Постанова № 32893447, 07.08.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 серпня 2013 р. № 820/5602/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Агічеєва О.А., відповідач - не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0001822201 від 27.06.13 року та податкове повідомлення-рішення №0001832201 від 27.06.13 року в частині визначення суми податкового зобов'язання за основним платежем 237735,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 118868,00 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того вказує, що між ТОВ "Побутелектротехніка" та ПРАТ «Видавництво «Харків» було укладено договір оренди приміщення загальною площею 12837,80 кв.м., яке використовувалось у господарській діяльності позивача, а саме для розміщення поліграфічного виробництва. Факт використання вказаного приміщення у господарській діяльності податковим органом фактично не оскаржується, в зв'язку з чим, понесені позивачем комунальні витрати були правомірно віднесені до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткуванню та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними. Зокрема вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки про заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із контрагентом - ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ». Так, відповідно до інформації отриманої за наслідками перевірки вищезазначеного суб'єкта господарювання, було встановлено, що балансова вартість основних виробничих фондів підприємства складає 0,0 грн., отже транспортні засоби та складські приміщення відсутні. Крім того, у спірний період підприємство мало господарські відносини із контрагентами - ТОВ «В.Л.В.» та ТОВ «Фармметпласт», щодо яких була встановлена неможливість реального здійснення ними фінансово-господарських операцій із контрагентами, через відсутність у підприємств основних фондів, кваліфікованого персоналу та незнаходження за юридичною адресою. Враховуючи наведене, податковий орган дійшов висновку, що господарські операції між ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» та позивачем не мали на меті реального настання правових наслідків, в зв'язку з чим, останній не мав правових підстав для віднесення понесених на їх підстав витрат до складу валових та податкового кредиту з податку на додану вартість. Також вказує, що за наслідками перевірки було встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткуванню компенсації комунальних послуг та інших витрат, які були відшкодовані ПРАТ «Видавництво «Харків» та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, через ненадання підприємством достатніх доказів, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю підприємства.

У судовому засідання 07.08.2013 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання призначене на 07.08.2013 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, із заявами про відкладення розгляду справи або розгляду справи без його участі не звертався.

Враховуючи наведене та беручі до уваги, що матеріали справи містять правову позицію всіх учасників процесу, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі уповноваженого представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ "Побутелектротехніка" зареєстроване 12.02.1996 року виконкомом Харківської міської Ради народних депутатів та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Київському районі м. Харкова.

У період з 13.05.2013 року по 05.06.2013 року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова було проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Побутелектротехніка" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено Акт №2136/22.1-07/24136939 від 12.06.2013 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, н.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 п.138.2 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 249622 грн., у т.ч.: за І кв. 2012 р. в сумі 52879 грн., за II кв. 2012р. в сумі 17754 грн., за III кв. 2012р. в сумі 58739 грн., за ІV кв. 2012р. в сумі 120250 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 251529 грн., в т.ч.: за березень 2012р. в сумі 50361 грн., за червень 2012р. на 16908 грн., за липень 2012р. на 18890 грн., за серпень 2012р. на 17205 грн., за вересень 2012р. на 21257 грн., за жовтень 2012р. на 33212 грн., за листопад 2012р. на 37406 грн., за грудень 2012р. на 56290 грн.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001822201 від 27.06.13 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 374 433 грн., у т.ч. за основним платежем - 349622 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 124811 грн.;

- №0001832201 від 27.06.13 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 377294 грн., у т.ч. за основним платежем - 251529 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 125765 грн.

Позивач, не погоджуючись повністю із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням №0001822201 від 27.06.13 року та повідомлення-рішення №0001832201 від 27.06.13 року в частині визначення суми податкового зобов'язання за основним платежем 237735,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 118868,00 грн., звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки податкового органу про заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок неправомірного віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, сум по господарським відносинам із контрагентом - ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ», які не направлені на настання реальних наслідків. Крім того, на думку податкового органу, позивачем було безпідставно віднесено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, суму сплачених ПРАТ «Видавництво «Харків» комунальних послуг та інших витрат на підставі Договору про надання послуг №41/12-1 від 05.06.2012 року, через ненадання підприємством достатніх доказів, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю підприємства.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Під час розгляду справи було встановлено та не заперечується сторонами, що основними видами діяльності, які здійснював позивач у перевіряємий період, були Друкування газет (код КВЕД 18.11), Друкування іншої продукції (код КВЕД 18.12), Видання книг (код КВЕД 58.11), Неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90), Вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41), Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським відносинам із ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ», суд дійшов висновку про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2012 року між ТОВ "Побутелектротехніка" (Покупець) та ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» (Постачальник) було укладено Договори №113 на поставку витратних поліграфічних матеріалів та № 114 на поставку овочів та фруктів в асортименті.

На виконання умов вищезазначених Договорів, Постачальником у перевіряємий період було передано у власність ТОВ "Побутелектротехніка" Товар, про що свідчать надані позивачем копії видаткових накладених №РН-0326/04 від 26.03.2012 року (овочі та фрукти в асортименті) та№РН-0326/05 від 26.03.2012 року (поліграфічні матеріали).

Вартість отриманого товару була повністю сплачена Покупцем, про що свідчать надані позивачем роздруківки особового рахунку.

Суд зазначає, що згідно із умовами вищезазначених Договорів (п. 3.1), поставка Товару здійснюється партіями та за рахунок Покупця.

Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, придбаний у ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» (поліграфічні матеріали, овочі та фрукти в асортименті) транспортувався силами та за рахунок позивача, а саме водієм ОСОБА_3 на автомобілі DAF XF 95.430, д.р.н.НОМЕР_1 (пункт завантаження: м. Дніпропетровськ вул. Ударників 6.27, пункт розвантаження: м. Харків, вул. Гордієнківська, 12), про що було надано копію відповідної товарно-транспортної накладної від 26.03.2012 року.

Позивач вказує, що вищезазначений автомобіль використовувався підприємством на підставі Договору оренди №01/08-3 від 01.08.2011 року, укладеного із ФОП ОСОБА_4, про що свідчать копії відповідних первинних документів, а саме: Договору, Акту приймання-передачі автомобіля, свідоцтва про державну реєстрацію автомобіля, Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) з приводу оренди автомобіля, Довідки про стан заборгованості.

Наявність на підприємстві необхідних складських приміщень (м. Харків, вул. Гордієнківська, 12) підтверджується наданою позивачем копією Договору №11/2012 від 01.01.2012 року укладеного із ПАТ «Харківський центральний універсам» та випискою банку.

Також, на підтвердження факту перебування у трудових відносинах із підприємством водія ОСОБА_3 та наявності у нього відповідної кваліфікації, позивачем було надано копії штатного розкладу, наказу про прийняття на роботу №01/01 від 03.01.2012 року, водійського посвідчення та наказу про відрядження віл 23.03.2012 року.

Суд зауважує, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи не ставився під сумнів факт наявності у ТОВ "Побутелектротехніка" необхідного кваліфікованого персоналу та складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Крім того суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» (поліграфічні матеріали, овочі та фрукти в асортименті), є надана позивачем копія виписки із книги реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ.

Як було встановлено під час розгляду справи, в послідуючому приданий у ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме в послідуючому реалізовано іншим суб'єктам господарювання.

Так, придбані позивачем за Договором №114 від 01.03.2012 року овочі та фрукти в асортименті були поставлені ТОВ «Віптел» на підставі Договору поставки №74 від 20.06.11 року, про що свідчать надані копії первинних документів, а саме: Договору, видаткових накладених №3624-2087035 від 27.03.12 року, № 3624-2088035 від 28.03.12 року, № 3624-2090034 від 30.03.12 року та податкових накладених № 247 від 27.03.12 року, № 255 від 28.03.12 року, № 280 від 30.03.12 року.

Транспортування товару здійснювалось ФОП ОСОБА_4 на підставі укладеного із позивачем Договору №20/04 від 20.04.2011 року, автомобілем НОМЕР_2 (пункт завантаження: м. Харків, вул. Гордієнківська, б. 12, пункт розвантаження: м. Харків, пр. Московський, 86а), що підтверджується товарно-транспортними накладними №2087035 від 27.03.12 року, № 2088035 від 28.03.12 року, № 2090034 від 30.03.12 року та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.03.2012 року №ОУ-17 щодо надання послуг з перевезення вантажу.

Розрахунки ТОВ «Віптел» за отриманий товар були проведені в повному обсязі, про що свідчать виписки по особовому рахунку у банку.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, з моменту придбання до його реалізації, товар (овочі та фрукти в асортименті) зберігався в холодильному обладнанні (шафі-склад холодильна «Mawi» - 1600*2100*850, місткість - 1600 л) на складі за адресою - вул. Гордієнківська, б. 12 Наявність вказаного обладнання підтверджується наданою позивачем копією інвентарної картки обліку основних засобів.

Придбані у ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» на підставі Договору №113 від 01.03.2012 року поліграфічні матеріали також були реалізовані позивачем іншим суб'єктам господарювання.

Так, позивачем на підставі Договору поставки б/н від 01.03.09 року було реалізовано ПРАТ «Книжкова фабрика «Глобус» товар (поліграфічні матеріали), про що свідчать видаткові накладні: № 3624-20864261 від 26.03.2012 року, № 3624-20864264 від 26.03.2012 року, № 3624-20867261 від 26.03.2012 року, № 3624-20867262 від 26.03.2012 року, № 3624-20874272 від 27.03.2012 року, № 3624-20877264 від 27.03.2012 року, № 3624-20937027 від 02.04.2012 року, № 3624-20934022 від 02.04.2012 року, № 3624-20964051 від 05.04.2012 року; податкові накладні: № 234 від 26.03.2012 року, № 236 від 26.03.2012 року, № 224 від 26.03.2012 року, № 226 від 26.03.2012 року, № 249 від 27.03.2012 року, № 243 від 27.03.2012 року, № 2 від 02.04.2012 року, № 10 від 02.04.2012 року, № 65 від 05.04.2012 року; довіреності на отримання ТМЦ № 193 від 19.03.12 року, №211 від 26.03.12 року, № 221 від 30.03.12 року.

Реалізований товар транспортувався силами та за рахунок позивача, а саме водієм ОСОБА_5 на автомобілі ГАЗ, державний номер НОМЕР_3 (пункт завантаження: м. Харків, вул. Гордієнківська 12, пункт розвантаження: м. Харків, вул. Енгельса 11), про що підтверджується товарно-транспортними накладними № 20624261 від 26.03.2012 року, № 20624264 від 26.03.2012 року, № 7261/03 від 26.03.2012 року, № 20624272 від 27.03.2012 року, № 7264/03 від 27.03.2012 року, № 7305/04 від 02.04.2012 року, № 20624021 від 02.04.2012 року, № 20624051 від 05.04.2012 року.

Позивач вказує, що вищезазначений автомобіль використовувався підприємством на підставі укладеного із ОСОБА_6 Договору позички від 01.08.2011 року, про що свідчать копії відповідних первинних документів, а саме: Договору та свідоцтва про державну реєстрацію автомобіля.

На підтвердження факту перебування у трудових відносинах із підприємством водія ОСОБА_5 позивачем було надано копії Штатного розкладу, Наказу про прийняття на роботу №11-к від 01.06.2010 року та трудової книжки.

Розрахунки ПРАТ «Книжкова фабрика «Глобус» за отриманий товар були проведені в повному обсязі, про що свідчать виписки по особовому рахунку у банку.

Також, позивачем на підставі Договору поставки № 31 від 04.01.11 року було реалізовано ТОВ «Репролайн» товар (поліграфічні матеріали), про що свідчать надані позивачем копії видаткової накладеної № 3624-20866262 від 26.03.12 року та податкової накладної № 230 від 26.03.12 року.

Представник позивача зазначив, що оскільки складські приміщення ТОВ «Репролайн» знаходиться за адресою АДРЕСА_2, а позивача за адресою вул. Гордієнківська 12, то переміщення товару здійснювалось ТОВ «Репролайн» самостійно.

Розрахунки ТОВ «Репролайн» за отриманий товар були проведені в повному обсязі, про що свідчать виписки по особовому рахунку у банку.

Крім того, позивачем на підставі Договору поставки № 32 від 04.02.11 року було реалізовано ФОП ОСОБА_7 товар (поліграфічні матеріали), про що свідчать надані позивачем копії видаткової накладеної. № 3624-20866263 від 26.03.12 року та податкової накладної № 231 від 26.03.12 року.

Представник позивача зазначив, що оскільки складські приміщення ФОП ОСОБА_7 знаходиться за адресою АДРЕСА_2, а позивача за адресою вул. Гордієнківська 12, то переміщення товару здійснювалось ФОП ОСОБА_7 самостійно.

Розрахунки ФОП ОСОБА_7 за отриманий товар були проведені в повному обсязі, про що свідчать виписки по особовому рахунку у банку.

Доказів того, що отриманий від контрагента - ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ», товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "Побутелектротехніка" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» було виписано на адресу позивача податкові накладні №24 від 26.03.12 року на загальну суму 294980,00 грн., у т.ч. ПДВ 49163,33 грн. та №25 від 26.03.12 року на загальну суму 7186,04 грн., у т.ч. ПДВ 1197,67 грн., які була відображена у реєстрі виданих та отриманих податкових накладених. Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло.

На час виконання умов договорів та видачі податкової накладної підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ», в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та ПП "Корпус-7" угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, у т.ч. по ланцюгу постачання, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування сум по господарським операціям із ТОВ «АБСОЛЮТ-БЕСТ» та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим, спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині є незаконними та підлягають скасуванню.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість компенсації комунальних послуг та інших витрат, які були відшкодовані ПРАТ «Видавництво «Харків», суд дійшов висновку про наступне.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, 05.06.2012 року між ПРАТ «Видавництво «Харків» Корпоративне підприємство ДАУ «Укрвидаполіграфія» (Орендодавець) та ТОВ "Побутелектротехніка" (Орендар) було укладено Договір Оренди нежитлових приміщень №41/12, відповідно до умов якого, Орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу №1-:-16, 1-го поверху №1-:-45; 2-го поверху №1-:45; 3-го поверху №1-:-30; 4-го поверху №1-:-41, машинного відділення №1-:-9 площею 12837 кв.м. в літ Б-4 (Майно), яке розташовано за адресою: 61037, м. Харків, пр.-т Московський, 247.

Вищезазначене приміщення було прийнято ТОВ "Побутелектротехніка", про що свідчить укладений між сторонами правочину відповідний акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

Представник позивача під час судового розгляду зазначив, що у зв'язку з необхідністю використовувати в повному обсязі вищезазначені нежитлові приміщення, 05.06.2012 року між ПРАТ «Видавництво «Харків» Корпоративне підприємством ДАУ «Укрвидаполіграфія» (Виконавець) та ТОВ "Побутелектротехніка" (Замовник) було укладено Договір про надання комунальних послуг №41/12-1, відповідно до умов якого, Замовник, в порядку та на умовах Договору, зобов'язується відшкодовувати Виконавцю комунальні послуги (Опалення, Вода, Каналізація, Скидання стічних вод, Електроенергія), якими Замовник користується у зв'язку з орендою нежитлових приміщень загальною площею 12837 кв.м., розташованих у виробничій будівлі літ Б-4 за адресою: 61037, м.Харків, пр.-т Московський, 247.

Вартість витрат на комунальні послуги була визначена сторонами у відповідному Кошторисі (Додаток №1 до Договору №41/12-1 від 05.06.2012 року).

На виконання умов Договору між сторонами були погоджені відповідні акти про надані послуги на загальну суму 936 870,00 грн., а саме: № 3624-2182071 від 30.06.12 на суму 101449,60 грн., № 3624-2213021 від 31.07.12 на суму 113338,06 грн, № 3624-2244127 від 31.08.12 на суму 103231,85 грн., № 3624-2274028 від 30.09.2012 на суму 119083,90 грн, № 3624-2305031 від 31.10.2012 на суму 153869,53 грн., № 3624-2335029 від 30.11.2012 на суму 224435,54 грн., № 3624-2366023 від 31.12.2012 на суму 308835,13 грн.

Вартість наданих послуг була повністю сплачена позивачем в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПРАТ «Видавництво «Харків», про що свідчать надані позивачем копії виписок по особовому рахунку у банку.

На виконання умов договору, ПРАТ «Видавництво «Харків» було виписано на адресу позивача податкові накладні №132 від 30.06.2012 року, ;163 від 31.07.2012 року, №156 від 31.08.2012 року, №127 від 30.09.2012 року, №130 від 31.10.2012 року, №50 від 29.11.2012 року, №117 від 30.11.2012 року, №47 від 25.12.2012 року, № 54 від 28.12.2012 року, №157 від 31.12.2012 року.

На час виконання умов договорів та видачі податкової накладної підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, реальність виконання сторонами господарських зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Доказів того, що зазначені у первинних документах послуги не надавались (роботи не отримувались) позивачу, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "Побутелектротехніка" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Суд зазначає, що податковим органом як під час проведеної перевірки та і під час судового розгляду не ставився під сумнів факт виконання сторонами господарських зобов'язань.

Спірним в даному випадку є віднесення позивачем вказаних послуг до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, через ненадання підприємством достатніх доказів, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю підприємства.

Суд не погоджується з даним висновком податкового органу, виходячи з наступного.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, у вказаному орендованому приміщенні розміщується поліграфічне виробництво позивача, що податковим органом не оскаржується. Тобто, зазначене нежитлове приміщення безпоседньо використовується підприємством у власній господарській діяльності.

Суд зазначає, що відповідно до положень п.п. «д» п.п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України визначено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень.

Тобто, виходячи із системного аналізу положень ПК України, суд дійшов висновку, що незалежно від того, оплачуються комунальні послуги орендарем безпосередньо комунальним службам або компенсуються орендодавцю чи його довіреній особі, а також від того, чи сплатив орендодавець ці платежі комунальним службам, такі витрати (за умови використання приміщення для здійснення господарської діяльності орендаря) включаються до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та як наслідок, можуть бути віднесені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що податковий орган, посилаючись на те, що позивачем не було надано достатніх доказів, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду не вказав, на підставі якої правової норми зроблено вказаний висновок, та не навів, які саме документи, які б підтверджували вказану обставину, у позивача відсувні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач, використовуючи орендоване приміщення у власній господарській діяльності, правомірно відніс у спірний період суму компенсованих ПРАТ «Видавництво «Харків» комунальних послуг та інших витрат, до складу витрат що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та як наслідок, правомірно сформував на їх підставі суму податкового кредиту, в зв'язку з чим, спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині є незаконними та підлягають скасуванню.

В зв'язку з чим, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийнято не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0001822201 від 27.06.2013 року та № 0001832201 від 27.06.13р. в частині визначення суми податкового зобовязання за основним платежем 237 735 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 118 868 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" (61024, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 17, кв. 2, код 24136939) судовий збір в сумі 2 436 (дві тисячі чотритста тридцять шість) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 09.08.2013 року

Суддя Горшкова О.О.