Ухвала суду № 32903663, 31.07.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Слабкіна О.А.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року справа №269/2010/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Губської Л.В., апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради на постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 30 травня 2013 р. у справі № 269/2010/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання неправомірними дій і зобов'язання видати посвідчення та талони на право пільгового проїзду ,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 30 травня 2013 р. у справі № 269/2010/13-а позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської Ради про визнання неправомірними дій і зобов'язання видати посвідчення та талони встановленого зразку на право пільгового проїзду, задоволено, внаслідок чого, визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради щодо відмови ОСОБА_2 у видачі йому документів на право пільгового проїзду на території держав - учасниць СНД - неправомірними та зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради видати ОСОБА_2 - інваліду II групи, посвідчення та аркуш талонів встановленого зразку і за формою, яка діяла на 01.01.1992 року, що надають право на пільговий проїзд по території держав - учасниць СНД.

Відповідач не погодився з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального права, просив постанову суду скасувати та винести нове рішення, яким відмовити в задоволені адміністративного позову.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції відповідно до ст.197 ч.1 п.2 КАС України розглянув справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1від 17 березня 2009 року, виданого УПСЗН Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради (а.с. 5).

ОСОБА_2 згідно ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ІІ належить до категорії інвалідів війни та користується пільгами, встановленими законодавчими актами України.

Зазначені обставини визнані сторонами і не є спірними між ними.

На звернення позивача ОСОБА_2 стосовно видачі посвідчення та проїзних листів талонів по СНД, відповідач своїм листом № 07-447 від 01.04.2013 року надав роз'яснення, що пільги на проїзд залізничним, водним, повітряним, міжміським, автомобільним транспортом по території держав учасниць СНД надаються відповідно до міжнародної Угоди «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них», підписаної главами урядів у м. Москві 12 березня 1993 року. Цією Угодою передбачено, що підставою для надання пільгового проїзного квитка є посвідчення та лист талонів на пільговий проїзд, видані органами колишнього СРСР або сторонами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем проживання особи, яка має право на пільги. Так як посвідчення інваліда війни 2 групи було видано відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вже після дати зазначеною Угодою, видати посвідчення за формою, яка діяла на 01.01.1992 року та талони на пільговий проїзд по СНД не є можливим (а.с.18).

Основним законом, що визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551 (далі Закон №3551).

Згідно статті 7 Закону №3551 позивач відноситься до категорії інвалідів війни, користується пільгами встановленими законодавчими актами України, зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з не тільки із Закону №3551 та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Статтею 3 Закону №3551 встановлено, що якщо міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлені більш високі вимоги щодо захисту ветеранів війни, ніж ті, що їх містить законодавство України, то застосовуються норми міжнародного договору або міжнародної угоди.

З урахуванням принципів адміністративного судочинства, статті 3 Закону №3551, колегія суддів зазначає, що при вирішені даного спору є усі правові підстави для застосування Угоди "Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них" від 12.03.1993 року (надалі Угода).

Дія цієї Угоди поширюється на інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, для яких встановлені пільги на проїзд на відповідних видах транспорту, згідно з додатками 1, 2, 3.

Підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, видані відповідними органами колишнього Союзу РСР або Сторонами за формою, що діяла на 1 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд (стаття 7 Угоди). Тобто основними документами, для придбання пільгового проїзного квитка є саме посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд, які видають саме УПСЗН, тобто відповідач по справі.

Як вбачається з мети зазначеної Угоди від 12.03.1993 року, її змісту - є взаємне визнання прав Державами - учасниками прав інвалідів, не тільки ВВВ, але ж і осіб, які прирівняні до них.

Зазначені пільги були представлені законодавством колишнього СРСР, та в послідуючому знайшло своє втілення (відображення) в Законі №3551, безпосередньо п.21, яким встановлено, що інвалідам I і II груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), - 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту.

Якщо Закон №3551 розповсюджував свою дію, надавав та встановлював такі пільги на території України, то Угода розповсюджувала свою дію, надавала та встановлювала такі пільги на території держав учасниць СНД, які підписали таку Угоду.

Виходячи із встановлених обставин, основним спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача у видачі посвідчення та листів талонів, що дають право на пільговий проїзд та наявність такого права у позивача, тобто чи підпадає позивач під дію цієї Угоди.

Статтею 2 цієї Угоди встановлено, що інвалідам Великої Вітчизняної війни I та II груп та особам, прирівняним до них, надається право безкоштовного проїзду залізницею чи на суднах транзитних та місцевих ліній річкового флоту територіями держав - учасниць цієї Угоди один раз на рік (туди та назад) та з 50-відсотковою знижкою повітряним, водним чи міжміським автомобільним транспортом.

Відповідно до Додатку №1 цієї Угоди, до категорії громадян, прирівняних за пільгами на проїзд у міжміському транспорті до інвалідів Великої Вітчизняної війни відносяться: інваліди Першої світової та громадянської війни; інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту колишнього Союзу РСР або під час виконання інших обов'язків військової служби, або внаслідок хвороби, пов'язаної з перебуванням на фронті в інші періоди, а також інваліди з числа партизан громадянської війни.

Відповідно до наданого тлумачення абзацу першого пункту 2 Додатку №1 до Угоди Рішенням Економічного суду СНД від 17.03.2008 року під «іншими обов'язками військової служби», розуміється обов'язки військовослужбовців, передбачених законодавством колишнього СРСР, які не пов'язані із захистом СРСР. Військовослужбовці, які стали інвалідами при виконанні інших обов'язків військової служби, не пов'язані із захистом СРСР, відносяться до категорії громадян, прирівняних по пільгам на проїзд в міжнароднім транспорті к інвалідам Великої Вітчизняної війни. Право на пільги підтверджується посвідченням, виданих компетентним органом.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, як особа яка стала інвалідом другої групи, при виконанні ним обов'язків військової служби прирівнюється до категорії громадян, яка має право на пільговий проїзд та підпадає під дію Угоди від 12.03.1993 року.

Не врахування відповідачем зазначених обставин, призвело до помилкового висновку щодо відсутності права позивача, та як наслідок відмови у задоволені його вимог.

На підставі викладеного, враховуючи наявність права позивача на отримання, відповідно до статті 7 Угоди, посвідчення та листів талонів на пільговий проїзд, колегія суддів приходить до висновку, що відмова відповідача у задоволенні законних вимог позивача, є протиправною.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст.195, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст.212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради - залишити без задоволення.

Постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 30 травня 2013 р. у справі № 269/2010/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Л.В.Губська