Ухвала суду № 32884445, 08.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2013 р. м. Київ К/9991/32010/11

08 липня 2013 року Справа №2а-1621/09/1070

к/с № К/9991/32010/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіком»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 р.

у справі №2-а-1621/09/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіком»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіком» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 р. адміністративний позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.05.2008 р. №0000542300/0, №0000552300/0, від 26.06.2008 р. №0000542300/1, №0000552300/1, від 09.09.2008 р. №0000542300/2, №0000552300/2, від 02.12.2008 р. №0000542300/3, №0000552300/3.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу було проведено планову виїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.06.2003 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складено акт від 08.04.2008 р. № 139/23-1/32549355.

У ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.25 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення суми валових витрат за 1 кв. 2007 р. по операціях з ПП «Всеукраїнський торговий альянс» на суму 110 474,38 грн. (за півріччя 2007 р., за 3 квартали 2007 р. та 2007 р.), у результаті чого занижено податкові зобов'язання по податку на прибуток підприємств за 1 кв. 2007 р. на суму 27 619,00 грн.

Вказаною перевіркою було також встановлено, що в порушення приписів пп.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем було завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2007 р. по операціях з ПП «Всеукраїнський торговий альянс» на суму 22 094,88 грн., та як наслідок занижено р. 18 податкової декларації з ПДВ за лютий 2007 р.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.05.2008 р. № 0000542300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22 095,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 11 048,00 грн. та № 0000552300/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 27 619,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 13 810,00 грн.

Не погодившись із прийнятими рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.06.2008 р. №0000542300/1, №0000552300/1, від 09.09.2008 р. №0000542300/2, №0000552300/2, від 02.12.2008 р. № 0000542300/3, №0000552300/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Всеукраїнський торговий альянс» було укладено договір купівлі-продажу від 15.09.2005 р. № 15/09-05, за умовами якого позивач є покупцем. Відповідно до видаткових та податкових накладних за період з жовтня 2005 р. по жовтень 2006 р. було оплачено товар та отримані матеріальні цінності з метою їх подальшого продажу та отримання прибутку.

У той же час, перевіркою було встановлено, що станом на 31.12.2007 р. у позивача обліковується дебіторська заборгованість по господарських операціях із ПП «Всеукраїнський торговий альянс» у розмірі 132 569,25 грн., яка виникла у результаті перерахування позивачем предоплати за товарно-матеріальні цінності, тоді як ПП «Всеукраїнський торговий альянс» не виконав умови та не поставив товар у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15.02.2007 р. у справі № 12/132-6-06 ПП «Всеукраїнський торговий альянс» визнано банкрутом, а отже дебіторська заборгованість по зазначеному контрагенту у розмірі 132 569,25 грн., на думку податкового органу, є безнадійною у розумінні п. 1.21 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відтак сума у розмірі 110 474,38 грн. підлягала коригуванню у 1 кв. 2007 р. як така, що не підлягає включенню до валових витрат, оскільки не пов'язана із веденням господарської діяльності, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток, та як наслідок завищення у лютому 2007 р. суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

У той же час, із такими висновками податкового органу обґрунтовано не погодився суд першої інстанції зважаючи на таке.

За змістом положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно визначення наведеного п. 1.32 ст. 1 вказаного Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було надано належних та достатніх доказів тієї обставини, що спірна сума дебіторська заборгованість не пов'язана із веденням позивачем господарської діяльності.

Крім того, безнадійною заборгованістю у розумінні положень п. 1.25 ст. 1 цього ж Закону є заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності); заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на той факт, що посилання податкового органу на те, що спірна сума є безнадійною у розумінні положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не знайшли свого підтвердження.

Суд звертає також увагу на пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У той же час, обставин, із якими Закон пов'язує обов'язок платника податку збільшити валові доходи судовими інстанціями встановлено не було.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що дебіторська заборгованість позивача по взаємовідносинах із ПП «Всеукраїнський торговий альянс», який перебуває в процесі банкрутства, не є підставою для зменшення валових витрат, що свідчить про відсутність підстав для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток позивачу.

Що стосується виявленого податковим органом факту порушення позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у завищенні позивачем у лютому 2007 р. суми податкового кредиту з податку на додану вартість, суд першої інстанції також аргументовано зазначив наступне.

Так, за змістом пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 цієї ж статті, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у цій частині, правомірно вказав, що позивач у відповідності до вимог пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» скористався наданим йому правом та відніс до податкового кредиту відповідних звітних періодів суми в межах господарської діяльності по першій подій, тобто по факту оплати або оприбуткування товарів (робіт, послуг).

Крім того, заборгованість, щодо якої ставиться питання, за правилами п.4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» може стати підставою для проведення відповідного коригування зобов'язань виключно внаслідок ліквідації контрагента.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіком» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 р. у справі №2-а-1621/09/1070 скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 р. у справі №2-а-1621/09/1070 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.