Рішення № 32912619, 08.08.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.08.2013 Справа № 905/4935/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» (04070, місто Київ, вулиці П.Сагайдачного/Ігорівська, будинок № 10/5, літера А; код ЄДРПОУ - 31725819)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Бурлуцької Поліни Василівни (87500, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Лавицького, будинок № 4, квартира № 13)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: Тучкова К.В. (довіреність № 46 від 28.12.2012)

від відповідача: Єфімова Ю.Ю. (довіреність № 248/17 від 23.07.2013)

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Гарант-Система» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 49 000, 00 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 05-16/000569 від 23 червня 2011 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Audi A4 quattro1.8T», державний номерний знак АН 6617 ЕР, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «ЗАЗ-Daewoo T 13110», державний номер АН 5961 НВ, водія якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» позивачем було направлено останньому досудову вимогу (претензію) на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 49 000,00 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 22, 993, 1166, 1187, 1188, 1192 Цивільного кодексу України та статтями 12, 22, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 липня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 липня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Бурлуцьку Поліну Василівну;

- витребувано з Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області належним чином засвідчену копію постанови у кримінальній справі № 0541/4829/2012 за обвинуваченням Бурлуцької Поліни Василівни за частиною першою статті 286 КК України (з довідкою про набрання постановою законної сили);

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «ЗАЗ - Daewoo T 13110», державний номерний знак АН 5961 НВ, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди - 17.01.2012.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 липня 2013 року розгляд справи відкладено на 08 серпня 2013 року у зв'язку з ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 10 липня 2013 року документів.

Представник позивача Тучкова К.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Єфімова Ю.Ю. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Бурлуцька П.В. на виконання вимог ухвали суду від 10 липня 2013 року не надала будь-яких письмових пояснень щодо обставин справи.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

23 червня 2011 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система» (далі по тексту - страховик або позивач) та Карнаух Мариною Костянтинівною (далі по тексту - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 05-16/000569 (далі по тексту - Договір страхування), відповідно до умов якого позивачем застраховані майнові інтереси Карнаух М.К., що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном - автомобілем марки «Audi A4 quattro1.8T» (далі по тексту - «Ауді» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак АН 6617 ЕР, від страхових ризиків, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 92-102).

Як вбачається з матеріалів справи, 17 січня 2012 року на вулиці Лавицького в місті Маріуполі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ЗАЗ - Daewoo T 13110» (далі по тексту - «ДЕУ»), державний номерний знак АН 5961 НВ, під керуванням Бурлуцької Поліни Василівни та автомобіля марки «Ауді», державний номерний знак АН 6617 ЕР, під керуванням Карнаух Марини Костянтинівни.

Довідкою УДАІ ГУМВС України в місті Києві б/д підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «ДЕУ», державний номерний знак АН 5961 НВ, під керуванням Бурлуцької Поліни Василівни з автомобілем марки «Ауді», державний номерний знак АН 6617 ЕР, під керуванням Карнаух Марини Костянтинівни (а.с. 19).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Ауді», державний номерний знак АН 6617 ЕР отримав механічні пошкодження (деформування передньої центральної, передньої правої та передньої лівої частин), що підтверджується довідкою ВДАІ з ОАТ міста Маріуполя та АТІ при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 18).

Постановою слідчого відділу з розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Донецькій області від 26 січня 2012 року стосовно Бурлуцької Поліни Василівни порушено кримінальну справа за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (а.с. 20).

18 січня 2012 року на адресу позивача надійшла заява Карнаух М.К. про настання страхового випадку (а.с. 16).

Згідно пункту 7 Договору страхування, він (договір) набирає чинності з 00 год. 00 хв. 02 липня 2011 року до 24 год. 00 хв. 01 жовтня 2013 року за умови сплати страхового платежу в сумі 12 364,80 гривень.

Матеріали справи свідчать, що страховий платіж у розмірі 12 364,80 гривень сплачено страхувальником 01 липня 2011 року.

Постановою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 серпня 2012 року провадження у кримінальній справі № 0541/4829/2012 за обвинуваченням Бурлуцької Поліни Василівни за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України закрито, звільнено її від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 Кримінального кодексу України, статей 7-1, 8 Кримінального процесуального кодексу України (а.с. 22-23).

У вищезгаданій постанові встановлено, що спірна дорожньо-транспортна пригода сталася з вини Бурлуцької П.В. в результаті порушення Правил дорожнього руху України. Кримінальна справа закрита у зв'язку з примиренням підсудної з потерпілою.

Доречно зауважити, що кримінальна справа може бути закрита за реабілітуючими і нереабілітуючими обставинами. Слід зазначити, що за нереабілітуючими обставинами справа може бути закрита лише судом. Примирення підсудної з потерпілою є нереабілітуючою обставиною, а тому звільнення Бурлуцької П.В. від кримінальної відповідальності не спростовує факту вини у вчиненні злочину.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля позивачем замовлено проведення відповідного звіту.

Відповідно до звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу № 103/1 від 23 березня 2012 року, проведеного товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтоекспертиза», вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу - автомобіля Audi A4 quattro, державний номерний знак АН 6617 ЕР, складає 117 545,13 гривень з ПДВ (а.с. 26-35).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений аварійним комісаром Харитоновим Борисом Борисовичем, який є суб'єктом оціночної діяльності, про що свідчить сертифікат Фонду державного майна України № 11499/11 від 18 березня 2011 року (а.с. 48).

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, підпис скріплено печаткою.

09 квітня 2013 року до позивача звернулась застрахована особа - Карнаух М.К. із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 17).

За страховим випадком - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 17 січня 2012 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 05-17/154 від 09 квітня 2012 року визначено суму страхового відшкодування у розмірі 116 425,13 гривень (а.с. 14-15).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 17 січня 2012 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № 05-17/154 від 09 квітня 2012 року, платіжними дорученнями № 856 від 20 квітня 2013 року, № 879 від 25 квітня 2013 року перерахував 116 425,13 гривень страхового відшкодування (а.с. 52-53).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Ауді», державний номерний знак АН 6617 ЕР.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З копії постанови Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 серпня 2012 року у кримінальній справі № 0541/4829/2012 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 17 січня 2012 року сталася саме з вини Бурлуцької Поліни Василівни, яка керуючи автомобілем марки «ДЕУ», державний номерний знак АН 5961 НВ, рухаючись по другорядній дорозі проігнорувала вимоги дорожнього знаку про надання дороги, не переконалась в безпеці руху та скоїла зіткнення з автомобілем марки «Ауді», державний номерний знак АН 6617 ЕР, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів (а.с. 126-127).

Отже, саме дії третьої особи - Бурлуцької П.В., залученої за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Бурлуцького Сергія Володимировича - страхувальника (власника) автомобіля марки «ЗАЗ - Daewoo T 13110», державний номерний знак АН 5961 НВ, на час спірної дорожньо-транспортної пригоди (17.01.2012) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», на підставі полісу серії АА/0204064, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза - 1 000,00 гривень (а.с. 120).

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «ЗАЗ - Daewoo T 13110», державний номерний знак АН 5961 НВ, яким керувала Бурлуцька П.В. був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», надіслав відповідачу досудову вимогу за № 05/208 від 27 лютого 2013 року про відшкодування шкоди в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 56-57).

Позивач стверджує, що вимогу відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого суду не доведено, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач надіслав позивачу будь-які повідомлення про недотримання позивачем приписів законодавства щодо посвідчення наданого пакету документів та про інші недоліки і пропонував усунути їх для подальшого розгляду питання про виплату страхового відшкодування.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 49 000,00 гривень.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом серії АА/0204064) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 1 000,00 гривень (а.с. 115).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

З інформації єдиної централізованої бази даних МТСБУ слідує, що відповідно до полісу серії АА/0204064 франшиза складає 1 000,00 гривень, що також підтверджується даними самого полісу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при розрахунку ціни позову вирахував франшизу, передбачену полісом серії АА/0204064 (1 000,00 гривень), та врахував ліміт відповідальності відповідача (50 000,00 гривень).

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії АА/0204064. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 17 січня 2012 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості матеріальної шкоди проводиться відповідними особами (оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності).

Так, в силу частини сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. В даному випадку розмір прямого збитку, якого зазнав страхувальник, з огляду на звіт про оцінку № 103/1 від 23 березня 2012 року, складає 117 545,13 гривень з ПДВ.

В свою чергу, позивач вірно встановлює розмір збитків не на підставі складеного оцінювачем звіту № 103/1 від 23 березня 2012 року, а виходячи з ліміту відповідальності відповідача за полісом серії АА/0204064 (50 000,00 гривень), та за вирахуванням франшизи у розмірі 1 000,00 гривень.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування та заявлення ним клопотання про проведення експертизи пошкодженого транспортного засобу.

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року.

Наявна в матеріалах справи виписка по особовим рахункам від 04 липня 2011 року свідчить про своєчасне внесення страхувальником страхового платежу в розмірі 12 364,80 гривень, і, відповідно набрання чинності Договором страхування (а.с. 103-104).

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору страхування достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної, яка сталася 17 січня 2012 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 01 липня 2011 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Ауді», державний номерний знак АН 6617 ЕР, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АА/0204064), а до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» як особи, відповідальної за завдані збитки.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 629/17 від 19 липня 2013 року зазначає, що згідно статей 37.1.3, 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого та невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Відповідач відзначає, що позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування 11 березня 2013 року, пропустивши однорічних строк та не надав пошкоджений транспортний засіб для огляду представнику відповідача, що позбавило можливості встановити розмір заподіяної шкоди.

Не погоджуючись із запереченнями відповідача, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Посилання відповідача на вищезгадані положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», господарським судом не приймається до уваги, оскільки дане положення закону стосується взаємовідносин відповідача та його страхувальника, тобто винної особи, а не іншої страхової компанії, яка виплатила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування, у відповідності до Закону України «Про страхування».

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Водночас діючим законодавством не встановлений обов'язок страховика або іншої особи викликами (запрошувати) на огляд пошкодженого майна іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди або страхову компанію, тому доводи відповідача в цій частині теж залишаються поза увагою.

Поняття позовної давності унормовано главою 19 ЦК України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), статтею 257 ЦК України встановлено в три роки.

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Договірне зобов'язання перед страхувальником остаточно виконано 25 квітня 2012 року, про що свідчить платіжне доручення № 879 (а.с. 53).

За таких обставин саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Позовна заява від 03 липня 2013 року за вих. № 01/674 надіслана на адресу господарського суду Донецької області 05 липня 2013 року, про що свідчить штемпель органу поштового зв'язку на конверті, а тому строк позовної давності для спірних взаємовідносин не є пропущеним.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 3-20гс12; від 07 серпня 2012 року у справі № 3-31гс12.

Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовчій діяльності судів.

В силу положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів сторін господарювання, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в повному обсязі.

Відповідач у додаткових поясненнях, посилаючись на Лист Верхового Суду України від 11 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначає, що: «право регресної вимог виникає у страховика за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка завдала шкоди у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров'ю навмисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо. А на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» виникає лише право суброгації. Під суброгацією розуміється перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика, яке відбувається лише у вже наявному зобов'язані (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває права і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. В процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору та сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Позивачем не було надано договору (щодо заміни сторони у зобов'язанні), тому відповідач вважає, що позивач невірно визначився з способом захисту своїх прав й саме тому в нього не було підстав для подання позову в порядку регерсу.»

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика у теорії називається суброгацією. Суброгація виникає на підставі закону (стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України «Про страхування»). При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Відтак, при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Для виникнення права на суброгацію укладання окремої угоди не вимагається, оскільки суброгація виникає на підставі закону.

Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках:

1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань;

2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

Даної правової позиції зокрема дотримується Верховний Суд України у Аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (схвалений на нараді суддів цивільної юрисдикції Верховного Суду України 11 липня 2011 року; витяг з Аналізу опублікований у журналі «Вісник Верховного Суду України» № 8 (132) за 2011 рік та розміщений на офіційному сайті Верховного Суду України).

В даному випадку при зверненні з позовом позивач правомірно посилався на приписи статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування».

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем страхувальнику підлягає стягненню з відповідача саме в порядку регресу.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 49 000,00 гривень є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 981, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» (04070, місто Київ, вулиці П. Сагайдачного/Ігорівська, будинок № 10/5, літера А; код ЄДРПОУ - 31725819, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 49 000,00 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору, а всього 50 720 (п'ятдесят тисяч сімсот двадцять) гривень 50 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 08.08.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2013.

Суддя С.М. Фурсова