Рішення № 32915730, 12.08.2013, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/6527/13ц

№2/639/2145/2013

РІШЕННЯ

Іменем України

5 серпня 2013 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді Іванової І.В.

за участю секретаря Іващенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажний поїзд №767" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, суд-

встановив:

2 квітня 2013 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до ВАТ " Енергомонтажний поїзд №767" про стягнення заборгованості за відрядження, середнього заробітку за затримку розрахунку, моральної шкоди, а саме : заборгованість за відрядження у розмірі 13320,00грн, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року у розмірі 13028,28 грн., моральну шкоду у розмірі 2000,00грн..

1 червня 2013 року було ухвалено заочне рішення, яке по заяві відповідача , ухвалою суду від 29 липня 2013 року скасовано.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова по заяві представника позивача , позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за відрядження у розмірі 13320 грн. , залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, оскільки 1 серпня 2013 року відповідач повністю перерахував позивачеві заборгованість за відрядження за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу №35-к від 3 квітня 2012 року він був прийнятий на роботу в ТОВ «Енергомонтажний поїзд 767» . Відповідно до наказу №74к від 23 вересня 2012 року , його було звільнено з підприємства. При звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не оплачена робота , виконана ним за час службового відрядження. Він неодноразово звертався до відповідача з проханням розрахуватися з ним, однак на його звернення не реагували. Віг звертався зі скаргою територіальну державну інспекцію з питань труда в Харківській області . Відповідно відповіді №01-19-1355 від 1 березня 2013 року у відповідача перед ним малася заборгованість у розмірі 13320 грн. 00 коп.. За затримку розрахунку , відповідно до ч. 1 ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,а саме по 1 березня 2013 року - 13028 грн. 28 коп.. Діями відповідача , які пов'язані з несвоєчасною виплатою заборгованості за відрядження , йому завдано моральної шкоди, оскільки він був позбавлений можливості задовольнити елементарні життєві потреби, у тому числі не міг нормально харчуватися. Моральну шкоду він оцінює у 2000 грн..

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав свої позовні вимоги та надав пояснення відповідні вищенаведеному.

Представник відповідача позов не визнала , та пояснила ,що позивача предметом позову визначає стягнення заборгованості по заробітній платі та зазначає , що йому не була сплачена робота , виконана за час службового відрядження. Проте зазначене не відповідає дійсності . ОСОБА_1 дійсно працював у ТОВ «Енергомонтажний поїзд №767». Заробітна плата нараховувалася йому та сплачувалася своєчасно. Заборгованості по сплаті заробітної плати у ТОВ «Енергопоїзд №767» перед ОСОБА_1 не має. Перед позивачем була заборгованість з виплати добових за час відрядження в сумі 13320 грн., яка на цей час також виплачену позивачу у повному обсязі. Отже , у відповідача відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем . Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

В силу ст. 233 КЗпП України, як спеціального Закону , що регулює спірні правовідносини між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівником, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного у місті , міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Без обмеження будь-яким строком працівник має право звернутися до суду лише з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Предметом позовних вимог ОСОБА_1 не є вимога про стягнення заробітної плати, а є вимога про стягнення заборгованості з відшкодування саме втрат у зв'язку з службовим відрядженням /добові/ та середнього заробітку за затримку їх виплат. Таким чином, враховуючи те,що ОСОБА_1 звільнився з ТОВ «Енергомонтажний поїзд №767» 23 вересня 2012 року , то позивач мав право звернутись до суду в строк до 24 грудня 2012 року. Натомість , ОСОБА_1 звернувся до суду лише у квітні 2013 року. Таким чином пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з відповідним позовом. Представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то витрати на відрядження не входять до структури та фонду оплати праці. Так, до фонду оплати праці включається нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі /оцінені в грошовому вираженні/ за відпрацьований та невідпрацьований час , який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Не включається до фонду оплати праці відшкодування витрат у зв'язку з відрядженням: добових, вартості проїзду, витрат на наймання житлового приміщення/. Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Виплати у зв'язку з відрядженням не входить до структури заробітної плати, а тому передбачена ст. 117 КЗпП України , відповідальність за затримку виплати витрат на відрядження не наступає .

Суд , вислухав пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Так, як встановлено судом, ОСОБА_1 згідно наказу №35-к від 03.04.2012 року, працював в ВАТ " Енергомонтажний поїзд №767" на посаді електромонтера та його було звільнено 23 вересня 2012 року на підставі наказу №74-к від 23 вересня 2012 року на підставі особистої заяви за ст. 38 КЗпПУ , що підтверджується записом у трудовій книжці. (а.с. 3-4).

Як вбачається з відповіді Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області , а також пояснень відповідача на день звільнення , 23 вересня 2012 року перед ОСОБА_1 малася заборгованість за відрядження в розмірі 13320 грн. за липень - вересень 2012 року, а також в порушення ст. 83 КЗпП України ОСОБА_1 грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки була нарахована йому вже після його звільнення , в лютому 2013 року .(а.с.5) .

На 1 серпня 2013 року відповідач повністю розрахувався з відповідачем по оплаті за відрядження за період з липня по вересень 2012 року, про що надав суду відповідні документи. У зв'язку з чим по заяві представника позивача позов в частині стягнення заборгованості за відрядження , було залишено без розгляду.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. До таких сум , входить також витрати у зв'язку з службовим відрядженням, оскільки відповідно до ч.ч.4 ст. 121 КЗпП України працівникам , які направлені до службового відрядження, оплата праці за виконану роботу, здійснюється відповідно до умов визначених трудовим або колективним договором , і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Як зазначено вище в день звільнення , відповідач не провів виплату всіх сум, які належали позивачу ,а саме не виплатив відрядні в розмірі 13320 грн. за липень - вересень 2012 року.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа , організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток позивача за час роботи складав відповідно довідки про середню заробітну плату №124 від 27 вересня 2012 року : заробітна плата за 4 місяці - 8689,54 грн., за 1 місяць - 2171,38 грн.. Таким чином , за 6 повних місяців з жовтня 2012 року по березень 2013 року , ТОВ "Енергомонтажний поїзд №767" зобов'язано виплатити ОСОБА_1 2171, 38 грн. х 6= 13028 грн. - середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені.

Суд не може погодитися з доводами відповідача про пропущення позивачем строку для звернення до суду з зазначеним позовом .

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як зазначалось вище відповідач розрахувався з позивачем відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України 1 серпня 2013 року, що підтверджується відомостями для перерахування відрядних за липень 2012 - вересень 2012 року . Таким чином строк для звернення до суду з вказаним вище позовом у позивача виник з 1 серпня 2013 року.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган відшкодовує працівнику моральну шкоду у випадку, якщо з його вини були порушені законні права працівника, що привело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає, що позивач довів той факт , що діями відповідача , йому була завдана моральна шкода, оскільки біля року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажний поїзд №767" не виплачувало йому відрядні. Однак на думку суду, сума моральної шкоди ОСОБА_1 завищена, а тому вважає за необхідне стягнути моральну шкоду у розмірі 500 грн..

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 5,8,10,11,15,57-60,88,208,209,212-215,224-226 ЦПК України, ст.ст.8,43 Конституції України, ст.ст.1,2,4,10,13,18,21,24,83,116,117, 121,221,233,237-1КЗпП України, ст.24 Закону України "Про оплату праці", суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажний поїзд №767" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року у розмірі 13028 грн. 28 коп..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомонтажний поїзд №767" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 грн. .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з дня проголошення , особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В. Іванова