Рішення № 32940626, 07.08.2013, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 2602/4626/12

провадження № 2/753/1773/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Басалаєвої А.В.при секретарі: Деак Ю.В.за участю позивача:ОСОБА_4представника позивача:ОСОБА_5представника відповідача: ОСОБА_6розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_7, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання договорів недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договіром позики неправомірно закріплено обов'язок позивачів повернути суму позики у доларах США, оскільки зобов'язання має бути виражено у національній валюті України - гривні. Також вказують, що розмір неустойки, передбачений договором у вигляді фіксованої суми є порушенням цивільного законодавства. Вважають, що це є порушенням цивільного законодавства та наслідком такого порушення є недійсність правочину. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. За таких обставин вважають, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя має бути також визнаний недійсним. Крім того, предметом іпотеки відповідно до договору є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Однак, вказана квартира є трикімнатною. Також між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_11 укладено договір комісії, який позивачі вважають також недійсним з тих підстав, що положення договору комісії не відповідають вимогам цивільного законодавства. Так, відповідно до частини другої статті 1025 Цивільного кодексу України якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. Натомість договором позики встановлено значно більший термін повідомлення Комісіонера про відмову від договору комісії. Оскільки можливість відступлення від терміну, визначеного у диспозиції цієї статті не передбачена, вважають договір комісії недійсним. Просять також визнати недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) від 29 липня 2012 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та представник позивачів ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_6 заперечував проти позову. Просив відмовити у задоволені позову. Відповідач ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився. Треті особи приватний нотаріус ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судове засіданні не з'явились.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та їх представників суд приходить до висновку про необґрунтованість позову враховуючи наступні обставини.

3 березня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_11 укладено договір позики (а.с.13-14). Відповідно до умов вказаного договору відповідач 1 передав у власність, а позивачі прийняли валютні цінності в натурі на суму 52 000 доларів США. Позивачі зобов'язались повернути валютні цінності в порядку та у строки, що передбачені договором позики.

В забезпечення виконання договірних зобов'язань позивачі за договором позики

3 березня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_11 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (а.с.15-16).

Позивачі вважають, що договір позики, грошові зобов'язання в якому визначені у іноземній валюті, укладений з порушенням вимог закону, зокрема частини другої статті 192 Цивільного кодексу України, за змістом якої іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Оскільки Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачено можливості здійснення такої валютної операції як позика валютних цінностей фізичними особами, то договір позики є недійсним з підстав, визначених статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України, а також є недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Однак з така позиція позивачів протирічить нормам матеріального права.

За змістом частини першої статі 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості ви користування в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За змістом статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 2 вказаного декрету визначено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Також мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Будь-яких обмежень щодо укладення між фізичними особами догорів позики в іноземній валюті зазначеним Декретом не встановлено. Така позиція узгоджується з практикою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (Ухвала від 6 лютого 2013 року справа № 6-23439св12).

Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 270 затверджено Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам. Це Положення розроблене відповідно до вимог статей 7, 30, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" від 27.06.99 № 734/99 та нормативно-правових актів Національного банку України та встановлює порядок отримання резидентами (юридичними особами, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, фізичними особами) кредитів, позик в іноземній валюті, в тому числі поворотної фінансової допомоги, від нерезидентів, а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами.

Аналіз вказаних норм діє підстави для висновку, що вони не поширюються на валютні операції між фізичними особами-резидентами.

Отже визначення в договорі позики, укладеному між фізичними особами - резидентами, грошових зобов'язань у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Як на підставу обґрунтованості позовної вимоги про визнання договору про задоволення вимог іпотокодержателя позивачі також вважають помилку, яка була допущена при укладенні даного договору, а саме зазначення, що предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Однак, така квартира є трикімнатною.

Суд вважає, що дана обставина не є підставою для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1. договору про задоволення вимог іпотокодержателя в забезпечення виконання зобов'язання та штрафних санкцій по вищезазначеному договору позики, іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю належну їм на праві власності двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2.

Суд вважає, що даний опис предмета іпотеки достатній для його ідентифікації. Помилкове зазначення, що квартира АДРЕСА_2 є двокімнатною, а не трикімнатною не зробить неможливим ідентифікування предмету іпотеки.

Не є правдивими пояснення позивача та представника позивачів про відсутність згоди чоловіка позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_12 на укладення нею угоди про позику, а також про іпотеку. Приватним нотаріусом ОСОБА_10 надано суду таку згоду (а.с.158-159).

3 березня 2010 року між ОСОБА_7, ОСОБА_4 (комітенти) та ОСОБА_8 (комісіонер) було укладено договір комісії, за яким комітенти доручили, а комісіонер зобов'язався на умовах відомих йому та на власний розсуд продати квартиру АДРЕСА_1 (а.с.22-23).

Пунктом 7 вказаного договору визначено, що у разі відмови комітентів від договору, комітенти повинні повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше, ніж за чотирнадцять місяців у письмовій формі через нотаріуса, який посвідчив договір.

Відповідно до частини другої статті 1025 Цивільного кодексу України якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів.

Позивачі вважають, що зазначення у пункті 7 оспорюваного договору комісії більшого строку для повідомлення комісіонера про відмову від договору, ніж визначений у законі є підставою для визнання його недійсним.

Проте, статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Недійсність договору про відступлення права вимоги (цесії) позивачі не обґрунтовують.

Натомість додали суду роздруківки з Інтернет сторінок про наявність фактів незаконного заволодіння майном за договорами позики, шляхом зловживання довірою за участю ОСОБА_8 Їм відомо, що є вирок Дзержинського районного суду міста Харкова по обвинуваченню ОСОБА_8 Дарницький районний суд міста Києва звернувся із відповідним запитом до Дзержинського районного суду міста Харкова. Проте відповіді не отримано. На питання суду позивачі відповіли, що не звертались до правоохоронних органів за захистом свого права.

Представник ОСОБА_8 з приводу даних публікацій та вироку пояснив, що дійсно є вирок Дзержинського районного суду міста Харкова. Проте з приводу посвідчення нотаріусом укладення договорів на підставі підроблених чи викрадених бланків паспортів громадянина України. Позивачі в рамках вказаного кримінального провадження не мають процесуального статусу потерпілих.

Суд вважає, що наявність у позивачів інформації щодо обвинувачення особи, яка виступає стороною в оспорюваних договорах, у протиправних діях, які не пов'язані із укладенням оспорюваних договорів не є підставою для визнання їх недійсними.

Статтею 55 Конституції України гарантовано судовий захист порушених прав і свобод.

Частиною першою статті 3 та пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що однією з обов'язкових умов визнання правочину недійсним є порушення у зв'язку з його вчиненням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

За теоретичним визначенням позов це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами у цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги - позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом - відповідач.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За змістом частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачі не довели суду, які їх права або охоронювані законом інтереси укладеними договорами порушені.

Частинами першою та четвертою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При укладені оспорюваних договорів сторони вільно виявили свою волю в їх укладенні.

За змістом частини першої статті 215 Цивільного процесуального кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З аналізу статті 203 Цивільного кодексу України вбачається відсутність підстав для визнання правочинів недійсними.

На підставі викладеного вище, беручи до уваги положення постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», керуючись статтями 55, 99 Конституції України, статтею 18 Закону України «Про іпотеку», статтями 15, 16, 57-60, 192, 202, 203, 215, 217, 1025, 1046 Цивільного кодексу України, статтями 3, 15, 57, 58, 60, 88, 212 - 215 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ А.В.БАСАЛАЄВА