Постанова № 32917168, 21.06.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2013 р. (14:46) Справа №2а-12754/12/0170/21

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді: Євдокімова О.О., при секретарі судового засідання Шуміло В.В., за участю: представників позивача - Циганенко І.Ю., паспорт серії НОМЕР_1, Крішталь О.І., паспорт НОМЕР_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фірми "Рапан"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: Фірма "Рапан" (далі позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 жовтня 2012 року № 0000982206 та № 0000972206.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки проведеної відповідачем перевірки, в результаті якої встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають дійсності та є необґрунтованими, оскільки позивачем в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентами, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого, у нього виникло право на формування податкового кредиту та віднесення понесених витрат до складу валових.

У судові засідання, призначені на 14.06.2013 та 21.06.2013 повноважний представник відповідача не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив. Під час розгляду справи представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких, зокрема зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, за наявності порушень позивачем податкового законодавства, а саме щодо безпідставного заниження податку на додану вартість та заниження податку на прибуток, внаслідок здійснення господарських операцій з підприємствами, що мають ознаки фіктивності, у зв'язку з чим, платнику податків збільшено грошові зобов'язання та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.12.2012 у справі призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження по адміністративній справі до одержання її результатів.

13.05.2013 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли матеріалами адміністративної справи № 2а-12754/12/0170/21 з висновком судово-економічної експертизи від 13.05.2013 № 326/12, у зв'язку із чим ухвалою суду від 14.05.2013 поновлено провадження у справі з 14.06.2013, судове засідання призначити на 14.06.13, в яке викликано позивача та відповідача.

Представники позивача у судових засіданнях підтримали позов у повному обсязі, просили заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

З 24.09.2012 по 28.09.2012 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель-Плюс", код за ЄДРПОУ 31263808, за період з 01.08.2009 року по 31.08.2012 року, за результатами якої складено акт від 19.10.2012 № 7833/22-6/31263808.

Відповідно до висновків названого акта перевірки відповідачем встановлено порушення:

- пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 № 334/94-ВР, п. 4.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 058 378 грн., у тому числі по періодах: в 3 кварталі 2009 року в сумі 97 826 грн., у 4 кварталі 2009 року в сумі 492 317 грн., в 3 кварталі 2010 року в сумі 197 950 грн., в 4 кварталі 2010 року в сумі 255 724 грн., в 1 кварталі 2012 року в сумі 14 561 грн.;

- пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 № 168/97-ВР, а також п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 206 772 грн., у тому числі за серпень 2009 року у сумі 16 661 грн., за вересень 2009 року в сумі 1 249 грн., за жовтень 2009 року в сумі 13 168 грн., за листопад 2009 року у сумі 34 337 грн., за грудень 2009 року в сумі 31 375 грн., за січень 2010 року в сумі 21 199 грн., за серпень 2010 року в сумі 16 672 грн., за вересень 2010 року в сумі 2 188 грн., за жовтень 2010 року в сумі 28 924 грн., за листопад 2010 року в сумі 26 935 грн., за грудень 2010 року в сумі 11 112 грн., за січень 2012 року в сумі 2 912 грн.

Такі висновки відповідачем зроблено у зв'язку із тим, що отриманими матеріалами зустрічних звірок та проведеною перевіркою позивача не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ БВП "Строитель - Плюс", у зв'язку із відсутністю у нього об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст.ст. 22, 188 Податкового кодексу України. Встановлено, що усі операції купівлі-продажу за участю ТОВ БВП "Строитель-Плюс" спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. У період з 01.07.2009 по 31.08.2012 Фірма "Рапан" обмінювалась документами на товари та послуги з ТОВ БВП "Строитель-Плюс", яке мало ознаки фіктивного підприємства.

На підставі названого акта перевірки відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення від 25.10.2012, якими позивачу збільшено грошові зобов'язання: з податку на прибуток № 0000972206 на суму 236 078,00 грн., з яких 47 216 грн. - штрафні (фінансові) санкції та з податку на додану вартість № 0000982206 на суму 1 200 690,00 грн., з яких 240 138 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

У періоді, який перевірявся відповідачем, вказані правовідносини регулювалися Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету (далі Закон № 168) та Законом України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", що регламентував ведення податкового обліку (далі Закон № 334).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334 встановлено, що до складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За змістом пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону № 168.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п. 1.6 ст. 1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до взаємовідносин, що існували між позивачем та ТОВ БВП "Строитель-Плюс", на підставі укладених господарських угод, з 01.01.2011 року врегулювання питань оподаткування підлягало згідно Податкового кодексу України (далі - ПКУ), з положень пп.14.1.178 п. 14.1 ст. 14 якого, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у пп. "б" п. 185.1 закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено пп. 14.1.179 п. 14.1 ст.14 ПКУ.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 названого Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що був охоплений перевіркою, між позивачем та контрагентом - ТОВ БВП "Строитель-Плюс" існували господарські взаємовідносини.

Проведені господарські операції знайшли своє відображення у податковому обліку, на підтвердження чого ТОВ БВП "Строитель-Плюс" складені, підписані та видані позивачу податкові накладні, отримання товарів за якими та формування податкового кредиту на підставі яких, підтверджується ними ж, які відображені в реєстрі отриманих податкових накладних. Суми ПДВ за названими податковими накладними віднесено до складу податкового кредиту.

Оприбуткування будівельно-монтажних робіт на загальну суму 1 270 054,07 грн., які були предметом укладених між Фірмою "Рапан" та ТОВ БВП "Строитель-Плюс" договорів, підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт на вказану суму.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у ході виконання договорів також були складені документи: акти приймання виконаних будівельних робіт, журнали-ордера по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками", відомості витрат та доходів за 2009-2012 роки з відображенням операцій з зазначеними контрагентами, платіжні доручення та на підтвердження їх виконання - банківські виписки.

Відповідно до операцій, вчинених на виконання укладених між Фірмою "Рапан" та ТОВ БВП "Строитель-Плюс" договорів, їх здійснення відображено у бухгалтерському обліку по проводкам: Дт. 23 "Виробництво" Кт. 631 "Розрахунки з постачальниками у національній валюті" на суму 1 058 378,46 грн.; та Дт. 64 "Розрахунки по податкам" 631 "Розрахунки з постачальниками у національній валюті" на сумі 211 675,61 грн.

Зазначені операції, у тому числі з формування податкового кредиту у сумі 211 675,61 грн. сформовано на підставі податкових накладних, наданих БВП "Строитель-Плюс" на адресу Фірми "Рапан".

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 13.05.2013 № 326/12, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі, експертом встановлено:

- отримання Фірмою "Рапан" будівельно-монтажних робіт від ТОВ БВП "Строитель-Плюс" на загальну суму 1 270 054,07 грн., у тому числі вартість без ПДВ 1 058 378,46 грн. та ПДВ 211 675,61 грн. підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Фірми "Рапан", а саме: актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, журналами-ордерами по рахунку 631 "розрахунки з вітчизняними постачальниками", відомостями витрат та доходів за 2009-2012 роки;

- фактичне виконання угод, що були предметом перевірки за актом № 7833/22-6/31263808 від 19.10.2012, а саме фактичне отримання послуг та їх сплата підтверджуються документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Фірми "Рапан": актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, банківськими виписками, журналом ордером по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками";

- використання Фірмою "Рапан" у господарський діяльності отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від ТОВ БВП "Строитель-Плюс" у розмірі 1 270 054,07 грн., а саме подальша реалізація на суму 1 518 508,31 грн., у т.ч. ПДВ 253 801,81 грн., підтверджуються документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Фірми "Рапан", а саме: актами приймання виконаних будівельних робіт, договорами, журналом-ордером по рахунку № 36 "Розрахунки з вітчизняними покупцями".

- висновки акту перевірки Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 7833/22-6/31263808 від 19.10.2012 заниження ПДВ на суму 206 772,00 грн. та заниження податку на прибуток в розмірі 237 287,00 грн., за рахунок заниження прибутку, що підлягає оподаткуванню у розмірі 1 058 738,00 грн. не підтверджуються документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Фірми "Рапан";

- оплата за отримані будівельні роботи від ТОВ БВП "Строитель-Плюс" підтверджуються документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Фірми "Рапан" у розмірі 1 270 054,02 грн., що підтверджується банківськими виписками та журналом ордером по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Належним чином завірені копії усіх первинних бухгалтерських та податкових документів залучені до матеріалів справи та досліджені експертом під час проведення експертизи.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованим платником ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що податкові накладні складені у зв'язку із придбанням товарів (послуг), мають усі передбачені податковим законодавством реквізити, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Однак крім того, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені суми до складу податкового кредиту та сформовано валові витрати у перевіряємий період, оскільки операції з контрагентом є нікчемними, у зв'язку із неможливістю проведення зустрічної звірки з питань правомірності господарських операцій з контрагентом з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акт перевірки, ані заперечення на позов не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку формування податкового кредиту та порядку формування складу валових витрат у періоді, що охоплювався перевіркою, матеріалами справи не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконували.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських документів, податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання товару (послуг), керуючись зазначеними вище положеннями ст.ст. 5 Закону № 334, ст. 7 Закону № 168, ст.ст. 138, 198 ПКУ, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені вищезазначеному контрагенту в ціні товару згідно зазначених вище податкових накладних та до складу валових витрат витрати згідно первинних бухгалтерських документів, зазначених вище.

Отже, висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 1058378,00грн. та заниження податку на додану вартість у розмірі 206772,00 грн., є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Таким чином, неспроможним та безпідставним є збільшення відповідачем позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 960552,00 грн. та податку на додану вартість у розмірі 188862,00 грн. з урахуванням п. 102.1 ст. 102 ПК України.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 240138 грн. та 47216 грн. відповідно, які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 25.10.2012 № 0000972206 та № 0000982206.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 19.09.2012 № 0003662301 не можуть бути визнані такими, що прийняти на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

В адміністративному позові позивач просить суд лише скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 0000982206 та № 0000972206 без вимоги про визнання їх протиправними.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.10.2012 № 0000982206 та № 0000972206.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 21.06.2013 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 26.06.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 25.10.2012 № 0000982206 та № 0000972206.

3. Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь Фірми "Рапан" витрати зі сплати судового збору у сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 копійок та витрати з проведення судово-економічної експертизи у розмірі 28 520 (двадцять вісім тисяч п'ятсот двадцять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.