Постанова № 32911056, 19.06.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2013 р. Справа №2а-11569/12/0170/1

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Шуміло В.В., за участю представника позивача Кириченко О.Ю., довіреність від 31.10.12, паспорт серії ЕС 651827, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джоб"

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Джоб" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 № 0004462301 та № 0004472301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки проведеної відповідачем перевірки, за результатами якої зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлення-рішення, є необґрунтованими, оскільки позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентом, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого у нього виникло право на збільшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту.

У зв'язку з самовідводом судді Окружного адміністративного суду АР Крим Трещової О.Р., розпорядженням від 08.11.2012р. № 109 призначено повторний автоматичний розподіл справи за результатами якого головуючим суддею визначено Євдокімовій О.О., справу прийняти до свого провадження, призначено її до розгляду у судовому засіданні, в яке викликано позивача та відповідача.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких, зокрема зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, за порушення позивачем приписів податкового законодавства, а саме під час перевірки встановлено заниження податку на додану вартість та завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, у зв'язку з чим платнику податків збільшено грошові зобов'язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.11.2012 у справі призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження по справі до одержання результатів судово-економічної експертизи.

07.05.2013 до канцелярії Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли матеріалами адміністративної справи № 2а-11569/12/0170/21 з висновком судово-економічної експертизи № 321/12 від 29.04.2013, внаслідок чого ухвалою суду від 08.05.2013 поновлено провадження у справі з 20.05.2013, призначено по справі судове засідання.

Під час розгляду справи представником відповідача надані письмові заперечення на висновок експерта.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

З 19.09.2012, тривалістю п'ять робочих днів, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Джоб" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП "Габарит-Груп" код за ЄДРПОУ 35941644 за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 02.10.12 № 1720/22-01/32450510/184.

Відповідно до висновків названого акта, перевіркою встановлено порушення:

- п. 1.31, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 335 264 грн., встановлено заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 року на суму 77 111 грн. та завищення податку на прибуток за 4 квартал 2011 року на суму 77 111 грн.;

- пп.14.1.36, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 67 053 грн., у тому числі: за січень 2011 року в сумі 60 348 грн., за червень 2011 року в сумі 6 705 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 10 жовтня 2012 року податковим повідомленням-рішенням № 0004462301 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року в розмірі 335 264 грн. та податковим повідомленням-рішенням № 0004472301 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 67 053 грн., застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини відповідно до періоду їх виникнення, врегульовані положеннями Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податковим кодексом України, положення яких і застосовуються судом при вирішення цієї справи.

Господарською діяльністю, згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Із змісту п. 1.29 ст. 1 названого Закону убачається, що до податку на прибуток підприємств, оподаткування прибутку підприємств, платник податку на прибуток підприємств віднесено визначені в цьому Законі, яким, зокрема, є податки, визначені статтею 13 цього Закону, а також податок на виплату виграшів, доходи від страхової діяльності, інші податки, які утримуються при виплаті доходів (прибутків), є видами податку на прибуток і не вважаються нововведеними податками.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону ; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті названого Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п. 5.3 ст. 5 "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до п. 5.11 ст. 5 названого Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Як убачається з матеріалів справи податкові зобов'язання з податку на прибуток сформовані платником податків відповідно до складу витрат, включених до податкового обліку, у тому числі по взаємовідносинах з ПП "Габарит-Груп" на суму 335 264 грн. у 1 кварталі 2011 року

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню (п. 14.1.165 ПКУ).

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріали справи свідчать про те, що у період, який охоплювався перевіркою, між позивачем та ПП "Габарит-Груп" укладено договір купівлі-продажу товару від 20.01.2011 № 01 (а.с.36-40), предметом якого є придбання товару в асортименті, кількості та якості, визначених у додатку № 1 до договору - специфікації (а.с.41).

У виконання зазначеного договору контрагентом виписано витратну накладну від 01.04.2011 № ТШ-0000001 (а.с.51), податкові накладні від 21.01.2011 № 7 та від 01.04.2011 № 2 (а.с.47-50), сторонами підписано акт прийому-передачі по договору купівлі продажу товару (а.с.52). Копії виписок по особового рахунку з банківської установи підтверджують факт оплати позивачем придбаних товарів у контрагента.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Під час розгляду справи судом призначено судово-економічну експертизу, висновок якої від 29.04.2013 № 321/12 залучений до матеріалів справи, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі.

У вказаному висновку зазначено, що відповідно до наданих первинних бухгалтерських та податкових документів ТОВ "Джоб":

- документами первинного бухгалтерського та податкового обліку підтверджується отримання товарно-матеріальних цінностей (послуг) від контрагента ПП "Габарит-Груп" у розмірі 402 317,01 грн., в тому числі: обсяги придбання без ПДВ - 335 264,17 грн., ПДВ - 67 052,84 грн. Це підтверджується: видатковою накладною від 01.04.2011 № ТШ-0000001 на загальну суму 402 317,01 грн. (сума без ПДВ - 335 264,17 грн., ПДВ - 67 052,84); актом прийому-передачі по договору купівлі-продажу товару від 20.01.2011 № 01 на загальну суму 402 317,01 грн., в тому числі ПДВ - 67 052,84 грн.; податковою накладною від 21.01.2011 № 7 на постачання товару (посуд) на загальну суму 362 085,31 грн. (сума без ПДВ - 301 737,76 грн., ПДВ - 60 347,55); податковою накладною від 01.042011 № 2 на спостачання товару (посуд) на загальну суму 40 231,70 грн. (сума без ПДВ - 33 526,42 грн., ПДВ - 6 705,28 грн.);

- фактичне виконання угоди, придбання, сплата вартості (із податком на додану вартість), отримання товарів (робіт, послуг), використання у власній господарський діяльності ТМЦ, суми з придбання яких віднесено до складу валових витрат, суми ПДВ у ціні яких віднесено до складу податкового кредиту, про завищення яких зазначено в акті перевірки № 1720/22-01/32450510/154 від 02.102012 року документами бухгалтерського і податкового обліку позивача підтверджується;

- господарські операції з придбання товару (послуг) підприємством оформлені договором, актами приймання-передачі товару, видатковими та податковими накладними, наданими контрагентом ПП "Габарит-Груп";

- отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від контрагента ПП "Габарит-Груп" використовувались ТОВ "Джоб" у господарській діяльності;

- документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Джоб" підтверджується оплата за отримані товарно-матеріальні цінності (послуги) від контрагента ПП "Габарит-Груп", що підтверджується виписками банку;

- висновки, які зазначені в акті перевірки № 1720/22-01/32450510/154 від 02.10.2012 щодо заниження ПДВ на суму 67 053,00 грн та завищення від'ємного значення на суму 335 264,00 грн., документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ "Джоб" не підтверджуються.

Згідно матеріалів справи контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам податкового законодавства.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначеної угоди. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованим платником ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що податкові накладні складені у зв'язку із придбанням товарів (послуг), мають усі передбачені податковим законодавством реквізити, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Однак крім того, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені суми до складу податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки операції з контрагентом є нікчемною, у зв'язку із неможливістю проведення зустрічних звірок з питань правомірності господарських операцій з контрагентами останнього, з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акт перевірки, ані заперечення на позов не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, відповідач у своїх запереченнях на позов посилається на дані досудового слідства в рамках кримінальної справи № 69-0146, як докази порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають ознакам належності та допустимості доказів.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Більш того, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, дані, отримані в ході досудового слідства в рамках кримінальної справи, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи, з огляду на що не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Вказана позиція викладена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01 жовтня 2012 р. по справі № К/9991/42373/12 та від 15 жовтня 2012 року у справі К/9991/49494/12.

Відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Отже, посилання відповідача на дані про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно контрагента позивача, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і контрагентами.

Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку формування податкового кредиту у перевіряємий період матеріалами справи не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.

Приписи Податкового кодексу України чітко визначають підстави для віднесення сум до складу податкового кредиту

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських документів, податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання товару, керуючись зазначеними вище положеннями ст.ст. 138, 198 ПКУ, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені вищезазначеним контрагентам в ціні товару згідно зазначених вище податкових накладних та до складу витрат витрати згідно зазначених вище бухгалтерських документів.

Отже, висновки відповідача щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 67 053 грн. та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року у розмірі 3365 264 грн., є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав збільшення суми податку на додану вартість, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн., які застосовані відповідачем відповідно до пункту 7 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 № 0004462301, № 0004472301.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 10.10.2012 № 0004462301, № 0004472301 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 19.06.2013 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 24.06.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 10 жовтня 2012 року № 0004472301 та № 0004462301.

3. Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Джоб" витрати зі сплати судового збору у сумі 2 146,00 грн., та витрати з проведення судово-економічної експертизи у розмірі 21 344,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.