Постанова № 32894180, 07.08.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2013 р. Справа № 903/518/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Київського обласного центру зайнятості від 15.07.2013 р. на рішення господарського суду Волинської області від 02.07.13 р. у справі № 903/518/13

за позовом Київського обласного центру зайнятості, м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон будінвест -2", м.Луцьк

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 29 914, 61 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Мироненко В.С. - начальник юридичного відділу, довіреність в справі;

від відповідача - Пламетюк О.А. - представник, довіреність в справі.

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Рівненського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 р., у справі № 903/518/13 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Олексюк Г.Є. та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено для розгляду справи № 903/518/13 колегію суддів у складі: головуюча суддя Сініцина Л.М., судді Гудак А.В., Розізнана І.В.

Рішенням господарського суду Волинської області від 02.07.2013 р. у справі № 903/518/13 (суддя Черняк Л.О.) відмовлено в позові Київського обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон Будінвест 2" про стягнення з товариства 29 914,61 грн. штрафних санкцій та стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету судовий збір в сумі 1 720,50 грн. При прийнятті рішення суд виходив з того, що укладеним між сторонами договором не конкретизовано, при порушенні яких саме умов договору винна сторона сплачує штраф, пунктами договору не передбачена відповідальність за порушення умов пункту щодо підтвердження використання коштів що надійшли за призначенням; приписами статті 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а не за користування чужими коштами; відсутні докази для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Київський обласний центр зайнятості звернувся з апеляційною скаргою від 15.07.2013 р., в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Волинської області від 02.07.2013 р. у справі № 903/518/13 та прийняти нове, яким задоволити позовну заяву в повному обсязі, посилаючись на те, що судом було порушено норми процесуального та господарського права, що призвело до прийняття незаконного рішення. Справа була розглянута 02.07.2013 р. в судовому засіданні без участі позивача, хоча згоди зі сторони позивача на розгляд справи без участі його представника надано не було. На адресу суду було надіслано заяву від 27.06.2013 р. про перенесення судового засідання, яка в той же день отримана канцелярією суду. Вказаними діями порушено норми ст.77 ГПК України. Повне рішення суду було отримано позивачем 09.07.2013 р., в якому зазначено, що повний текст рішення складено суддею 04.07.2013 р. В даному випадку суд не передбачив право сторін на апеляційне оскарження, чим порушив ст. 129 Конституції України, ст. 91 ГПК України та ст. 14 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів". Відповідач порушив умови договору генерального підряду № 04-12 ОБ2/99 про виконання робіт по будівництву адміністративного будинку, претензії щодо повернення авансового платежу відповідач ігнорував та безпідставно відхиляв, відповідно за порушення умов зобов'язання має сплатити на користь позивача штраф у розмірі однієї облікової ставки НБУ, що передбачено п.7.1 договору та ст.549 ЦК України. Розрахунок позивача детально був наведений у позовній заяві, з посиланням на порушені норми договору та закону, що теж було проігноровано судом. 3% річних за користування чужими коштами, також мають бути повернуті державі, відповідно до ст.625 ЦК України. Протоколом наради від 25.03.2013 р. № 3 між позивачем та відповідачем підтверджується, що станом на 23.04.2013 р. відповідачем не проводилось жодних дій щодо використання авансу, в наданий строк до 25.04.2013 р. звіт не був поданий про що свідчить вх. номер акту - звіту, який надійшов 07.05.2013 р. на адресу позивача, що черговий раз підтверджує безвідповідальність відповідача. Відповідачем завдається шкода Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Київського обласного центру зайнятості. Резолютивна частина рішення суперечить мотивувальній частині та ст.49 ГПК України. Суд вирішив покласти судовий збір в дохід Державного бюджету в сумі 1 720 грн. 50 коп. на відповідача, чим підтвердив неправильні дії відповідача під час виконання договірних зобов'язань, а у позові позивачу відмовляє повністю. Формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи, без повного і всебічного з'ясування всіх обставин, привів до ухвалення судом незаконного рішення.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу суду не надав.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача (апелянт) в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим; пояснила, що за договором підряду відповідачу було перераховано 60% авансу в сумі 623 000 грн., відповідно до договору відповідач мав через 30 днів відзвітувати про використання коштів як попередньої оплати, однак не відзвітував, грошей не повернув та будівництво не продовжує, оскільки воно було розпочато з порушенням будівельних норм; надсилали лист-претензію та вимогу оплатити нараховані штрафні санкції, проте відповідач ніяк не відреагував; просила рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив апеляційну скаргу в повному обсязі, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим; пояснив, що на кошти, які були перераховані як аванс було закуплено будівельні матеріали; що стосується звіту, то апелянт сам продовжив терміни його подачі до 25.04.2013 р., відповідач надіслав акт-звіт 23.04.2013 р.; вважає позовні вимоги та апеляційну скаргу безпідставними; просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

15.06.2012 р. між Київським обласним центром зайнятості (робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття) в особі директора Якобінчука Василя Івановича, який діє від імені Фонду відповідно до законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про зайнятість населення", Статуту Фонду та Положення про Київський обласний центр зайнятості (замовник), з однієї сторони, і Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріон Будінвест 2" в особі директора Авер'янова Андрія Вадимовича, що діє на підставі Статуту від 19 березня 2012 року зареєстрованого за № 11981050005005054 Державним реєстратором Виконавчого комітету Луцької міської ради (учасник), з іншої сторони, уклали договір генерального підряду №04-12 ОБ2/99 (а.с. 6-9).

Згідно пункту 1.1 договору учасник зобов'язується у 2012 - 2013 роках згідно графіка виконаних робіт виконувати роботи по будівництву адміністративного будинку Володарського центру зайнятості на 13 працюючих в с.м.т. Володарка, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки за виконані роботи здійснюватимуться з урахуванням положень загальних умов на підставі акту виконаних робіт, форми КБ-3, КБ-2в, проміжними платежами у міру виконання робіт. Термін відтермінування платежу до 213 календарних днів. Розрахунки проводяться шляхом: оплати замовником після отримання рахунка та підписання сторонами акту виконаних робіт.

Відповідно до пункту 4.3 договору учасник протягом тридцяти днів з дня надходження коштів як попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з актом приймання-передачі товарів, накладних або проміжним актом-звітом про використання коштів за призначенням.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що при порушенні умов договору, винна сторона сплачує штраф у розмірі однієї облікової ставки НБУ.

Строк виконання робіт: 275 календарних днів з моменту укладення договору (пункт 5.1 договору).

На виконання умов договору, Київський обласний центр зайнятості платіжним дорученням № 2900 від 11.10.2012 р. перерахував авансовий платіж в сумі 627 000, 00 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Оріон Будінвест 2". Відміткою Головного управління державної казначейської служби України у Київській області стверджується, що кошти оплачено 19.10.2012 р. (а.с.10).

Таким чином, відповідач, згідно умов пункту 4.3 договору, зобов'язаний був надати звіт в межах 30 днів починаючи з 19.10.2012 р. Однак, у встановлений термін (30 днів) даний пункт договору він не виконав.

Протоколом № 3 наради працівників Київського обласного центру зайнятості щодо врегулювання ситуації навколо будівництва ВолодарськогоРЦЗ від 25.03.2013 р., на якій був присутній генеральний підрядник по будівництву, останньому було доручено прозвітувати про використання авансового платежу в розмірі 627 000,00 грн. до 25.04.2013 р. (а.с.36-37).

Акт-звіт про використання коштів по будівництву адміністративного центру зайнятості на 13 працюючих в с.м.т. Володарка Київської області по вул. Коцюбинського, 27-а відповідач надіслав позивачу листом від 23.04.2013 р. (а.с. 16-18).

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 665/09/12-13 від 15.04.2013 р. про необхідність сплатити штраф за невиконання пункту 4.3 договору в сумі 19 066,80 грн., 3 % річних за користування чужими коштами в сумі 8 142,40 грн. та на підставі пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1764 повернути аванс в сумі 627 000 грн., всього: 654209, 20 грн. (а.с. 14-15).

Відповідь від 23.04.1013 р., якою відповідач відхилив претензію за необрунтованістю та безпідставністю, останній надіслав позивачу разом із актом - звітом, які були отримані центром зайнятості 07.05.2013 р. (а.с. 19).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України (далі ГК України) є штрафні санкції, до яких віднесено штраф і пеню.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України застосовуються у разі порушення виконання не грошового зобов'язання.

Частинами 3, 4 статті 231 ГК України передбачено, що законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Як вбачається з пункту 7.1 договору, сторони чітко не визначили та не встановили при порушенні яких саме умов договору, винна сторона має сплатити штраф у розмірі однієї облікової ставки НБУ, не визначили в якому розмірі вираховується штраф, у разі порушення негрошового зобов'язання.

Штрафні санкції в розмірі, що належить розраховувати в розмірі однієї чи більше облікової ставки НБУ, можуть вираховуватись тільки від певної простроченої суми боргу.

В даному випадку простроченої суми боргу як такої не існує, відповідачем порушено негрошове зобов'язання, тобто вказаний позивачем штраф не можна розрахувати в залежності від суми на яку відповідач не прозвітувався.

Відповідальності учасника договору (відповідача) за порушення строків підтвердження використання коштів, що надійшли за призначенням (згідно актів приймання-передачі товарів, накладних або проміжним актом-звітом (пункт 4.3)), сторонами договору не встановлено.

Отже, вимога позивача про стягнення штрафу в сумі 21 772, 21 грн. до задоволення не підлягає.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 8 142,40 грн. відповідно до статті 625 ЦК України, які також не підлягають до стягнення, виходячи з наступного.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочені суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інших їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язання сплатити кошти.

Таким чином, із даної норми впливає, що положення частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовується за наявності порушення грошового зобов'язання, а не за порушення строків виконання негрошового зобов'язання. Тобто, і дана вимога в сумі 8142, 40 грн. до задоволення не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд Волинської області приймаючи оскаржуване рішення у даній справі правомірно прийшов до висновку про безпідставність та не обґрунтованість позовних вимог. Укладеним між сторонами договором не конкретизовано, при порушенні яких саме умов договору винна сторона сплачує штраф, пунктами договору не передбачена відповідальність за порушення умов пункту щодо підтвердження використання коштів що надійшли за призначенням. Доказів на підтвердження позовних вимог позивачем суду не надано.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині покладення судових витрат (судового збору) за розгляд справи у суді першої інстанції на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Пунктом 4.7 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. із подальшими змінами та доповненнями передбачено, що норма частини 2 статті 49 ГПК України виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6-8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход державного бюджету України

Оскільки, спір у даній справі виник у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Оріон Будінвест 2" своїх зобов'язань, визначених умовами договору щодо підтвердження перед позивачем використання коштів за призначенням, то за змістом частини 2 статті 49 ГПК України, це є підставою для покладення на відповідача, як на винну сторону, судових витрат незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статті 77 ГПК України, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що перше судове засідання, було призначено на 17.06.2013 р, в якому були присутні представники обох сторін, в судовому засіданні оголошено перерву до 02.07.2013 р.

Заява представника позивача від 27.06.2013 р. про перенесення судового засідання, призначеного на 02.07.2013 р., направлена до суду 27.06.2013 р., мотивована, тим що, представник Давиденко Ю. в цей день буде перебувати у службовому відрядженні.

Однак, доказів того, що даний представник дійсно знаходився 02.07.2013 р. у відрядженні, до заяви не додано.

Відповідно до підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Крім того, явка представників в судове засідання обов'язковою не визнавалася і суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відхилення заяви представника позивача та можливість розгляду справи в даному засіданні, за відсутності представника центру зайнятості.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим .

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 02.07.2013 р. у справі № 903/518/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Київського обласного центру зайнятості від 15.07.2013 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

І.В.Розізнана