Постанова № 32911040, 01.08.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2013 р. Справа № 805/8896/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області про скасування рішень, -

встановив:

14 червня 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському район міста Горлівки Донецької області (далі - Відповідач або УПФУ), в якому просила скасувати рішення відповідача від 30 травня 2013 року № 2813/НОМЕР_1, № 2814/НОМЕР_1, № 2815/НОМЕР_1.

Позивач вважала оскаржувані рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони прийняті на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка втратила чинність з 01 січня 2011 року на підставі пп. й) пп.12 п.11 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Посилаючись на положення ст.58 Конституції України, просила задовольнити позов.

Позивач надала заяви про розгляд справи за її відсутності, одночасно вказавши, що на задоволенні позовних вимог наполягає (а.с.13-14, 31).

В судовому засіданні 18 липня 2013 року представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнала у повному обсязі, просила відмовити в їх задоволенні та пояснила наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким внесені зміни до низки законодавчих актів, зокрема до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та було скасовано відповідні пункти ст.106 Закону, на підставі яких виносилися спірні рішення.

Водночас, згідно з п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положеннями ст.ст.17-20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду України мають право донараховувати страхові внески та застосовувати фінансові санкції.

Оскільки позивач не виконала свого обов'язку щодо своєчасного подання розрахунку сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та відомостей за 2004-2006 роки, що використовуються у системі персоніфікованого обліку, діючи на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», УПФУ застосувало до позивача відповідні фінансові санкції.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про що свідчить розписка про отримання судової повістки (а.с.49), явку свого представника в судове засідання 01 серпня 2013 року не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

На підставі положень ч.ч.1,4 ст.122, ч.ч.4, 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця Виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області 01 серпня 2000 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с.52-53).

З 11 серпня 2008 року позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області за реєстраційним № 05-11-11-6144, що вбачається зі змісту повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 15 липня 2013 року № 20679/06 (а.с.30).

Маючи намір припинити підприємницьку діяльність за власним рішенням, в травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до УПФУ з метою отримання відповідної довідки.

28 травня 2013 року позивач надала відповідачу індивідуальні відомості про застраховану особу за 2004 рік (а.с.31-33), за 2005 рік (а.с.34-37), за 2006 рік (а.с.39-44).

Звернення позивача стало підставою для проведення посадовими особами УПФУ позапланової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності, повноти нарахування та сплати страхових внесків, додержання строків та встановленої форми подання комплекту документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб платника страхових внесків, а також подання звіту про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України платника страхових внесків, за період здійснення позивачем підприємницької діяльності.

28 травня 2013 року посадовими особами УПФУ складені акти про несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку № 824/НОМЕР_1, № 825/НОМЕР_1 та № 826/НОМЕР_1, якими встановлено, що в порушення вимог п.4 ч.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» станом на 01 квітня 2005 року ОСОБА_1 не наданий звіт з персоніфікованого обліку за 2004 рік, станом на 01 квітня 2006 року - за 2005 рік, станом на 01 квітня 2007 року - за 2006 рік, фактично ця звітність надана 28 травня 2013 року (а.с.10-12).

30 травня 2013 року першим заступником начальника УПФУ прийнято рішення за № 2813/НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством (несвоєчасне подання відомостей за 2004 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку), яким на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до ОСОБА_1 застосовані фінансові санкції в розмірі 2 732,24 грн. (а.с.6).

30 травня 2013 року першим заступником начальника УПФУ прийнято рішення за № 2814/НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством (несвоєчасне подання відомостей за 2005 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку), яким на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до ОСОБА_1 застосовані фінансові санкції в розмірі 4 884,89 грн. (а.с.7).

30 травня 2013 року першим заступником начальника УПФУ прийнято рішення за № 2815/НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством (несвоєчасне подання відомостей за 2006 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку), яким на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до ОСОБА_1 застосовані фінансові санкції в розмірі 19 947,07 грн. (а.с.8).

Оскаржувані рішення надіслані відповідачем на адресу позивача рекомендованою поштовою кореспонденцією 30 травня 2013 року та отримані останньою 05 червня 2013 року, що підтверджено листом Центру поштового зв'язку № 4 від 10 червня 2013 року № 01-9/С-143 (а.с.15), конвертом, в якому здійснено поштове відправлення (а.с.16) та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.45).

Між сторонами немає розбіжностей щодо фактичних обставин справи.

Проблемою публічно-правового спору, що виник між позивачем та відповідачем, є питання наявності в УПФУ повноважень застосовувати до страхувальника штрафних санкцій на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після 01 січня 2011 року.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, що визначено ч.1 ст.2 КАС України.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системний аналіз правових норм, які містяться в п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, п.п.1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року № 11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) а також п.7 ч.1 ст.2 КАС України свідчить, що УПФУ є суб'єктом владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження його рішень суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскаржувані рішення відповідача за своєю сутністю є правовим актами індивідуальної дії, визнання протиправним та скасування яких здійснюється за правилами КАС України відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України.

Приймаючи вказані рішення, УПФУ діяло на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону № 1058, яка передбачала право виконавчих органів Пенсійного фонду України застосовувати фінансові санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464) з 1 січня 2011 року зі ст.106 Закону № 1058 виключені частини 1-9.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 9 лютого 1999 року № 1-рп/99: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу».

Аналізуючи дію в часі правових норм, на підставі яких до позивача застосовані фінансові санкції, суд дійшов висновку, що положення ч.9 ст.106 Закону № 1058 діяли з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме в цей проміжок часу вказані норми визначали склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Спірні рішення прийняті відповідачем після 01 січня 2011 року, отже, застосовуючи фінансові санкції до позивача, УПФУ діяло на підставі неіснуючої правової норми, що свідчить про невідповідність спірних рішень вимогам п.1 ч.3 ст.2 КАС України.

З приводу посилання відповідача на про те, що можливість застосування норм права, які втратили чинність, передбачена п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464, суд відзначає наступне.

Згідно з абз.5 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абз.6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 01 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону № 1058 та абз.5-6 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464.

Наведене вище зумовлює висновок, що нарахування після 01 січня 2011 року УПФУ на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону № 1058 позивачу штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, граничний строк подання якої настав до цієї дати, є протиправним.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року по справі № 21-367а12 та від 04 червня 2013 року по справі № 21-170а13.

Отже, оспорювані рішення УПФУ підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 275,64 грн., які підлягають присудженню їй з Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області про скасування рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області від 30 травня 2013 року № 2813/НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством (несвоєчасне подання відомостей за 2004 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку).

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області від 30 травня 2013 року № 2814/НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством (несвоєчасне подання відомостей за 2005 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку).

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі міста Горлівки Донецької області від 30 травня 2013 року № 2815/НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством (несвоєчасне подання відомостей за 2006 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку).

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 275 (двісті сімдесят п'ять) гривень 64 копійки.

Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті 01 серпня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.