Рішення № 32916240, 08.08.2013, Турійський районний суд Волинської області

Справа № 169/329/13-ц

Провадження № 2/169/145/13

Категорія: 22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2013 року смт. Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Тітівалова Р.К.,

при секретарі Веремчук Л.Ю.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Мацьохи В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Слава» про визнання договору оренди землі недійсним,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Слава» (далі - СВК «Слава»), Маковичівської сільської ради Турійського району Волинської області про визнання договору оренди землі недійсним та бездіяльності протиправною.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5, після смерті якого у встановленому законом порядку він прийняв спадщину. Під час оформлення документів на спадкове майно дізнався, що за життя 25 грудня 2008 року батько уклав з СВК «Слава» договір оренди двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, площею 2,83 га, строком на 10 років. У 1986 році рішенням суду ОСОБА_5 був визнаний обмежено дієздатним, однак на момент укладення оспорюваного договору йому піклувальника Маковичівською сільською радою призначено не було, а на його заяву про призначення піклувальником рішенням виконавчого комітету було відмовлено. Вказуючи, що зазначений договір укладений з порушенням вимог закону, оскільки ОСОБА_5 не міг повністю усвідомлювати значення своїх дій, а орган опіки і піклування у встановленому законом порядку не надавав згоди і дозволу на вчинення останнім такого правочину, договір не містить усіх обов'язкових істотних умов і не відповідає інтересам орендодавця, просив визнати недійсним вищевказаний договір оренди землі та протиправною бездіяльність Маковичівської сільської ради.

Ухвалою суду від 25 липня 2013 року в даній справі позовну заяву ОСОБА_1 до СВК «Слава», Маковичівської сільської ради Турійського району про визнання договору оренди землі недійсним та бездіяльності протиправною в частині заявлених позовних вимог до Маковичівської сільської ради Турійського району про визнання бездіяльності протиправною на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України залишено без розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні у зв'язку з безпідставністю та пропуском строків позовної давності.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення, та, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Коло осіб, які мають право оспорювати дійсність правочину, та підстави для виникнення такого права і правові наслідки недійсності правочину передбачено у ст.ст. 215, 216 ЦК України.

За змістом положень вказаних статей ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Аналогічні роз'яснення викладено і в пунктах 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Системний аналіз наведених вище норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що право на захист цивільних прав та інтересів є гарантованим законом суб'єктивним правом кожної особи і обов'язковою передумовою для реалізації цього права є наявність і доведеність факту порушення, невизнання або оспорювання належних їй прав іншою особою.

Судом встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що 25 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та СВК «Слава» було укладено договір оренди землі № 293 з відповідними додатками до нього, за умовами якого ОСОБА_5 (орендодавець) надав СВК «Слава» (орендарю) в строкове платне користування земельну ділянку, площею 2,83 га, яка знаходиться на території Маковичівської сільської ради Турійського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років. Договір зареєстрований Турійським районним відділом Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 23 вересня 2010 року за № 041009200178, про що зроблено відповідний запис у державному реєстрі земель (а.с.16, 77, 127-136).

Земельна ділянка, що є предметом вказаного договору оренди, належала орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 326174 від 22 грудня 2008 року (а.с. 131).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).

Позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті батька та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, що об'єктивно підтверджується матеріалами спадкової справи № 253/2011 до майна померлого ОСОБА_5 (а.с. 67-105).

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач з урахуванням уточнень його представника у судовому засіданні, як на підставу своїх вимог, зокрема, посилався на ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України, вказуючи при цьому, що його батько рішенням суду від 16 січня 1986 року (а.с. 15) був визнаний обмежено дієздатним, у зв'язку з чим при укладенні оспорюваного договору оренди не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій.

Такі доводи позивача суд до уваги не приймає, оскільки як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні позивач станом на 25 грудня 2008 року (день підписання оспорюваного договору оренди) жодних прав на земельні ділянки, які є предметом договору, не мав, а тому вчиненням оспорюваного в даній справі правочину не порушено і не могло бути порушено прав та інтересів позивача.

Наведене не заперечували та визнали у судовому засіданні позивач та його представник.

Враховуючи, що в даному випадку відсутній факт порушення, невизнання або оспорювання належних позивачу прав вчиненням оспорюваного правочину, які підлягали б в контексті положень ст.ст. 3, 4 ЦПК України і ст.ст. 15, 16 ЦК України захисту в судовому порядку, то відповідно суд приходить до висновку, що позивач не є в розумінні ст. 215 ЦК України та п. 5 роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, а тому він не набув права вимоги визнання оспорюваного договору оренди недійсним з вищенаведених правових та фактичних підстав.

Покликання позивача на нікчемність укладеного між його батьком та відповідачем договору оренди на підставі ч. 2 ст. 71, ч. 1 ст. 224 ЦК України суд вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки вказаними нормами встановлено нікчемність правочину у разі його вчинення без дозволу органу опіки та піклування лише у випадку, коли піклувальник дав згоду на вчинення визначених ч. 1 ст. 71 ЦК України правочинів без дозволу органу опіки та піклування, а з матеріалів даної справи вбачається і це не заперечувалося сторонами, що піклувальник ОСОБА_5 не призначався і відповідно згода піклувальником на вчинення правочину не надавалася, у зв'язку з чим положення вищезазначених статей ЦК України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.

Разом з тим заслуговують на увагу та є обґрунтованими доводи позивача про наявність в даному випадку підстав для визнання оспорюваного договору оренди відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) недійсним у зв'язку з відсутністю у договорі всіх визначених Законом істотних умов.

Відповідно до положень ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 253/2011 до майна померлого ОСОБА_5, позивач у встановлені законом порядку та строки прийняв спадщину після смерті батька, отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрував право на спадщину в управлінні держкомзему у Турійському районі Волинської області і відповідно до ч. 2 ст. 1299 ЦК України набув право власності на спадкові орендовані відповідачем земельні ділянки.

Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, передбачено загальними положеннями про найм (оренду) ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ч. 4 ст. 32 Закону).

Аналіз наведених положень закону в їх сукупності дає підстави для висновку, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинним договором оренди щодо такої земельної ділянки.

Таким чином з моменту прийняття спадщини й оформлення належним чином спадкових прав і правовстановлюючих документів на спадкове майно позивач набув прав, обов'язків і статусу орендодавця за оспорюваним договором оренди, а тому з цього моменту йому, як стороні договору, також належить право вимоги щодо визнання договору недійсним з передбачених Законом підстав.

Наведене сторонами у судовому засіданні не заперечувалося.

Обґрунтовуючи позовну заяву в частині визнання недійсним договору з підстав відсутності у ньому всіх передбачених законом істотних умов позивач посилався на ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

В силу ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) договір оренди землі підлягає державній реєстрації і виходячи із змісту ст.ст. 210, 640 ЦК України та ст. 18 Закону є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Укладений договір визнається недійсним на підставі ст. 215 ЦК України при недодержанні сторонами вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України), перелік яких визначено у ст. 4 ЦК України і до яких, зокрема, відносяться закони України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору оренди, у ньому відсутні визначені ст.15 Закону деякі істотні умови такого договору, а саме: умови порядку внесення і перегляду орендної плати та умови передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, на що вказував позивач, звертаючись до суду із даним позовом.

Представник відповідача СВК «Слава» у судовому засіданні не заперечував відсутності зазначених умов у договорі.

Частиною 2 ст. 15 Закону встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За таких обставин справи та відповідно до вказаних вище норм процесуального і матеріального права з дотриманням вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України, а також враховуючи, що в контексті положень ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, і якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту, суд приходить до висновку про наявність в даному випадку передбачених законом правових та фактичних підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним за правилами ч. 2 ст. 15 Закону, оскільки у ньому відсутні умови порядку внесення і перегляду орендної плати та умови передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, які визначені законом як істотні умови для такої категорії договорів.

Аналогічні правові висновки наведено і в постановах Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року у справі № 6-104цс12, від 14 березня 2012 року у справі № 6-7цс12, від 04 квітня 2012 року у справі № 6-21цс12, від 18 липня 2012 року у справі № 6-77цс12, прийнятих у цивільних справах про визнання договорів оренди землі недійсними за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, які відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України і суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За загальним правилом відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Будь-яких належних, допустимих і беззаперечних доказів на спростування вищевказаного та підтвердження відповідності оспорюваного договору оренди землі вимогам закону в матеріалах справи немає і представником відповідача у ході розгляду даної справи суду надано не було.

Покликання представника відповідача на те, що в даному випадку позивачем пред'явлено позов після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові, суд не приймає до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають фактичним обставинам справи.

У контексті положень ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, і його перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Враховуючи, що в даному випадку позивач став повноправним власником спірних земельних ділянок і набув статусу орендодавця після прийняття спадщини після смерті батька (ІНФОРМАЦІЯ_1) й оформлення відповідних правовстановлюючих документів на спадкове майно, тоді ж довідався про наявність оспорюваного правочину й порушення своїх прав, то суд вважає, що позивачем не пропущено встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Покликання представника відповідача на те, що позивач постійно проживав з покійним батьком і міг довідатися про існування оспорюваного договору з моменту його підписання, у зв'язку з чим перебіг строку позовної давності слід рахувати саме з моменту підписання договору, суд до уваги не приймає, оскільки такі доводи є припущеннями представника відповідача, на підставі яких в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися.

Посилання представника відповідача на те, що умови порядку внесення і перегляду орендної плати та умови передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки відсутні в оспорюваному договорі у зв'язку з тим, що ці умови між сторонами договору були погоджені в усній формі і потреби включати їх в зміст договору не було, не заслуговують на увагу, оскільки є необґрунтованими і суперечать положенням ст. 15 Закону та ст.ст. 203, 638 ЦК України.

Доводи представника відповідача про те, що відсутність в оспорюваному договорі хоча б однієї з істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а не для визнання його недійсним, не узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 15 Закону і є власним тлумаченням вказаної норми.

Інші доводи представника відповідача не спростовують вищенаведених висновків, є безпідставними і суд до уваги їх не приймає.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача в користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати - судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп.

На підставі викладеного, ст.ст. 6, 15, 16, 71, 203, 210, 215, 224, 256, 257, 261, 628, 638, 640, 770, 792, 1216, 1218, 1299 ЦК України, Закону України «Про оренду землі» та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57-60, 88, 179, 209, 212-215, 218, 360-7 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі № 293, укладений 25 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та сільськогосподарським виробничим кооперативом «Слава», зареєстрований Турійським районним відділом Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 23 вересня 2010 року за № 041009200178.

Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу «Слава» в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий