Постанова № 32893429, 29.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

29 липня 2013 року Справа № 814/2838/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод",

вул. Новозаводська, 19, м. Миколаїв, 54028

до

Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області,

вул. Декабристів, 41/23, м. Миколаїв, 54020

про

скасування пункту 2 постанов про закінчення виконавчого провадження за номерами 20885121, 25730881, 28033439, 29178056, 30688902, 31351422, 31352674, від 12.06.13р, визнання постанов про стягнення виконавчого збору такими що не підлягають виконанню, скасування поставнов про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання зняти арешт,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області про скасування пункту 2 постанов державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ( № 20885121, № 28033439,№ 3068890,№ 31351422, №31352674,№ 31352795 від 12.06.2013 року), визнання постанов про стягнення виконавчого збору такими, що не підлягають виконанню (№34396753, №35604745, №33902233 , №31352795 , №33796944, №31352674, №31351422, №29178056, №30688902, №28033439, №28034094, №25730881, №20885121 від 26.06.2012 ), скасування постанов про відкриття виконавчого провадження (№38463919, №38465456, №38465036, №38463186, №38464413, №38461320, №38462204, №38455643, №38462664, №38460760, №38460147, №38455869, №38458041 від 13.06.2013 року); та зобов’язання відповідача зняти всі арешти накладені на майно та розрахункові рахунки підприємства під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час знаходження на примусовому виконанні у відділі ДВС зведеного виконавчого провадження про стягнення з підприємства-позивача сум боргу на користь різних стягувачів, Господарським судом Миколаївської області було прийнято ухвалу про порушення справи по банкрутство від 22.10.2012 року. В межах справи про банкрутство 27.02.2013 року Господарським судом затверджений реєстр вимог кредиторів, до якого ВДВС не включено, оскільки останні не заявляли своїх кредиторських вимог. Згодом, 30.04.2013 року Ухвалою Господарського суду було затверджена мирова угода. Відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст.49 Закону України „Про виконавче провадження ” (далі по тексту Закон № 606) державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, але оскільки у виконавчих провадженнях, які були закритті, залишалися не виконані постанови про стягнення виконавчого збору, державний виконавець п.2 у постановах про закінчення виконавчого провадження виділив в окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору та відкрив по цим виконавчим документам нові виконавчі провадження. Позивач вважає, що оскільки постанови про стягнення виконавчого збору були винесені державним виконавцем до порушення справи про банкрутство та не були ВДВС заявлені як кредиторські вимоги, то в силу положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” такі кредиторські вимоги не можуть вже розглядатися і вважаються погашеними. Та від так п. 2 у постановах про закінчення виконавчого провадження про виділення таких постанов в окреме виконавче провадження винесені неправомірно, тому п. 2 поставнов про закінчення виконавчого провадження належать скасуванню, а як наслідок постанови про відкриття виконавчих проваджень по виконанню постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору також належать скасуванню. Окрім того, позивач просить суд визнати постанови про стягнення виконавчого збору такими, що не підлягають виконанню. А також позивач просить суд зобов'язати відповідача зняти арешти з майна підприємства, оскільки виконавчі провадження закінчені.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечує, надав суду письмові заперечення, де зазначив, що під час винесення оскаржуваних постанов діяв в межах та в спосіб передбачений Закону України „Про виконавче провадження” просить суд відмовити в задоволенні позову.

Представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Вивчив докази, що містяться у матеріалах справи, з’ясував викладені представниками сторін правові позиції судом встановлено:

На виконанні відповідача знаходилося зведене виконавче провадження про стягнення з підприємства позивача боргів на користь юридичних та державних установ.

При примусовому виконанні державним виконавцем були здійснені виконавчі дії щодо виявлення майна боржника, та накладення Арешту на кошти підприємства. Так, Постановою від 15.11.2010 року № 208085121 держаним виконавцем накладено арешт на кошти боржника, що містяться на розрахункових рахунках останнього в межах суми боргу 460 681,68 грн.

Під час перебування зведеного виконавчого провадження на виконанні ВДВС Господарським судом Миколаївської області Ухвалою від 22.10.2012 року було порушено провадження по справі №5016/2221/2012 (5/87) про банкрутство ПрАТ «Експериментальний механічний завод» , введено процедуру санації боржника та мораторій на виконання боржником грошових зобов’язань, строк виконання яких настав, та на здійснення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань. (а.с. 24)

До порушення справи по банкрутство державним виконавцем були винесені постанови про стягнення виконавчого збору за ВП№№ 20885121, 25730881, 28034094, 28033439, 30688902, 29178056, 31351422, 31352674, 31352795 від 26.06.2012 року та направленні на адресу Позивача з супровідними листами 26.06.2012 року.

У відповідності до приписів ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитори, що мають вимоги до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника, являються конкурсними кредиторами.

У відповідності до приписів ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу та офіційно оприлюднює її. Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті судової влади України всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов’язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із ст.14 цього Закону.

Крім цього інформаційним листом Департаменту ДВС України за №25-4/410/7 від 26.06.2006 року «Щодо оптимізації виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій» з тексту якого вбачається, що «…при наявності на виконанні в органі державної виконавчої служби невиконаних постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій стосовно боржника, відносно якого господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство, даний орган державної виконавчої служби має подати до господарського суду письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.» органи ДВС зобов’язані дотримуватися вимог законодавства про банкрутство.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, ВДВС не заявляло кредиторських вимог на стягнення виконавчого збору.

Згідно приписам зазначеної статті та ч.6 ст.53 цього Закону, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм суд приходить висновку, що оскільки ВДВС не заявляло свої кредиторські вимоги про стягнення виконавчого збору, що виникли до порушення справи про банкрутство, то такі вимоги під час проведення санації підприємства не можуть бути заявлені та вважаються такими що погашені.

А від так державний виконавець при прийнятті рішення про виділення постанов про стягнення виконавчого збору в окреме провадження не врахував того, що ці виконавчі документи (постанови про стягнення виконавчого збору) є такими що погашені в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , та не належать примусовому виконанню. Таким чином, позовні вимоги щодо скасування п. 2 у постановах про закінчення виконавчого провадження № 20885121, № 28033439,№ 3068890,№ 31351422, №31352674,№ 31352795 від 12.06.2013 року належать задоволенню.

Суд критично оцінює позицію відповідача викладену у запереченнях, оскільки, відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження " обов'язком державного виконавця є неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії та виконувати повноваження покладенні на нього спеціальним Законом .

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З оглядом на вищевикладене, суд вважає за можливо обрати засіб захисту прав позивача який є поза межами позовних вимог, а саме визнати дії відповідача щодо прийняття рішення про виділення постанов про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження та винесення постанов про відкриття виконавчого провадження по виконанню постанов про стягнення виконавчого збору - протиправними, оскільки саме через недбале ставлення до своїх службових обов’язків (не направлення заяви до Господарського суду про включення сум виконавчого збору до реєстру кредиторської заборгованості) державний виконавець позбавив права орган державної виконавчої служби на отримання сум виконавчого збору по винесеним постановам. А як наслідок, прийняв неправомірне рішення про виділення постанов про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження та виніс постанови про відкриття виконавчого провадження по виконавчим документам, які є вже погашеними та не можуть бути виконаними в примусовому порядку, що спричинило негативні наслідки як для відділу ДВС, так і для позивача та породило необхідність звернення позивача до суду за відновленням свого порушеного права.

Крім того, у відповідності до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2013 року про затвердження Мирової угоди вказано, що вимоги кредиторів зазначених в Мировій угоді та вимоги конкурсних кредиторів (вимоги кредиторів, які виникли до 22.10.2012 року), які не були заявлені у порядку передбаченому ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в тому числі вимоги ДВС по стягненню виконавчого збору не підлягають стягненню у порядку, встановленому ЗУ «Про виконавче провадження». Пунктом 4.6 Мирової угоди передбачено, що ця мирова угода є також мировою угодою в процесі виконання проваджень між стягувачем і боржником в розумінні ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» і є підставою для закінчення виконавчих проваджень стосовно Боржника по виконанню всіх виконавчих документів виданих до 22.10.2012 року, в тому числі по виконанню постанов про стягнення з Боржника виконавчого збору.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконавчих провадженнях №33796944, 34396753, 35604745, 33902233 державним виконавцем винесені постанови про стягнення виконавчого збору 28.12.2012 року, тобто після затвердження реєстру кредиторів Господарським судом в межах проведення санації підприємства.

Під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, виконавчі провадження які в цей час перебувають на примусовому виконані належать обов’язковому зупиненню відповідно до п.8 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

При зупиненому виконавчому провадженні державний виконавець не може здійснювати жодної процесуальної дії в тому числі й винесення постанов про стягнення виконавчого збору.

Однак позивачем не доведено, що виконавчі провадження №33796944, 34396753, 35604745, 33902233 станом на 28.12.2012 року були зупинені, та в межах зупиненого виконавчого провадження державним виконавцем винесені постанови про стягнення виконавчого збору. А від так суд критично оцінює доводи позивача щодо нікчемності винесених постанов про стягнення виконавчого збору по виконавчим провадженням №33796944, 34396753, 35604745, 33902233.

Суд не може погодиться з позицією позивача, щодо обраного ним засобу захисту порушеного права шляхом визнання оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору такими, що не підлягають виконанню. Оскільки скасування п. 2 постанов про закінчення виконавчого провадження та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження з виконання оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору є повним та належним засобом відновлення порушеного права позивача.

Позивач помилково ототожнює поняття „визнання судом виконавчого документу таким , що не підлягає виконанню в силу положень ст.259 КАС України” та „закінчення строку пред’явлення виконавчого документу до виконання ( у даному випадку у зв’язку з тим що вимоги по цьому виконавчому документу є такі що погашені в розумінні ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»)”

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку, що постанови про відкриття виконавчого провадження №38463919, №38465456, №38465036, №38463186, №38464413, №38461320, №38462204, №38455643, №38462664, №38460760, №38460147, №38455869, №38458041 від 13.06.2013 відкритті на виконання п.2 постанов про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконвавчого збору належать скасуванню.

Позовні вимоги щодо визнання постанов про стягнення виконавчого з бору такими и що не належать виконанню не можуть бути задоволенні судом.

Статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема у випадках: визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Статтею 50 цього закону передбачені наслідки які настають при закінченні виконавчого провадження так ч 2. покладає на державного виконавця обов’язок, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Оскільки в постановах про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем, через недбале ставлення до своїх службових обов’язків, не зазначено про зняття Арешту з майна боржника, в тому числі коштів, в порушення норм ст. 50 Закону 606, суд користуючись правом, що надано йому п.2 ст. 11 КАС України вважає, за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати такі дії державного виконавця протиправними.

Оскільки позивач просить суд зобов’язати відповідача здійснити заходи по зняттю Арешту з майна підприємства та коштів, але виконавчі провадження вже закінчені, винесення процесуальних документів при закінченому виконавчому провадженні не можливо, суд приходить висновку, що єдиним шляхом відновлення порушеного права позивача у даному випадку є скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника № 20885121 від 15.11.2010 року.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституцій України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 цієї статті передбачено, у випадку частково задоволення вимог позивача судові витрати , присуджуються йому відповідно до задоволеннях вимог.

З оглядом на лист роз’яснення Вищого Адміністративного суду України від 21.11.11 року № 2135/11/13-11 судовий збір який належить повернення на користь особи яка не є суб’єктом вкладних повноважень, та чиї позовні вимоги задоволені, повернення судового збору з Державного бюджету України повинно проводитися шляхом безспірного списання органами Державної казначейської служби із рахунку суб’єкта владних повноважень-відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 2, 7, 11, 17, 94, 122, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов приватного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод» задовольнити частково.

Визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішення суду ДВС ГУЮ у Миколаївській області в частині прийняття рішення про виділення постанов про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження № 20885121, № 28033439,№ 3068890,№ 31351422, №31352674,№ 31352795 від 12.06.2013 року та винесення постанов про відкриття виконавчого провадження по виконанню постанов про стягнення виконавчого збору№38463919, №38465456, №38465036, №38463186, №38464413, №38461320, №38462204, №38455643, №38462664, №38460760, №38460147, №38455869, №38458041 від 13.06.2013 – протиправними.

Скасувати п. 2 постанов № 20885121, № 28033439,№ 3068890,№ 31351422, №31352674,№ 31352795 від 12.06.2013 року про закінчення виконавчого поводження.

Скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження №38463919, №38465456, №38465036, №38463186, №38464413, №38461320, №38462204, №38455643, №38462664, №38460760, №38460147, №38455869, №38458041 від 13.06.2013.

Визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішення суду ДВС ГУЮ у Миколаївській області в частині не зняття накладених під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження Арештів на майно та кошти приватного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод» під час винесення постанов про закінчення виконавчого провадження - протиправними.

Скасувати постанову про арешт коштів боржника № 2088521 від 15.11.2010 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Повернути з державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод» судовий збір в сумі 24,40 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного Адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н. В. Лісовська