Постанова № 32933619, 08.08.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2013 р. Справа №801/3735/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засіданні Ківа А.С., представника позивача- Решитов Е.М. довіреність №б/н від м01.04.2013, представника відповідача- Жукова О.М. довіреність №18/10.1 від 14.02.13, адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салхат"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2013 №0000792207 та №0000802207,

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Салхат" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2013 №0000792207 та №0000802207.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

На підставі статті 20, розділу I, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, повідомлення від 06 березня 2013 № 666/10/15-2 та наказу ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС від 06 травня 2013 №1095 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Салхат", проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Салхат" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податок на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Строитель Плюс" (ЄДРПОУ 31263808) за листопад-грудень 2010 року, ТОВ "ВТК "Окнополь" (ЄДРПОУ 36070617) за грудень 2010 року, травень 2011 року, ПП "Комманд" (ЄДРПОУ 37081766) за листопад 2011 року, січень 2012 року.

За результатами перевірки складений акт від 14 березня 2013 року №1614/15.2/32599610, в якому зафіксоване порушення Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ " Салхат":

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.6, 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 із змінами і доповненнями в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 17089 грн., у тому числі по періодах:

4 квартал 2010 року - 11178 грн., 2 квартал 2011 року - 2918 грн., 4 квартал 2011 року-2276 грн., 1 квартал 2012 року - 717 грн.

Також, актом від 14 березня 2013 року №1614/15.2/32599610 зафіксовані порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97 року (із змінами і доповненнями), пункту 185.1 статті185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 із змінами і доповненнями в результаті чого завищено податковий кредит, що призвело до заниження ПДВ до сплати в бюджет у сумі 14141 грн.

По результатам акту перевірки винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 26.03.2013 № 0004331501 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 14869,00 грн., у тому числі 11895,00 грн. за основним платежем та 2974,00 грн. за штрафними санкціями;

- від 26.03.2013 №0006051502 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 17043,00 грн., у тому числі 14141,00 грн. за основним платежем та 2902,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було оскаржено у судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Застосування Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які втратили чинність з 01.01.2011 у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначених законів діяли на час проведення окремих господарських операцій та формування податкового кредиту та валових витрат позивачем.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом умови формування податкового кредиту містяться у пунктах 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як зазначено в акті перевірки від 14 березня 2013 року проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності платника податків встановлено, що сумнівний податковий кредит, отриманий ПП «Команд», ПП «Строитель Плюс», ТОВ «ВТК «Окнопль», від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Враховуючи дані факти, податкова виога, сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачів». Крім того, відповідно до вищевказаних висновків встановлено, що керівники підприємств надали пояснення щодо непричетності до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств.

Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином об'єктом доказування по даній справі є обставини встановлення позивачем досягнення фінансово-господарського результату, в іншому випадку визначення податкового зобов'язання можна визнати обґрунтованим, незважаючи на наявність у платника податку - позивача у справі, доказів сплати продавцю ПДВ у вартості товару та належно оформлених податкових накладних.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 27.03.2012 № 21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 17.07.2003 року зареєстровано як юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Салхат" та надане свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. ТОВ «Салхат» зареєстроване платником ПДВ 25.07.2003.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: вул. Монтажна, Б. 17-А, м. Сімферополь, АРК, 95493.

Платником податків згідно довідки АА №648177 здійснюються наступні види діяльності:

71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах;

23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Салхат" мало господарським стосунки з ПП "Строитель Плюс" за листопад-грудень 2010 року, ТОВ "ВТК "Окнополь" за грудень 2010 року, травень 2011 року, ПП "Комманд" за листопад 2011 року, січень 2012 року.

Згідно статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Як зазначено у статті 179 Господарського кодексу України господарсько-договірни зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (стаття 180 ГК України).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Салхат" (покупець) та ТОВ " ПТК "Окнополь" (продавець) укладений договір купівлі-продажу №70 відповідно до якого, продавець зобов'язаний передати у власність покупця майно, яке належить продавцю, покупець зобов'язаний прийняти це майно та сплатити його вартість. Ціна договору становить 500000 грн.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Салхат" та ПП "Комманд", БВП "Строитель Плюс" договори купівлі-продажу не укладалися, стосунки постачання товарно-матеріальних цінностей оформлювалися виписаними рахунками-фактурами.

Так, з боку ПП «БВП «Строитель плюс» були виписані: рахунок-фактура від 08.12.2010 №800 на загальну суму 25700,00 грн., у тому числі ПДВ 4283,33 грн. з постачання піску річного 70т, щебеню мармурного 5-20 140т, пластифікатору Ц-3 400 кг; рахунок-фактура від 29.12.2010 №6207 на загальну суму 9600,00 грн., у тому числі ПДВ 1600,00 грн. з постачання щебеню мармурного 5х20 45 т, пластифікатору С-3 500 кг.

З боку ПП "Комманд" позивачу був виписаний рахунок-фактура від 01.12.2011 №2566 на загальну суму 11875,00 грн., у тому числі ПДВ 1979,17 грн. з потачання щебеню 5-20 125т.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656 Цивільного кодексу України, встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Інші договори купівлі-продажу, що не є предметом регулювання коментованої статті, можуть укладатися в усній ( стаття 206 ЦК та коментар до неї) чи письмовій формі (статті 207 - 208 ЦК). Однак слід зауважити, що на вимогу особи, яка виступає стороною в договорі купівлі-продажу, навіть і такі правочини можуть бути нотаріально посвідчені (частина 4 статті 209 ЦК).

Таким чином договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Таким чином сторонами дотриманні усі обов'язкові вимоги під час укладання угод вказаного виду, визначені основні положення договорів, які укладені відповідно до їх реального змісту.

На підтвердження проведення господарських операцій платнику податків видані:

ТОВ «ВТК «Окнопль»: видаткова накладна від 31.05.2011 № 375 на загальну суму 15225,00 грн., у тому числі ПДВ 2537,50 грн. видаткова накладна від 30.12.2010 № 346 на загальну суму 18355,00 грн., у тому числі ПДВ 3059,17 грн.

ПП «Строитель плюс»: видаткова накладна від 29.11.2010 № 6624 на загальну суму 25700,00 грн., у тому числі ПДВ 4283,33 грн.; видаткова накладна від 29.12.2010 № 8076 на загальну суму 9600,00 грн., у тому числі ПДВ 1600,00 грн.

ПП «Команд»: видаткова накладна від 11.01.2012 року №б/н на загальну суму 4100,00 грн., у тому числі ПДВ 683,33 грн.; видаткова накладна від 23.11.11 № 2586 на загальну суму 11875,00 грн., у тому числі ПДВ 1979,17 грн.

Згідно відомостей офіційного сайту Державної податкової служби України (http://minrd.gov.ua/anulir) свідоцтво платника ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича торгівельна компанія "Окнополь" анульоване 08.05.2012 (причина анулювання - до ЄДР внесено запис про вiдсутнiсть пiдтвердження), свідоцтво платника ПДВ ПП "Строитель Плюс" анульоване 15.05.2012 (причина анулювання - до ЄДР внесено запис про вiдсутнiсть пiдтвердження), свідоцтво платника ПДВ Приватного підприємства "Комманд" анульоване 11.04.2012 (причина анулювання- до ЄДР внесено запис про вiдсутнiсть за мiсцезнаходженням).

Тобто на момент здійснення відповідних операцій мало повноваження виписувати податкові накладні.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича торгівельна компанія "Окнополь" на адресу позивача виписані податкові накладні від 30.12.2010 №346 на загальну суму 18355,00 грн., у тому числі ПДВ 3059,17 грн. (номенклатура постачання товарів/послуг продавця- сітка А/П, пластифікатор С-3, кальцій хлористий тех); 31.05.2011 №85 на загальну суму 15225,00 грн., у тому числі ПДВ 2537,50 грн. (номенклатура постачання товарів/послуг продавця- люк каналізаційний, пластиковий, щебінь (9 5-20).

ПП "Строитель Плюс" 29.11.2010 на адресу позивача виписана податкова накладна №6624 на суму 25700,00 грн., у тому числі ПДВ 4283,33 грн. (номенклатура постачання товарів/послуг продавця - пісок річний, щебінь мраморний, пластифікатор Ц-3); №1076 на загальну суму 9600,00 грн., у тому числі ПДВ 1600,00 грн. (номенклатура постачання товарів/послуг продавця - щебінь мраморний 5х20, пластифікатор С 3).

ПП «Команд» 23.11.2011 на адресу позивача виписана податкова накладна №122 на загальну суму 11875,00 грн., у тому числі ПДВ 1979,17 грн. (номенклатура постачання товарів/послуг продавця- щебінь 5-20); 10.01.2012 податкова накладна №31 на загальну суму 4100,00 грн., у тому числі ПДВ 683,33 грн. (номенклатура постачання товарів/послуг продавця-кран гальмівної ТГК 160).

Судом зазначється, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій податкова накладна, видаткова накладна, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, тобто, оформлені у відповідності до норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

На виконання вимог законодавства про спростування реальності вказаних операцій відповідачем не надано належних доказів, яки б свідчили протилежне.

У зв'язку з чим суд приходить до висновку про оформлення господарських операцій у відповідності до їх реального змісту.

На отримання товару від ТОВ "ВТК "Окнополь", ТОВ "Салхат" надавались довіреності на ім'я ОСОБА_2 № 52 від 29 грудня 2010 року, № 14 від 31 травня 2011 року.

На отримання товару ПП "Строитель Плюс" по наряду від 29.12.2010 № 6207 від ТОВ "Салхат" надавалась на им'я ОСОБА_2 довіреність від 29 грудня 2010 року № 50.

Перевезення товару відбувалося автотранспортом постачальників.

Автомобілями ТОВ «Окнопль» КАМАЗ 49-63 та МАЗ 45-29 та МАN 47-13, КАМАЗ 48-53 (водії ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10), що підтверджується товарно-транспортними накладними від 01.06.2011, від 31.05.2011, від 30.12.2010, від 31.05.2011, від 01.07.2011, 31.05.2011.

Автомобілями ПП «Строитель плюс» КАМАЗ НОМЕР_1, МАW НОМЕР_2, КАМАЗ НОМЕР_3, КАМАЗ НОМЕР_4 (водії ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3), що підтверджується товарно-транспортними накладними від 30.11.2010, від 01.12.2010, від 29.12.2010, від 29.12.2010, від 29.11.2010, від 29.11.2010, від 29.11.2010, від 29.11.2010, від 29.11.2010, від 29.11.2010, від 30.11.2010).

Автомобліями ПП «Команд» DAF 13708,КАМАЗ 3390, КАМАЗ 4853 (водії ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10), що підтверджується товарно-транспортними накладними від 24.11.2011, від 23.11.2011, від 23.11.2011, від 23.11.2011, від 24.11.2011, від 24.11.2011).

В подальшому товарно-матеріальні цінності були розвантажені за адресою м. Сімферополь, вул. Монтажна, 17а.

За вказаною адресою знаходиться виробнича ділянка площею 2400 кв.м., що отримана ТОВ «Салхат» у власність на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2003 №2, укладеному з МП «Лагода».

Операції з придбання товарно-матеріальних цінностей у бухгалтерському обліку ТОВ «Салхат» відображені у відповідних Журналах-ордерах, копії яких долучені до матеріалів справи. У подальшому вказані ТМЦ обліковані на рахунку 20 «Запаси матеріальних цінностей на складі», що відповідає вимогам Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженому наказом Мінфіну України від 09.12.2011 №1591.

Оплата була проведена позивачем безготівковим шляхом:

на користь ТОВ «Окнопль» платіжним дорученням від 10 січня 2011 року № 4 на суму 18355,00 грн., та платіжним дорученням від 2 червня 2011 року № 69 на суму 15225,00 грн.;

на користь ПП «Строитель плюс» платіжним дорученням від 29 грудня 2010 року № 234 на суму 9600,00 грн.;

на користь ПП «Команд» платіжним дорученням від 2 грудня 2011 року № 199 на суму 11875,00 грн., від 10.01.2012 №1 на суму 4100,00 грн.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 №2346-Ш та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28.11.2002 №249-ІУ суд надходить висновку про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаних в акті перевірки контрагентів позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготоівкових коштів є належними та допустими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товару, суд зазначає, що податковий орган дослідивши вказані документи під час перевірки, протиправно не прийняв їх до уваги.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

На підставі наведеного суд робить висновок, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Судом також не було встановлено обізнаності позивача щодо нібито протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 13.03.2013 №0000792207 та №0000802207 є протиправними та підлягають скасуванню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-УІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на викладене суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 08.08.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 13.08.2013.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної від 13.03.2013 №0000792207.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної від 13.03.2013 №0000802207.

4.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Салхат" судовий збір у розмірі 319,12 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Т.С.Ольшанська