Рішення № 32916804, 06.08.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: 22ц/790/4257/2013 Головуючий І інстанції - Пілюгіна О.М.

Справа: № 2034/13067/2012 Доповідач - Костенко Т.М.

Категорія: трудові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді: Костенко Т.М.,

суддів: Міненкової Н.О., Ларенка В.І.

при секретарі Галушко Т.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ЗАТ Автобаза «Харківводбуд» в особі в.о. директора Дроботій О.В. на рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства Автобаза «Харківводбуд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення суми моральної шкоди,

встановила:

Позивач звернулася до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнювала та остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь суму середнього заробітку за час затримки рахунку при звільненні за період з 03 лютого 2009 року по 16 січня 2012 року у розмірі 31784 гривні 12 коп., суму моральної шкоди у розмірі 2000 гривень 00 коп. В обґрунтування своїх вимог посилається те, що вона з 13 серпня 2006 року обіймала посаду охоронця Закритого акціонерного товариства Автобаза «Харківводбуд». 03 лютого 2009 року вона була відсторонена від роботи та наказом № 02/09-6К від 03 лютого 2009 року звільнена з посади. У день звільнення відповідач не провів остаточний розрахунок з позивачем та не виплатив належні грошові кошти. Після неодноразових звернень, 16 січня 2012 року відповідач провів остаточний розрахунок, тому позивач звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення суми моральної шкоди, що спричинена тим, що остаточний розрахунок проведено повідачем тільки майже через три роки.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримала заявлені її довірителем позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав викладених у позові, крім того пояснила, що на день звільнення позивача відповідач повинен був виплати їй 3271,54 грн. заробітної плати та 183,30 грн. компенсації за невикористану відпустку, плати проведені: 18.03.2009 року; 12.06.2009 року; 28.08.2009 року; 08.09.2009 року; 29.03.2010 року 500,00 грн., 14.07.2010 року виплачено 771,54 грн. і остаточний розрахунок був проведений 16.01.2012 року та виплачено 596,29 грн. в тому числі 183, ЗО грн. за невикористану відпустку. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 лютого 2009 року по 16 січня 2012 року складає 31784 гривні 12 коп.

У судовому засіданні представник відповідача Іванцова Л.М. проти позову заперечувала та не погодилась із сумою середнього заробітку позивача, крім того зазначила, що належні позивачу платежі відповідач виплатив в повному обсязі, тому в задоволенні позовних вимог просила відмовити за їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 березня 2013 року позов задоволено частково, стягнуто з ЗАТ Автобаза «Харківводбуд» на користь ОСОБА_2 31784 грн. в якості середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, а також 1000 гривень моральної шкоди, в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній ЗАТ Автобаза «Харківводбуд» в особі в.о. директора Дроботій О.В. просить скасувати рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає, що судом невірно дана оцінка обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 з 13 серпня 2006 року обіймала посаду охоронця на підприємстві Закрите акціонерне товариство Автобаза «Харківводбуд» на підставі наказу № 08 від 13 серпня 2006 року та 03 лютого 2009 року наказом № 03/02/09-6К від 03 лютого 2009 року звільнена з посади за власним бажанням.

За положеннями ст.116 КЗпП України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Крім того, відповідно до вимог ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з зазначених підстав працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, остаточний розрахунок при звільненні стороною відповідача проведено тільки 16 січня 2012 року у сумі 596,29 грн., яка складається з компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 183,30 грн.

З огляду на такі обставини, приймаючи рішення про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 31784 гривні 12 коп.., районний суд виходив із того, що на час звільнення позивачки з нею не був проведений остаточний розрахунок всіх належних їй сум.

Відповідно до ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Яз зазначалось вище, відповідачем не оскаржується сам факт порушення терміну остаточного розрахунку з позивачкою, однак він вважає, що за несвоєчасну виплату належних позивачці сум ними нарахована та сплачена компенсація та сума індексації, а в зв'язку з цим середня заробітна плата не може бути стягнута на користь позивачки.

За приписами ст.117 КЗпПУ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку у разі звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпПУ стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.

Суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин по справі.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки виплати, передбачені ст. 117 КЗпПУ у сумі 5 000 (п'яти тисяч) грн., пропорційно до суми заборгованості по заробітній платі та з урахуванням принципу розумності та справедливості.

Розглядаючи питання про перегляд рішення районного суду в частині стягнення моральної шкоду, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до п.п.9, 13 Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами та доповненнями «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Приймаючи до уваги вік позивачки, 1935 року народження, дії відповідача, в зв'язку якими вона була змушена звертатися з позовом до суду, інші обставини справи, судова колегія вважає, що в цій частині рішення суду є обґрунтованим, законним, а тому має бути залишене без змін.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

За зазначених обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру стягнення середньомісячного заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 303, 304, 309, 313, 314 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ЗАТ Автобаза «Харківводбуд» в особі в.о. директора Дроботій О.В. - задовольни частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 березня 2013 року - змінити.

Зменшити розмір компенсації за затримку середньомісячного заробітку за час затримки остаточного розрахунку до 5 000 (п'яти тисяч) гривень, стягнутих з ЗАТ Автобаза «Харківводбуд» на користь ОСОБА_2

У іншій частині рішення суду залишити - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді