Ухвала суду № 32886040, 15.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2013 р. м. Київ К-35137/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Черниш І.О.,відповідача:Чорного О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Житомирського орендного підприємства теплових мереж «Житомиртеплокомуненерго»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 р.

у справі №2а-7943/09/0670

за позовом Житомирського орендного підприємства теплових мереж «Житомиртеплокомуненерго»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання частково недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Житомирське орендне підприємство теплових мереж «Житомиртеплокомуненерго» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі-відповідач) про визнання частково недійсним рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.08.2010 р. позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення від 03.03.2000 р. № 8/23-4/05478806-5605 в частині застосування фінансових санкцій у розмірі 2 942 342,75 грн., визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача від 03.03.2000 р. № 5/23-4-05478806 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 2 481 432,49 грн. та донарахування податку на додану вартість у сумі 460 910,26 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку з реорганізацією на Житомирську об'єднану державну податку інспекцію Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази реорганізації відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено перевірку господарської діяльності позивача з питань правильності обчислення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету за грудень 1999 р., за результатами якої складено акт від 23.02.2000 р. №76/7/23-4.

У ході проведеної перевірки було встановлено, що згідно листа фінансового управління Житомирської обласної державної адміністрації від 28.12.1999 р. № 4-22/105 позивачем отримало компенсацію з бюджету по відшкодуванню різниці в тарифах за надану населенню міста теплову енергію у сумі 20 097 146,00 грн.; підприємством не включено до бази оподаткування у грудні 1999 р. суму отриманої компенсації у розмірі 20 097 146,00 грн. та включено до податкового кредиту за цей період податок на додану вартість у сумі 2 942 342,75 грн. в частині, яка відповідає частці використання придбаних товарів (робіт, послуг) в неоподатковуваних операціях.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом було прийнято рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування від 03.03.2000 р. № 8/23-4/05478806-5605, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 3 070 987,26 грн. та розпорядження «Про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами документальної перевірки податкової декларації по податку на додану вартість» від 03.03.200 р. № 5/23-4-05478806, яким підприємству зменшено податок на додану вартість, що підлягає відшкодуванню із бюджету на суму 2 610 077,00 грн. та донараховано податок на додану вартість у сумі 460 910,26 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» зумовлені, на думку відповідача, невключенням до бази оподаткування у грудні 1999 р. суми отриманої компенсації з бюджету по відшкодуванню різниці в тарифах за надану населенню міста теплову енергію за 1999 р. у сумі 20 097 146,00 грн., тоді як порушення пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону полягали у безпідставному включенні до складу податкового кредиту у грудні 1999 р. податку на додану вартість у сумі 2 942 342,75 грн. в частині, яка відповідає частці використання придбаних товарів (робіт, послуг) в неоподатковуваних операцій.

Відповідно до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне погодитись із висновком суду першої інстанції при визначенні того, що отримання підприємством з бюджету субвенції на погашення від'ємної різниці між затвердженими органами місцевого самоврядування тарифами, за якими теплова енергія поставляла споживачам, та її фактичною вартість, не підпадає під наведене у пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначення операцій, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Так, Законом України про Державний Бюджет України на відповідний рік запроваджувалися механізми цільового фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась і постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Зазначені механізми визначали порядок компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалась населенню.

Відповідні механізми передбачали здійснення цільового фінансування за рахунок Державного бюджету України у вигляді субвенцій, що виплачувалися постачальникам теплової енергії та послуг із теплопостачання.

Придбання товарів та послуг, що необхідні для виробництва комунальних послуг, здійснюється з метою їх використання в операціях з поставки цих послуг. Оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування, придбані виробниками теплової енергії з відповідною метою товари та послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.

У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, за нормами названого Закону не розглядається як окрема операція, що створює наслідки у податковому обліку з податку на додану вартість.

А відтак у постачальників теплової енергії та послуг із теплопостачання відсутні підстави для застосування пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка встановлює, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Зважаючи на викладене, а також той факт, що податковим органом не виявлено фактів використання позивачем придбаних товарів (робіт, послуг) поза межами операцій з поставки теплової енергії, у позивача відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.

За названих обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, тоді як судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у м. Житомирі на Житомирську об'єднану державну податку інспекцію Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

2. Касаційну скаргу Житомирського орендного підприємства теплових мереж «Житомиртеплокомуненерго» задовольнити.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 р. у справі №2а-7943/09/0670 скасувати.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27.08.2010 р. у справі №2а-7943/09/0670 залишити в силі.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.