Рішення № 32896325, 06.08.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.08.13р. Справа № 904/4376/13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Тіско Україна", м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрайт", м. Дніпропетровськ

про стягнення 51 820,35 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

Від позивача: Тихомирова Є.О., довіреність від 29.07.2013 року, представник

Від відповідача: Бєляєв А.В., довіреність від 31.07.2013 року, представник

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Тіско Україна" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрайт" заборгованість у розмірі 13327,15 грн., пеню у розмірі 2673,52 грн., 3% річних у розмірі 535,86 грн., а також судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №270 від 08.09.2011 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2013 року (суддя Суховаров А.В.) порушено провадження по справі №904/4376/13.

11.07.2013 року заступником керівника апарату господарського суду Дніпропетровської області прийнято розпорядження №746 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" у зв'язку з перебуванням судді Суховарова А.В. у відпустці.

Згідно автоматизованої системи розподілу справу № 904/4376/13 передано на розгляд судді Крижному О.М. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2013 року суддею Крижним О.М. прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 30.07.13 року о 10:00 год.

Представник відповідача подав до суду заяву про часткове визнання позову, у якій зазначає про визнання позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 13327,15 грн. та 3% річних у розмірі 535,86 грн. У той же час відповідач не погоджується з вимогою про стягнення пені у розмірі 2673,52 грн.

У судовому засіданні 30.07.2013 року було оголошено перерву до 31.07.2013 року, а потім до 06.08.2013 року. У судовому засіданні 06.08.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тіско Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФРАЙТ» було укладено договір купівлі-продажу №270.

Відповідно до п.1 Договору Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити металопродукцію (Товар), сортамент, кількість, якість і ціна якої вказується у Специфікаціях, що є додатками до договору.

Відповідно до п.6.2. Договору розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових засобів на поточний рахунок Продавця на підставі наданого Продавцем Покупцю рахунку.

На виконання умов договору позивачем поставлено товар на загальну суму 106290,15 грн. згідно видаткових накладних №РН31/08-13 від 31.08.2012 року на суму 73 364 грн. 46 коп., №РН04/09-08 від 04.09.2012 року на суму 1944 грн. 80 коп., №РН04/12-01 від 04.12.2012 року на суму 14984 грн. 41 коп., №РН17/12-09 від 17.12.2012 року на суму 8759 грн. 14 коп., №РН18/12-16 від 18.12.2012 року на суму 236 грн. 50 коп., №РН23/01-04 від 23.01.2013 року на суму 7000 грн. 84 коп.

Відповідачем частково погашено заборгованість за товар, з урахуванням якої залишок заборгованості відповідача складає 13327,15 грн.

Позивачем було направлено Відповідачу претензію про сплату заборгованості від 27.02.2013 року, яка залишена останнім без відповіді.

Причиною виникнення спору є несвоєчасна оплата відповідачем поставленого товару.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Якщо обов'язок зводиться до сплати грошей, то він стає грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.1. договору товар повинен бути оплачений шляхом 100%-передоплати. Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив товар без врахування даної умови договору, а тому питання про строки оплати повинні визначатися на загальних умовах. Стосовно дати виникнення у відповідача обов'язку оплатити поставлений товар, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Таким чином, обов'язок відповідача оплатити переданий товар виник з моменту підписання видаткової накладної № РН-0000001 від 12.01.2012 року.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року по справі № 5002-8/481-2011, та від 21 квітня 2011 року № 9/252-10, та у Інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Таким чином, строк оплати поставленої продукції є таким, що настав. Доказів оплати товару в сумі 13327,15 грн. відповідач не надав, позовні вимоги у цій частині визнав.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 13327,15 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних по кожній з видаткових накладних у загальному розмірі 535,86 грн.

Представник відповідача подав до суду заяву про часткове визнання позову, у якій зазначає про визнання позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 13327,15 грн. та 3% річних у розмірі 535,86 грн.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи.

Згідно ч.5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, з огляду на що господарський суд приймає часткове визнання відповідачем позовних вимог.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 13327,15 грн. та 3% річних у розмірі 535,86 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2673,52 грн. З даного питання суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, пеня, як різновид неустойки є договірною санкцією, що тягне за собою обов'язкове застереження про її нарахування у договорі. У той же час, сторонами у договорі купівлі-продажу №270 від 08.09.2011 року не передбачено, як окремого виду відповідальності Покупця за несвоєчасну оплату товару нарахування та сплати пені. Згідно позовної заяви позивач при нарахування пені посилається на п.7.1 договору, відповідно до якого сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань відповідно до чинного законодавства України. Тобто, даний пункт договору містить загальні положення відповідальності сторін, в той час як пеня є безпосередньо договірною санкцією.

На підставі викладеного, вимога про стягнення пені у розмірі 2673,52 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати отриманого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

За викладеного з відповідача підлягає стягненню 13863,01 грн. (основний борг у розмірі 13327,15 грн. та 3% річних у розмірі 535,86 грн.).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд зазначає, що при зверненні до суду з позовом позивачем оплачено судовий збір у мінімальному розмірі, який згідно п.2.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" складає 1720,50 грн. Таким чином, судовий збір не може бути зменшено до розміру, нижче мінімального, встановленого законом, а тому сплачена сума судового збору підлягає розподілу між сторонами на загальних підставах.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам - у розмірі 1442,34 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.1, 33, 34, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрайт» (49000, місто Дніпропетровськ, вул. Маршала Конєва, 29, ідентифікаційний код 33808865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тіско Україна» (49102, місто Дніпропетровськ, вул. Будьонного, 4, ідентифікаційний код 37376273) заборгованість у розмірі 13327,15 грн., 3% річних у розмірі 535,86 грн. та судовий збір у розмірі 1442,34 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 06.08.2013 року.

Суддя О.М. Крижний