Постанова № 32893591, 08.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2013 року 08:10 № 826/11431/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ-А» ЛТДдоДержавної податкової інспекції України у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013 р. до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ-А» ЛТД (надалі - ТОВ «СОФІЯ-А») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Шевченківському районі), в якому просить суд визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення відповідача від №0001522230 від 02.07.2013 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2013 р. було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зазначає про не дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України), Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон №996), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції що діяв на момент укладення правочинів між позивачем та контрагентами) (надалі - Закон №334), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (надалі - Положення №88) під час винесення податкових повідомлень-рішень №0001522230 від 02.07.2013 р.

В судове засідання не з'явився представник відповідача, подано клопотання про відкладення судового розгляду в зв'язку із тим, що позовна заява із додатками надійшли до них пізно та станом на 02.08.2013 р. проходили процедуру реєстрації. Протокольною ухвалою суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача, оскільки відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що наявне в матеріалах справи, ДПІ у Шевченківському районі в м. Києві отримано позовну заяву із додатками ще 26.07.2013 р.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

ТОВ «СОФІЯ-А» зареєстроване 22..09.1995 р. у Шевченківській у м. Києві державній адміністрації, та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.09.1995 р.

На підставі наказу №773 від 01.06.2013 р. та направлення №1846/22-30 від 01.06.2013 р. «Про проведення документальної позапланової перевірки», виданих ДПІ у Шевченківському районі м. Києва була проведена документарна позапланова виїзна перевірка позивача в період з 01.02.2013 р. по 28.02.2013 р., за результатами якої 12.06.2013 р. відповідачем було складено Акт №18/22-30/23506239 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ-А» АТД (код ЄДРОПУ 23506239) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «ТД «АКВАЛАЙН» (код ЄДРПОУ 26593277), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2013 р. по 28.02.2013 р.» (надалі - Акт №18/22-30/23506239).

В Акті №18/22-30/23506239 зазначено про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ТД «АКВАЛАЙН» (код ЄДРПОУ 26593277) з якими мало господарські взаємовідносини ТОВ «СОФІЯ-А», а тому вказане товариство має ознаки фіктивності; виходячи з наведеного ПП «ТД «АКВАЛАЙН» (код ЄДРПОУ 26593277) здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третім особам, у нього відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціям з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Як наслідок в Акті №18/22-30/23506239 зазначено висновок, про встановлено порушення, а саме: п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201 ст.200 ПК України, внаслідок чого донараховано податку на додану вартість за період жовтень 2013 р. на суму 52 635 грн.

До вказаного Акту №18/22-30/23506239 позивачем було подано заперечення №б/н від 18.06.2013 р., на яке відповідач листом №838/10/22-30 від 26.06.2013 р. «Про результати розгляду заперечень до акту перевірки» надано відповідь.

02.07.2013 р. відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0001522230 на підстав Акту №18/22-30/23506239, яким встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201 ст.200 ПК України, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 65 794,00 грн. (із яких за основним платежем 52 635,00 грн., за штрафними санкціями - 13 159,00 грн.).

Вважаючи, що відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача під час винесення спірних податкових-повідомлень рішень, тому позивач оскаржив рішення відповідача в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

04.02.2013 р. між позивачем та ПП «Торговий дім «АКВАЛАЙН» було укладено договір поставки №5-02/13, за яким Постачальник (ПП «ТД «АКВАЛАЙН») зобов'язалось поставити (передати) у власність Покупцю (ТОВ «СОФІЯ-А») товар, а Покупець (ТОВ «СОФІЯ-А») зобов'язується приймати цей товар, асортимент, кількість і ціна якого узгоджується шляхом підписання товарних накладених, які є невід'ємною частиною цього Договору (надалі - Договір №5-02/13).

При цьому, відповідно до Витягу із ЄДРПОУ ПП «ТД «АКВАЛАЙН» здійснює такі види діяльності, зокрема: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний), неспеціалізована оптова торгівля, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Таким чином, суд приймає до уваги, що ПП «ТД «АКВАЛАЙН» підписуючи даний договір, діяло в межах господарської діяльності визначеної в ЄДРПОУ, зокрема неспеціалізована торгівля.

Відповідно до ч.1 ст.266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

В п.2.1 Договору №5-02/13 поставка Товару здійснюється на підставі поданої Покупцем та погодженої з Постачальником заявки. Відповідно до п.2.2 та п.2.4 Договору №5-02/13 передача Товару Покупцю здійснюється на складі Постачальника. Товар рахується переданим Постачальником Покупцю з моменту підписання Сторонами накладної на Товар.

Як вбачається із матеріалами справи, позивачем надано в якості доказів отримання товару від постачальника Видаткові накладні на загальну суму 315 809,00 грн., зокрема: №РН-05021 від 05.02.2013 р. на суму 31 404,00 грн., №РН-080201 від 08.02.2013 р. на суму 29 628,00 грн., №РН-110202 від 11.02.2013 р. на суму 25 343,00 грн., №РН-140201 від 14.02.2013 р. на суму 43 452,00 грн., №№РН-150202 від 15.02.2013 р. на суму 28 292,00 грн., №№РН-190201 від 19.02.2013 р. на суму 37 060,00 грн., №РН-200201 від 20.02.2013 р. на суму 32 945,00 грн., №РН-220201 від 22.02.2013 р. на суму 37 811,00 грн., №РН-250201 від 25.02.2013 р. на суму 33 734,00 грн., №РН-270202 від 27.02.2013 р. на суму 16 140,00 грн.

Водночас, суд приймає посилання позивача що товарно-транспортні накладні під час постання товарів від ПП «ТД «АКВАЛАЙН» до ТОВ «СОФІЯ-А» не складались, оскільки з метою терміновості перевезення товару здійснювалось позивачем самостійно на власному транспорті працівників. При цьому, під час судового засідання представником позивача було вказано, що обсяги придбаного у ПП «ТД «АКВАЛАЙН» крейдового паперу, які отримувались за видатковими накладними, дозволяли проведення перевезення власним автомобільним транспортом, та не потребувало залучення сторонніх вантажних автомобілів.

Більше того, в п.2 Інструкції №99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При цьому, в п.6 Інструкції №99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивачем надано Журналі реєстрації довіреностей та копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП «ТД «АКВАЛАЙН».

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу було видано ПП «ТД «АКВАЛАЙН» за Договором №5-02/13 податкові накладні на суму 315 809,00 грн., зокрема: №72 від 05.02.2013 р. на суму 31 404,00 грн., №127 від 08.02.2013 р. на суму 29 628,00 грн., №176 від 11.02.2013 р. на суму 25 343,00 грн., №252 від 14.02.2013 р. на суму 43 452,00 грн., №277 від 15.02.1013 р. на суму 28 292,00 грн., №356 від 19.02.2013 р. на суму 37 060,00 грн., №379 від 20.02.2013 р. на суму 32 945,00 грн., №426 від 22.02.2013 р. на суму 37 811,00 грн., №483 від 25.02.2013 р. на суму 33 734,00 грн., №534 від 27.02.2013 р. на суму 16 140,00 грн.

Інформація про отримані від ПП «ТД «АКВАЛАЙН» податкові накладні були відображені позивачем в Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (за лютий 2013 р.).

Відповідно до п.3.2 Договору №5-02/13 Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю за поставлений товар, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем перераховано кошти в розмірі 315 809,00 грн. на рахунок ПП «ТД «АКВАЛАЙН».

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно з пп.а) п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні за змістом висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат можна зробити також з положень пункту п.138.2 ст.138 ПК України та р.ІІІ ПК України.

Згідно абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Суд, аналізуючи вищезазначені положення ПК України, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку придбаних товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства, тобто придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу та підтвердження господарських операцій з придбаних товарів (робіт, послуг) первинним документами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так, в межах даного спору судом встановлено, що не було спростовано відповідачем, про здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «ТД «АКВАЛАЙН», а також встановлено обставини подальшого використання придбаних позивачем товарів.

Основною діяльністю ТОВ «СОФІЯ-А», що вказана в довідці ЄДРПОУ, є: інші види видавничої діяльності (основний), виробництво паперових канцелярських виробів, друкування газет, друкування іншої продукції, брошувально-палітурна діяльність і надання пов'язаних із нею послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, що не спростовано відповідачем, позивач має матеріально-технічну базу підприємства для виготовлення поліграфічної продукції, а саме основні фонди (виробниче обладнання), виробничої площі для розміщення обладнання. При цьому, суд приймає до уваги, що до матеріально-технічної бази підприємства відносяться виробничі площі, матеріальні ресурси, засоби виробництва і документи, що використовуються суб'єктом господарювання у процесі вчинення певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Позивачем в якості доказів наявності в нього матеріально-технічної бази, а також реальності використання придбаного у ПП «ТД «АКВАЛАЙН» товару (паперу) надано: договір №423/8 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 29.12.2009 р., щодо оренди приміщення у Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві рад; акт надання послуг №3982 від 31.05.2013 р.; платіжні доручення про оплату вартості орендної плати за приміщення; інформацію про штатну чисельність працівників станом на 01.07.2013 р.; Довідку про наявність виробничих потужностей із копією відомостей про нарахування амортизації по основним засобам (бухгалтерська амортизація за січень-липень 2013 р.); копії випуску продукції та послуг за запланованими цінами (бухгалтерський облік) за лютий та березень 2013 р.

Крім того, позивачем надано вимоги-накладні та розпорядження на передачу матеріалу із складу до виробництва ТОВ «СОФІЯ-А», які посвідчують факт передачі отриманих від ПП «ТД «АКВАЛАЙН» матеріалів (крейдового паперу) у виробничий цех, зокрема:

ь видаткові накладні: №241 від 05.02.2013 р., №242 від 08.02.2013 р., №243 від 11.02.2013 р., №217 від 14.02.2013 р., №244 від 15.02.2013 р., №218 від 19.02.2013 р., №129 від 20.02.2013 р., №245 від 22.02.2013 р., №220 від 25.02.2013 р., №221 від 27.02.2013 р.,

ь розпорядження на передачу матеріалів у виробництво: від 05.02.2013 р. на суму 26 170,00 грн., від 08.02.2013 р. на суму 24 690,00 грн., від 11.02.2013 р. на суму 21 119,16 грн., від 14.02.2013 р. на суму 36 210,00 грн., від 15.02.2013 р. на суму 23 576,67 грн., від 19.02.2013 р. на суму 30 883,34 грн., від 20.02.2130 р. на суму 27 454,17 грн., від 22.02.2013 р. на суму 31 509,17 грн., від 25.02.2013 р. на суму 28 111,66 грн., від 27.02.2013 р. на суму 13 450,00 грн.

Відповідно до накладних на передачу готової продукції ТОВ «СОФІЯ-А», вироблена продукція із виробничого цеху передавалась на склад.

Більше того, позивач реалізував виготовлену поліграфічну продукцію своїм контрагентам, зокрема: Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕДІКОЛ» (договір №0103/13 про виготовлення поліграфічної продукції від 01.03.2013 р.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародний інститут бізнес-освіти Київського національного економічного університету імені В. Гетьмана» (Договір №2803/13 про виготовлення поліграфічної продукції від 28.03.2013 р.), Товариству з обмеженою відповідальністю «ФАРА-1» (договір №2703 про виготовлення поліграфічної продукції від 27.03.2013 р.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ТОЛОКА» (договір №1503/13 про виготовлення поліграфічної продукції від 15.03.2013 р.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна хімічна продукція» (договір №0703/13 про виготовлення поліграфічної продукції від 07.03.2013 р.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Лідер Буд» (договір №0103/13 про виготовлення поліграфічної продукції від 01.03.2013 р.), Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕКОН» (договір №1902/13 про виготовлення поліграфічної продукції від 19.02.2013 р.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія-Простір» (договір №12/02 на виготовлення поліграфічної продукції від 12.02.2013 р.) та інші.

При цьому, в якості доказів щодо фактичної передачі виготовленої продукції вищевказаним контрагентам позивачем надано видаткові накладні.

Крім того, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента позивача в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент позивача - ПП «ТД «АКВАЛАЙН» (індивідуальний податковий номер 365932726598) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва №200094789 від 25.12.2012 р.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ПП «ТД «АКВАЛАЙН» зареєстроване як юридична особа, станом на момент здійснення господарських операцій знаходилось в ЄДРПОУ та продовжує перебувати у ЄДРПОУ також на момент розгляду даної справи.

Посилання відповідача в Акті №18/22-30/23506239 на те, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було встановлено відсутність ПП «ТД «АКВАЛАЙН» за його місцезнаходженням судом до уваги не приймаються, оскільки:

ь жодного запису до ЄДРПОУ про відсутність за місцезнаходженням ПП «ТД «АКВАЛАЙН» не значиться;

ь відсутність ПП «ТД «АКВАЛАЙН» за його місцезнаходженням може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак дана обставина не стосуються належного виконання господарських зобов'язань виконавцем робіт (постачальником товарів) за укладеними договорами.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів припинення юридичної особи - ПП «ТД «АКВАЛАЙН» (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із позивачем.

Із наявних матеріалів справи суд приходить до висновку, що не спростовано відповідачем в порядку передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ПП «ТД «АКВАЛАЙН» не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1, 2 та 3 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір відшкодовується в повному обсязі.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ-А» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від №0001522230 від 02.07.2013 р.

3. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ-А» понесені судові витрати в розмірі 657 (шістсот п'ятдесят сім) грн. 95 коп. направлених із Державного бюджету на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін