Рішення № 32903558, 30.07.2013, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7048/13-ц

провадження № 2/753/4371/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді ЦИМБАЛ І.К.

при секретарях - Шамрай І.В., Троян С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Західкомбанк» про визнання кредитного договору недійсним, зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Західкомбанк» до ОСОБА_2, закритого акціонерного товариства «Укравтоінвест» про стягнення кредитної заборгованості -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «КБ «Західкомбанк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ПАТ «Західкомбанк» на підставі реорганізації, про визнання кредитного договору недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що між сторонами був укладений договір кредиту, проте на думку позивача кредитний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства про захист прав споживачів, яке полягає у тому, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Крім того, позивач вважає, що порушено принцип справедливості договору, що полягає у покладенні усіх ризиків пов'язаних з коливанням валютних ризиків на позивача. Також позивач зазначає, що укладення договору кредиту в іноземні валюті є порушенням вимог закону, оскільки єдиним засобом платежу в Україні є національна валюта гривня.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити останні у повному обсязі.

Представник ПАТ «Західкомбанк» позов ОСОБА_2 не визнала посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору вимоги чинного законодавства порушені не були, договір позивачем укладався добровільно із змістом останніх позивач був ознайомлений, позивач підписав кредитний договір та фактично його виконував, що свідчить про погодження останнього з умовами договору. Крім того, укладення договору із визначенням іноземної валюти платежу прямо передбачено законом і банк має право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.

Крім того, 10.06.2013 ПАТ «Західкомбанк» в особі представника останнього звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, ЗАТ «Укравтоінвест», про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Західкомбанк» зазначив, що ОСОБА_2 порушуються умови кредитного договору укладеного між сторонами, щодо оплатності останнього, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку ОСОБА_2 та поручитель останнього ЗАТ «Укравтоінвест» добровільно погасити не бажають, у зв'язку з чим банк вимушений був звернутися до суду про примусове стягнення заборгованості.

Представник ОСОБА_2 вимоги зустрічного позову не визнала, посилаючись на необґрунтованість останнього з підстав зазначених у первісному позові. Крім того, представник зазначила, що не погоджується із розміром нарахованої заборгованості та штрафних санкцій, у зв'язку із чим просила про призначення експертизи, на що судом було відмовлено у задоволенні клопотання, як такого, що заявлено передчасно, проте після пояснень сторін та дослідження письмових доказів, судом було роз'яснено про можливість повторно заявити аналогічне клопотання, проте представник ОСОБА_2 відповідне клопотання не заявляла.

Представник ЗАТ «Укравтоінвест» будучи повторно належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив та не просив розглянути справу у його відсутність, заяв про відкладення засідання не надходило, у зв'язку із чим, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника ЗАТ «Укравтоінвест», проти чого не заперечували учасники процесу.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

19.02.2008 року між позивачем та ТОВ комерційний банк «Західкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західкомбанк» було укладено кредитний договір № 1902-1, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу на умовах платності, строковості, кредитні кошти в розмірі 1080000,00 дол. США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 19.02.2013 року /а.с. 4/.

Відповідно до п. 1.1 банк взяв на себе зобов'язання видати позивачу в іноземні валюті кредит в розмірі 1080000,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних /а.с. 4/.

Відповідно до п. 3.2.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний забезпечити своєчасне повернення одержаних кредитних коштів, сплату нарахованих відсотків та належне виконання інших умов договору /а.с.4/.

ОСОБА_2 вважає, що банк не повинен був надавати кредит в іноземній валюті, покладаючи всі ризики на позичальника, тим більш укладати угоду в іноземні валюті без відповідної ліцензії, а також повинен був повідомити останнього в письмовій формі про інші переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, проте відповідач цього не зробив, чим порушив права позичальника, як споживача.

Суд з такими доводами первісного позову погодитися не може, виходячи з наступного.

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). На час укладення оспорюваних договорів у банку були в наявності банківська ліцензія, дозвіл, додаток до дозволу видані Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"/а.с. 46-49/.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", зокрема, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте, чинним законодавством не визначені зазначені вище обмеження, а відтак до спірних правовідносин сторін вказана норма застосуванню не підлягає.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що доводи представника ОСОБА_2 щодо невідповідності укладення договору кредиту вимогам закону внаслідок відсутності у відповідача повноважень на здійснення кредитування в іноземній валюті, є неспроможними і такими, що не заслуговують на увагу.

ОСОБА_2 стверджує про те, що в договорі кредиту містяться умови, які є несправедливими, оскільки в супереч принципу добросовісності наслідком їх укладення є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача. Також порушено принцип справедливості договорів, що полягає у внесенні в договори пунктів, які покладають усі ризи пов'язані з коливанням валютних курсів на позивача, а також банком було порушено права ОСОБА_2, як споживача, оскільки банк не повідомив останнього про сукупну вартість кредиту.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. За таких обставин підстав вважати, що передбачені кредитним договором умови є несправедливими для позивача та суперечать чинному законодавству України, у суду немає.

При укладенні кредитного договору позивач мав можливість обирати валюту кредитування. Обираючи іноземну валюту, як валюту кредиту, позивач виходив з невеликого розміру процентної ставки для кредитів в цій валюті по відношенню до інших валют, у тому числі національної валюти України, проте усвідомлював, або мав усвідомлювати, що такий низький розмір процентної ставки пов'язаний із більш високим ризиком для позивача росту курсу цієї валюти по відношенню до гривні в період кредитування. Відповідач, встановлюючи процентну ставку для кредиту в іноземній валюті та позивач, обираючи валюту за власним бажанням та на власний розсуд, укладаючи кредитний договір, усвідомлював можливість збільшення курсу іноземної валюти по відношенню до національної валюти України, а отже сторони не виходили з того, що така подія не настане.

Позивач, зважаючи на ситуацію, що склалася на грошово-кредитному та валютному ринках України, мав змогу відповідно до умов кредитного договору скористатись правом дострокового погашення кредиту або його частини, просити банк про реструктуризацію боргу та переводу валюти кредиту у іншу, тим самим позбавивши себе від вказаних ризиків.

Події, зазначені у позовній заяві позивача, не порушують співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляють заінтересовану особу того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки, укладаючи кредитний договір, позивач зобов'язувалися повернути відповідачу кредит, сплатити останньому проценти та інші суми по кредиту у тих же розмірах, що і до настання вказаних подій.

Виходячи із змісту умови, викладеної у п. 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов'язання.

Крім того, зважаючи на те, що позичальником виконувався даний договір, підстави вважати, що банком були порушені його права як споживача, зокрема неповідомлення про сукупну вартість кредиту тощо відсутні, а отже суд приходить до висновку що ОСОБА_2, як позичальнику були відомі умови договору, на які останній погодився, проте через фінансові труднощі не зміг належним чином виконувати останні.

Оскільки посилання ОСОБА_2, про порушення його прав з боку відповідача не знайшли свого підтвердження, суд не знаходить підстав для задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Західкомбанк» є законними обґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_2 не виконував кредитний договір належним чином, у зв'язку з чим станом на 10.06.2013 року в останнього утворилась заборгованість у розмірі 5586841,20 грн., з яких: 3870361,35 грн. - непогашений кредит; 183425,43 - пеня; 1161108,41 грн. - штраф 30% від суми боргу, 371946,01 грн. - штраф 30 % річних /а.с. 32/.

ПАТ «Західкомбанк» звертався до позичальника з вимогою про погашення боргу, проте остання залишена поза увагою /а.с. 29-31/.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк /термін/ його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк /термін/.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

19.02.2008 року між ТОВ комерційний банк «Західкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західкомбанк» та ЗАТ «Укравтоінвест» було укладено договір поруки № 1902-1, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником всіх зобов'язань, що випливають з кредитного договору /а.с. 25-26/.

Відповідно до п. 2.2. договору поруки поручитель приймає на себе зобов'язання при невиконанні позичальником зобов'язань перед кредитором в строки та на умовах, що обумовлені кредитним та додатковими до нього договорами /а.с. 25/.

ПАТ «Західкомбанк» звертався до поручителя з вимогою про погашення боргу, проте остання залишена поза увагою /а.с. 27-28/.

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

Суд вважає неспроможними доводи представника ОСОБА_2 про те, що розрахунок боргу є невірним, оскільки остання не надала контррозрахунку, не навела інші обставини та підстави, у зв'язку з чим дійшла такого висновку, ні під час заявлення клопотання про призначення експертизи, ні під час надання пояснень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 208, 209, 212 - 218 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 553, 554, 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 , ст. 627 ч. 1 ст. 1054 ЦК України ЦК України, ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»,суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Західінкомбанк», про визнання правочинів недійсними відмовити.

Зустрічний позов приватного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_2, закритого акціонерного товариства «Укравтоінвест», про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1 та закритого акціонерного товариства «Укравтоінвест», код ЄДРПОУ 32961233, місцезнаходження: м. Київ, вул. Старовокзальна, 24 заборгованість в розмірі 5586841 грн. 20 коп., яка складається з: непогашеного кредиту в розмірі 3870361 грн. 35 коп.; пеня в розмірі 183425 грн. 43 коп.; штраф 30% від суми боргу в розмірі 1161108 грн. 41 коп.; штраф в розмірі 30% річних 371946 грн.01 коп. та судові втрати в розмірі 3441 грн., а всього стягнути 5590282 /п'ять мільйонів п'ятсот дев'яносто тисяч двісті вісімдесят дві/ грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: