачем 2, в особі ОСОБА_8, з іншої було укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна. За цим договором продавець (відповідач 1) продав, а покупець (відповідач 2) купив нерухоме майно, а саме: частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року по справі №2а-2252/10/0370, що набрала законної сили, встановлено, що зазначений договір носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.

Згідно статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Вироком Луцького міськрайонного суду, який частково залишений без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області, колишній директор відповідача 1 засуджений до 7 років позбавлення волі за вчинення злочину передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, оскільки шляхом укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.10.2008 року ОСОБА_7 умисно вчинив розкрадання майна відповідача 1. Вироком встановлено, що ОСОБА_7, хоч і будучи директором товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд», діяв всупереч вищого органу управління - зборів учасників товариства. Тобто, вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008 року був укладений не в інтересах товариства, а в інтересах самого ОСОБА_7, оскільки закрите акціонерне товариство «Демидівська спеціалізована механічна пересувна колона-3» також являється фактичною власністю ОСОБА_7 (йому належить 88% акцій товариства.

Таким чином, даним судовим актом не встановлено будь-яких доказів, які б свідчили про наявність умислу у відповідача 1. Натомість встановлено наявність умислу на укладення нікчемного правочину не на ухилення від сплати податків, а наявність умислу фізичної особи ОСОБА_7 па привласнення майна шляхом укладення нікчемного правочину.

Вказане свідчить, що при застосування статті 208 Господарського кодексу України слід враховувати наявність лише умислу відповідача 2 на укладення нікчемного правочину і водночас відсутність будь-якого умислу у відповідача 1. А отже, згідно Господарського кодексу України у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

В судовому засіданні представник відповідача 1 позов визнав частково з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд позовні вимоги в частині стягнення в дохід держави коштів із відповідача 1 задовольнити, а в частині стягнення в доход держави з відповідача 2 майна отриманого за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008 року, - відмовити.

В судовому засіданні представники відповідача 2 проти задоволення позову заперечили та просили суд в задоволені позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивачем не надано суд жодних доказів на підтвердження наявності умислу відповідача 2 на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Окрім того, представник відповідача 2 звертає увагу суду, що стягнення з учасників спірних правовідносин всього одержаного ними за нікчемним договором на підставі статті 208 Господарського кодексу України є адміністративно-господарською санкцією. Однак, відповідно до частини 1 статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено 02.10.2008 року. Позивач же звернувся із позовом про застосування адміністративно-господарської санкції 18.10.2012 року. Таким чином, вказана адміністративно-господарська санкція не може бути застосована до учасників цих правовідносин, оскільки закінчився визначений законом строк на її застосування.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи. 02.10.08 між відповідачем 1 (продавцем) та відповідачем 2 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (договір нотаріально посвідчений Демидівською районною державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за №1723). Згідно з цим договором продавець продав частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а покупець придбав вказане приміщення за ціною 86 464,26 грн., з врахуванням податку на додану вартість.

Відповідач 2 повністю розрахувався за отримане згідно договору майно - частково розрахувалось коштами в сумі 10 000,00 гривень, відповідно до банківської виписки від 03.10.2008 року, де вказано призначення платежу - «оплата згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна 02.10.2008р. ВКТ №914225 в т.ч. ПДВ - 1666,67 грн. та шляхом укладення угоди №1 про перевід боргу від 02.10.2008р. в сумі - 76 464,26 грн.

Відповідно до звіту про оцінку частини приміщення гуртожитку №9 площею 476,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, виконаного ТзОВ «Волинь-Експерт» 27.05.2010 року, вбачається, що згідно висновку про вартість об'єкта оцінки остання станом на 02.10.2008 року складає 5024705,00 грн. (без врахування ПДВ).

Вказані обставини встановлено постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року у справі за № 2а-2252/10/0370 за позовом Луцької ОДПІ Волинської області ДПС до товариства з обмежено відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд» (відповідач 1 у даній справі) про стягнення суми податкових зобов'язань, визначених за непрямими методами, те не заперечуються сторонами. Вказана постанова Волинського окружного адміністративного суду набрала законної сили.

Частинами 1, 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відтак обставини встановлені у справі № 2а-2252/10/0370 є преюдиційними у даній справі.

Окрім того, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року було задоволено позов Луцької ОДПІ Волинської області про стягнення з відповідача 1 нарахованих Луцькою ОДПІ податкових зобов'язань, згідно рішень від 17.07.2010 року про визначення відповідачу 1 податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, а саме: №4384/10/23-2, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток (із урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), на загальну суму 2476326,00 грн. та №4385/10/23-2, яким відповідачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (із урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), на загальну суму 1981060,00 грн.

Таким чином, вказаним рішенням суду було підтверджено, що внаслідок укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року, посвідченим Демидівською районною державною нотаріальною конторою за №1723, було завдано шкоду державі шляхом порушення встановленого порядку формування валових доходів та податкового зобов'язання з ПДВ, що, в свою чергу призвело до несплати податків.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 9 Бюджетного кодексу України до доходів бюджету віднесено податкові надходження, якими визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким було врегульовано порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року, визначено, що у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на доходи фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Відтак, несплачені податок на прибуток і податок на додану вартість є доходом бюджету та власністю держави. За таких обставин правочин, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, внаслідок якого відповідачем 1 порушено встановлений порядок формування валових доходів та податкового зобов'язання з ПДВ, що призвело до несплати податків, носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначено частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до цієї норми, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Положення зазначеної норми кореспондуються з положеннями частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Зазначеними нормами визначено, що виконання обома сторонами зобов'язань за правочином свідчить про наявність в обох учасників відповідних правовідносин умислу на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виконання відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року підтверджується матеріалами справи, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року, яка набрала законної сили, а також не заперечується сторонами.

Окрім того, наявність умислу на вчинення нікчемного правочину у відповідача 1 підтверджується наявним в матеріалах справи вироком Луцького міськрайонного суду від 20.03.2013 року у справі №0308/19635/12 про обвинувачення ОСОБА_7 (генеральний директор відповідача 1 на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року) за частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України. Вирок в частині засудження ОСОБА_7 за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем вчинене в особливо великих розмірах) набрав законної сили, а в частині виправдання ОСОБА_7 за частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) - скасовано та в цій частині направлено справу на новий розгляд.

Вироком Луцького міськрайонного суду від 20.03.2013 року, зокрема, встановлено, що у діях ОСОБА_7 вбачається наявність прямого умислу на вчинення розтрати майна ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд», оскільки він, достовірно знаючи про його дійсну вартість, маючи відповідну експертну оцінку його вартості, фактично у останній день перебування на посаді директора даного товариства, без проведення зборів, тобто внісши балансову вартість замість дійсної, здійснив реалізацію майна товариства пов'язаній особі - ЗАТ «Демидівська СПМК-3», де мав 83,45% акцій та де був головою правління його рідний брат - ОСОБА_8

При цьому суд не бере до уваги твердження представника відповідача 1 про те, що умисел ОСОБА_7 був направлений лише на задоволення власних інтересів та суперечив інтересам товариства.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відтак, генеральний директор ОСОБА_7 є носієм протиправного умислу юридичної особи - відповідача 1.

Частиною 4 вказаної норми передбачено, що у випадку якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Таким чином, відповідач 1, як юридична особа не позбавлений права на відшкодування у встановленому законом порядку завданих йому збитків, якщо вважає, що діями посадової особи (генерального директора ОСОБА_7Я.) було завдано шкоди підприємству.

Щодо додаткових обставин, які вказують на наявність умислу відповідача 2 на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судом взято до уваги наступне.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року у справі № 2а-2252/10/0370, яка має преюдиціальне значення у даній справі в частині встановлення фактичних обставин, встановлено, що відповідач 1 та відповідач 2 на момент підписання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року були пов'язаними особами, оскільки генеральний директор відповідача 1 ОСОБА_7 володів 83,45 % акцій відповідача 2, а головою правління відповідача 2 був рідний брат ОСОБА_7 - ОСОБА_8 Окрім того, ці обставини не заперечуються сторонами.

Вказані обставини в сукупності з іншими обставинами справи свідчать про те, що посадові особи відповідача 2, зокрема, голова правління ОСОБА_8, не могли не знати, що укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що в свою чергу свідчить про наявність умислу відповідача 2 на настання протиправних наслідків такого правочину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність умислу відповідачів 1, 2 на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства підтверджується виконанням обома сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року, а також обставинами встановленими в судовому засіданні та обставинами встановленими судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відтак, стягнення в доход держави всього отриманого за нікчемним правочином за своєю суттю є адміністративно-господарською санкцією.

Частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Водночас частиною 2 тієї ж норми визначено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Оскільки, протиправна мета вчинення правочину з купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008 року полягає в завданні шкоди державі шляхом порушення встановленого порядку формування валових доходів та податкового зобов'язання з ПДВ, то спірні правовідносини належать до сфери контролю органів державної податкової служби. Відтак, строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України не поширюються на спірні правовідносини.

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги об'єктивно обґрунтовані, базуються на нормах та приписах чинного законодавства України, а відтак адміністративний позов підлягає до повного задоволення.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд» в доход держави 86464 (вісімдесят шість тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 26 копійок - все одержане ним за нікчемним правочином, а саме: договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року посвідченим Демидівською районною державною нотаріальною конторою за №1723.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Демидівська спеціалізована механічна пересувна колона-3» в доход держави частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40) площею 476,3 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - все одержане ним за нікчемним правочином, а саме: договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02 жовтня 2010 року посвідченим Демидівською районною державною нотаріальною конторою за №1723.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається позивачем та відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 12 серпня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ф.А. Волдінер