Ухвала суду № 32895040, 02.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 р.Справа № 2а-1870/9143/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.01.2013р. по справі № 2а-1870/9143/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби, в якому просив суд, з урахуванням уточнень, визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 30.10.2012р. № 0000582230/58720 про збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" за платежем "Податок на додану вартість" на суму 137040 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 68520 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.01.2013 року зазначенийадміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 187, 198 Податкового кодексу України, ст. 86, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 04.10.2012 року по 10.10.2012 року Державною податковою інспекцією в м. Сумах проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Росток+» за червень 2012 року. За результатами перевірки складений акт від 09.10.2012р. № 5108/2230/14005202/42, відповідно до якого встановлено завищення позивачем податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за червень 2012 року на суму 137040,00 грн.( а.с.10-23).

30.10.2012 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000532230/55335, яким збільшено позивачеві суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на 137040 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій у сумі 34260 грн. (а.с.8). 16.11.2012 року зазначене податкове повідомлення-рішення у зв'язку з технічною помилкою в розрахунку штрафної санкції відкликане відповідачем, замість нього видане та надіслане позивачу нове податкове повідомлення-рішення від 30.10.2012 року але вже за №0000582230/58720, яким визначена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 205560,00 грн., з яких за основним платежем 137040,00 грн. штрафних санкцій 68520,00 грн. ( а.с.142, 143).

Висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту в червні 2012 року ґрунтується висновках акту перевірки Основ'янської МДПІ м.Харкова від 14.09.2012 року № 757/221/32238112 ( а.с.146-150) , якою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ПП «Росток+» по ланцюгу постачання.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сумах не відповідає ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що відповідно Договору купівлі-продажу цементу № 16/03-12 від 16.03.2012р. ПП "Росток+" продає, а позивач купує цементну продукцію. Пунктом 1.2. договору визначено, що найменування, кількість і асортимент товару, що поставляється, вказується в додатках (специфікаціях) до договору. ( а.с.55-61). В пункті 3.1. договору вказано, що постачання товару здійснюється залізничним транспортом, станція відвантаження - ст. Шебелинка Харківської області або ст. Краматорськ Донецької області, місце призначення вказується у заявці Покупця. Додатком № 1 до договору купівлі-продажу є форма заявки на відвантаження.

Відповідно до п. 5.4. Договору купівлі-продажу покупець має право розрахуватись за поставлений товар у вексельній формі.

Специфікацією № 3 від 01.06.2012р. позивачем та ПП "Росток+" було погоджено обсяг поставки на червень 2012р. ( а.с.63).

Відповідно, в червні 2012р. було здійснено наступні поставки товару ПП "Росток+" позивачу: 05.06.2012р., у кількості 288 тон, на суму 286560,00 грн, в т.ч. ПДВ 47760,00 грн., згідно видаткової накладної № 616, податкова накладна № 21 від 05.06.2012р.; 07.06.2012р., у кількості 288 тон, на суму 286560,00 грн, в т.ч. ПДВ 47760,00 грн., згідно видаткової накладної № 646, податкова накладна № 50 від 07.06.2012р.; 11.06.2012р., у кількості 288 тон, на суму 249120,00 грн, в т.ч. ПДВ 41520,00 грн., згідно видаткової накладної № 669, податкова накладна № 64 від 11.06.2012р. ( а.с. 64-69).

Товар було доставлений Південною залізницею, станція відправлення - Шебелинка, станція прибуття Баси у 12 вагонах по 72 тони кожний, згідно залізничних накладних ( а.с. 74-85).

Розрахунки за товар було здійснено у вексельній формі простими векселями: № АА 0902298 від 18.06.2012р. на суму 259521,00 грн.; № АА 0902299 від 18.06.2012р. на суму 281359,50 грн; № АА 0902300 від 18.06.2012р. на суму 281359,50 грн. 9 а.с.71-73), які були передані ПП "Росток+" за Актом приймання-передачі від 18.06.2012р.( а.с.70).

При цьому договором № БЦ 4/12 від 17.01.2012р. на поставку цементу, укладеного між ПАТ "Євроцемент - Україна" (Продавець) та ПП "Росток+" (Покупець), продавець зобов'язався постачати товар не безпосередньо покупцеві, а вантажоотримувачам, яких вкаже Покупець (п. 2.1.1. договору). ( а.с.86-91).

Враховуючи наведене, господарські операції між ТОВ "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" та ПП "Росток+" фактично здійснена, направлена на настання правових наслідків, які обумовлені нею та підтверджена належним чином складеними первинними документами. Тобто, позивач має право на відображення цієї господарської операції у податковому обліку при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість, зокрема формування витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на інформацію від Основ'янської МДПІ м. Харкова, а саме на акт від 14.09.2012 року №757/221/32238112, яким встановлено ознаки фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ПП «Росток+» , зокрема, ПП «РОСТОК+» на виконання наказу ДПС України від 23.04.12 №329/ДСК «Про систему раннього виявлення, комплексного відпрацювання та руйнування тіньового сектору економіки"" віднесено до категорії «податкова яма"' червня 2012 року, та вважає за необхідне зазначити з цього приводу наступне.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що відповідачем не доведено факт порушення позивачем п. 1.2 ст. 215, п.п. 1.5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у правовідносинах з ПП «РОСТОК+» та вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби № 0000582230/58720 від 30.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" за платежем "Податок на додану вартість" на суму 137040 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 68520 грн.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17.01.2013 року по справі № 2а-1870/9143/12 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.01.2013р. по справі № 2а-1870/9143/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О. М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.