Ухвала суду № 32903689, 06.08.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Давиденко Т.В.

Суддя-доповідач - Васильєва І. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2013 року справа №805/5757/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Васильєва І. А., Яманко В.Г., Казначеєва Е.Г.,

Секретар судового засідання Братченко О.В.

За участі представника позивача Толмачова А.М. (на підставі довіреності)

За участі представника відповідача Бабіна Т.М. (на підставі довіреності)

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про розгляд справи

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року у справі № 805/5757/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго", третя особа - Донецький міський центр зайнятості про стягнення адміністративно - господарських санкцій в сумі 1454147 грн. 36 коп., -

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго", в якому просив стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, у сумі 1452984,96 грн. та пеню у сумі 1162,40 грн., разом - 1454147,36 грн. (а.с. 2-4).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року до участі у справі залучений Донецький міський центр зайнятості в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (а.с. 26).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року у справі № 805/5757/13-а в задоволенні позовної заяви Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Донецький міський центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році в сумі 1452984 грн. 96 коп. та пені в сумі 1162 грн. 40 коп., всього в сумі 1454147 грн. 36 коп. відмовлено (а.с. 134-136).

Позивач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просив скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 138-140).

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що частиною 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів та забезпечують їх працевлаштування, чого відповідачем не було виконано.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про розгляд справи .

Відповідно до вимог ст. 195 ч.1 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Донбасенерго" є юридичною особою, включене до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ 233435827), знаходиться за юридичною адресою: 83048, м. Донецьк, пр. Тітова, 8б (а.с. 10)

Відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем складено звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ, який подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 25.02.2012 року. (а.с.8)

Відповідно до звіту середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 6270 особи, середньооблікова кількість інвалідів, що фактично працювали протягом року на підприємстві - 227 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 251 особи, фонд оплати праці штатних працівників складає 379592 грн. 30 коп., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 60541 грн., сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 0 грн. (а.с. 8)

У зв'язку з несплатою Публічним акціонерним товариством "Донбасенерго" адміністративно - господарських санкцій Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів нарахувало підприємству пеню в сумі 1162 грн. 40 коп. за 2012 рік.

Згідно листа Донецького міського центру зайнятості від 14 травня 2013 року № 02/1330 протягом 2012 року Публічне акціонерне товаритсво "Донбасенерго" надавало звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН в тому числі для працевлаштування інвалідів (а.с. 19).

Згідно листа Донецького міського центру зайнятості, надісланого на виконання ухвали суду від 24 травня 2013 року, протягом 2012 року до ПАТ "Донбасенерго" для працевлаштування інваліди не направлялись (а.с. 120).

Згідно листа Донецького міського центру зайнятості від 27 червня 2013 року № 02/1773, на дісланого на адресу Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів ПАТ "Донбасенерго" протягом 2012 року надавало звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН в тому числі для працевлаштування інвалідів. Професійно - кваліфікаційний склад зареєстрованих безробітних не відповідав заявленим вакансіям ПАТ "Донбасенерго" в 2012 року, у звязку з чим особи з обмеженими фізичними можливостями не направлялись до ПАТ "Донбасенерго" (а.с. 128).

Як встановлено судом ПАТ "Донбасенерго" протягом 2012 року надавало звіти до відповідних центрів зайнятості про наявність вакансій (а.с. 41-119).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у 2012 році з урахуванням наступного.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку стосовно того, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЄК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п. 4 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23 лютого 2006 року підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності покладений обов'язок з щомісячного подання центрам зайнятості у повному обсязі даних про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштувати інвалідів, але покладається обов'язок інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем для працевлаштування інвалідів створено 251 робочих місця.

З копій звітів за Формою № 3-ПН встановлено, що відповідач протягом 2012 року регулярно щомісяця надавало звіти із зазначенням вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями до Донецького міського центру зайнятості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вжив усі необхідні та можливі заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, інформація про наявність вакансій, виділення робочих місць та бажання підприємства працевлаштувати інвалідів до центру зайнятості надавалась вчасно протягом 2012 року.

Вищенаведені обставини сторонами у справі не заперечуються та не спростовуються.

Колегія суддів з рахуванням викладеного приходить до висновку, що відповідач про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів звітувало міському центру зайнятості по формі 3-ПН, тобто, виділило робочі місця для працевлаштування інвалідів. Позивач інвалідів для працевлаштування не направляв та відповідач не відмовляв у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості.

Отже, відповідач у 2012 році вжив достатніх та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Ураховуючи, що відділення Фонду не направляло осіб зазначеної категорії для працевлаштування, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про часткову наявність правопорушення посилаючись на направлення відповідачем звітів не кожного місяця, оскільки незважаючи на зазначене відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

З огляду на викладене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку стосовно відмови в задоволені позову.

Згідно ст. 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Тобто, відповідно до ст. 20 цього Закону саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання встановленого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Зазначеною статтею встановлено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Заявлені до стягнення суми є адміністративно-господарськими санкціями, а тому на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, а тому підставою для їх сплати є наявність складу правопорушення.

З огляду на викладене, оскільки відповідач вимоги закону щодо створення робочих місць для інвалідів виконав та враховуючи принципи та підстави застосування адміністративно-господарських санкцій, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вина відповідача у невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів у 2012 році відсутня, тому і застосування адміністративно - господарських санкцій до відповідача є безпідставним.

Судова колегія робить висновок про те, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, яка є обов'язковою для застосування всіма суб'єктами владних повноважень та для всіх судів України (ст. 244-2 КАС України).

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року у справі № 805/5757/13-а -залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року у справі № 805/5757/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 08 серпня 2013 року.

Колегія суддів І.А. Васильєва

В.Г. Яманко

Е.Г. Казначеєв