Постанова № 32935111, 08.08.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.08.2013 р. справа №905/1014/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Чернота Л.Ф., Діброви Г.І., Стойка О.В.за участю представників: від позивача:Самокиша В.Ю. - за дов. №21-12/12-2 від 21.12.2012р.від відповідача:не з"явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київна рішення господарського суду Донецької області від25.03.2013р. (повний текст підписано 26.03.2013р.)у справі№905/1014/13-г (суддя Попков Д.О.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київдо Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк провизнання відсутнім права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH05ZZZ3G164469, номерні знаки АА 0362 СТ, 2003 року випускуВ С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк, про визнання відсутнім права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH05ZZZ3G164469, номерні знаки АА 0362 СТ, 2003 року випуску.

В ході розгляду справи позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати відсутнім у ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» права користування та володіння вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH05ZZZ3G164469, номерні знаки АА 0362 СТ, 2003 року випуску. Вказану заяву суд не прийняв до розгляду та розглядав вимоги заявлені у позові.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.03.2013р. (повний текст підписано 26.03.2013р.) у справі №905/1014/13-г відмовлено в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту користування відповідачем предметом лізингу після припинення лізингових правовідносин, а також на те, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту, оскільки він не призведе до відновлення порушеного права у разі задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 25.03.2013р. у справі №905/1014/13-г скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на те, що матеріалами справи підтверджується його право власності на предмет лізингу, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні і користуванні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння і користування предметом лізингу. Крім того, на думку заявника апеляційної скарги, обраний ним спосіб захисту в даному випадку передбачений ст.20 Господарського кодексу України та є таким, що спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при визнанні відсутнім у відповідача права користування, підлягає поновленню право власності (володіння, користування, розпорядження) щодо предмету лізингу, порушене внаслідок неправомірного його користування з боку відповідача.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.04.2013р. відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги та прийнято скаргу у справі №905/1014/13-г до провадження, явка сторін не була визнана обов'язковою. Вказана ухвала отримана сторонами, про що свідчать повідомлення про вручення 29.04.2013р. поштових відправлень з цією ухвалою.

Представник скаржника у судовому засіданні 07.08.2013р. пояснив, що рішення господарського суду вважає таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 07.08.2013р. не з"явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладання розгляду справи з підстав неможливості направлення відповідального працівника.

Колегія суддів вважає заявлене відповідачем клопотання таким, що не підлягає задоволенню як необгрунтоване.

За таких обставин судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до приписів ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

26 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №L636-04/07, за умовами п.1.1. якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів та не може бути менше одного року.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що вартість предмету лізингу складає 344637,25грн., в тому числі 20% ПДВ: 57439,54грн.

Згідно п.4.1. договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. Розмір лізингових платежів за кожний період лізингу, їх загальна сума та порядок сплати зазначаються в графіку (п.4.2. договору).

Відповідно до умов п.6.1. договору сторони домовились, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоотримувача предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач:

6.1.1. використовує предмет лізингу з порушенням умов цього договору, в тому числі п.п.8.1.1, 8.1.2, 8.1.7 загальних умов;

6.1.2. не сплатив лізингових платежем (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів;

6.1.3. у відношенні лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реорганізацію) або порушена справа про банкрутство;

6.1.4. погіршує стан предмета лізингу, а також, якщо з його відома та/або бездіяльності предмет лізингу погіршується третіми особами;

6.1.5. до закінчення терміну дії договору укладає договори, що полягають у розпорядженні предметом лізингу (продаж, передача, застава, дарування, обмін, оренда, сублізинг і т.п.), окрім тих, що письмово погоджені з лізингодавцем.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п.8.1. договору).

До укладеного договору між сторонами 26.04.2007р. був підписаний додаток №1 - графік платежів, додаток №2 - специфікація, відповідно до якої предметом договору є вантажний автомобіль МАN26413 на суму 344637,25грн., додаток №4 - загальні умови фінансового лізингу.

Додатковою угодою сторони внесли зміни до п.3.1. договору відповідно до якого вартість предмету лізингу становить 376216,20грн.

Згідно видаткової накладної №РЛ-0000477 від 22.06.2007р. позивач передав, а відповідач прийняв на підставі договору №L636-04/07 від 26.04.2007р. тягач МАN 26413, ш.164469, вартістю 376216,20грн.

Додатковими угодами від 02.03.2009р., від 01.09.2010р., від 02.08.2010р., 01.12.2010р., від 04.05.2011р. сторони внесли зміни до додатку №1 - графік платежів та виклали його в новій редакції. Згідно графіку платежів від 04.05.2011р. останній платіж передбачено у червні 2012 року.

14 грудня 2012 року позивач надіслав відповідачу лист від 11.12.2012р. №2155-11/12, в якому вимагав повернути предмет лізингу за договором №L636-04/07 від 26.04.2007р. у зв'язку із закінчення строку лізингу та продовженням використання майна відповідачем без належної правової підстави.

У зв'язку із неповерненням відповідачем предмету лізингу позивач звернувся до суду із позовом про визнання відсутнім у відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH05ZZZ3G164469, номерні знаки АА 0362 СТ, 2003 року випуску.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи із змісту лізингових правовідносин, визначених положеннями ч.2 ст.1 Закону «Про фінансовий лізинг», внаслідок укладання договору фінансового лізингу лізингоодержувач набуває право тимчасового правомірного володіння та користування майном предметом лізингу.

Згідно положень ч.7 ст.180 Господарського кодексу України та ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України час реалізації лізингоодержувачем здобутого права відносно предмету лізингу визначається строком дії відповідного договору, припинення якого зумовлює зникнення правової підстави для реалізації лізингоодержувачем права володіння та користування майном, а відтак і виникнення у останнього обов`язку з повернення майна у відповідності до п.7 ч.2 ст.11 Закону «Про фінансовий лізинг».

Позивач посилається на вимоги ст.16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, якими передбачені способи захисту прав та законних інтересів, перелік яких не є вичерпним та серед яких: визнання наявності або відсутності прав. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.2 ст.16 ЦК України).

Разом з тим, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р., відповідно до яких, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст.8, 9 Конституції), а обмеження матеріального права суперечить цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, але є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.05.2012р. у справі №6-20цс11, яку було прийнято за результатами перегляду з підстав неоднакового застосування судами положень чинного законодавства, а саме ст.16 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду з позовом про визнання відсутнім у відповідача права користування предметом лізингу, позивач фактично звертається з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Водночас рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, а саме зобов"язання вчинити дії. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту права, яке він вважає порушеним, не призведе до відновлення вказаного права у разі задоволення позову. В зв'язку з зазначеним висновки суду першої інстанції про неправильно обраний позивачем спосіб захисту права є правомірними.

Отже, з прийняттям рішення у цій справі щодо відмови у задоволенні позовних вимог не вичерпано всі способи захисту порушеного права, а тому таке рішення не перешкоджає учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту.

За таких обставин, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що оскаржуване рішення господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору при зверненні з апеляційною скаргою підлягають віднесенню на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 25.03.2013р. (повний текст підписано 26.03.2013р.) у справі №905/1014/13-г - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 25.03.2013р. (повний текст підписано 26.03.2013р.) у справі №905/1014/13-г - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Л.Ф.Чернота

Судді: Г.І.Діброва

О.В.Стойка

Надруковано 5 примірників: 1 позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС