Рішення № 32884361, 06.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10646/13

06.08.13

За позовом ТОВ «ВКФ «Кірос ЛТД»

до ТОВ «Хліб Інвестбуд»

про стягнення 87 678, 26 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача не прибув

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги ТОВ «ВКФ «Кірос ЛТД» до ТОВ «Хліб Інвестбуд» про стягнення 87678, 26 грн. заборгованості у зв’язку з неналежним виконанням умов договору транспортного експедирування від 01.02.2012 №0102/К.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.06.2013 порушено провадження у справі № 910/10646/13 та призначено її до розгляду на 20.06.2013.

В судове засідання 20.06.2013 представники сторін не з»явились, а тому суд відклав розгляд справи на 09.07.2013, а потім із-за повторної неявки представників позивача та відповідача на 06.08.2013.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 06.08.2013 втретє не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвала суду від 09.07.2013 за вказаними сторонами адресами ними отримана, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення відповідачу відповідно № 0450 23983770 від 16.07.2013 та позивачу - №65039 0326836 4 від 17.07.2013 № (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач та відповідач повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Судом встановлено, що позивач в своїй позовній заяві просив суд забезпечити позов, шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачу.

Розглянувши клопотання позивача, суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно(в т.ч. грошові кошти, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 “Про деякі питання практики застосування забезпечення позову”у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного роз’яснення у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір відчужити майно, на яке позивач просить накласти арешт.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб., права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, унеможливить подальшу господарську діяльність відповідача, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Кірос ЛТД» (далі - експедитор, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»(далі - клієнт, відповідач) був укладений договір №0102/К транспортного експедирування.

Розділами 1 та 2 вказаного Договору сторонами передбачено, що експедитор зобов»язується за плату та за рахунок клієнта організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов»язаних з перевезенням вантажу (зернові та олійні культури та продукти їх переробки) залізничним транспортом.

Пунктом 2.2 Договору сторони узгодили, що відповідач зобов»язаний надавати позивачу транспортну заявку не пізніше ніж 5 годин до початку завантаження із зазначенням найменування вантажу, пункту завантаження і станції віправлення, станції призначення, тощо.

Порядок розрахунків сторони визначили розділом 3 Договору, відповідно до п.3.2 якого оплата проводиться відповідачем наступним чином: 70% передплати договірної ціни згідно виставленого позивачем рахунку протягом 3 днів, 30% протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг. Відповідно п.3.5 договору розмір договірної ціни включає в себе винагороду експедиторові, залізничний тариф, вартість виготовлення ЗПП, станційні збори, тощо.

На виконанняґ умов договору сторони у Додатках до нього (в матеріалах справи) погоджували об»єм необхідних послуг, після надання яких позивач виставляв рахунки на оплату.

Судом встановлено та відповідачем належними та допустимими доказами не заперечено, що після підписання Договору позивач неодноразово надавав послуги експедирування на вантажні перевезення залізничним транспортом за замовленнями відповідача, а відповідач тільки частково розраховувався за них.

Зокрема, позивачем у період дії договору було надано послуг на загальну суму 1 097 885, 33 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків.

Так у період з лютого по березень 2012 року позивачем були надані наступні послуги, які підтверджені актами виконаних робіт за номерами:

- 08-3п/п-1 на суму 34854,09 грн;

- 10-3п/п-п/2 на суму 53491,97 грн;

- 11-3п/п-ф-3 на суму 29730,20 грн;

- 12-3п/п-ф/4 на суму 22364,66 грн;

- 09-3п/я/5 на суму 93301,97 грн;

- 16-3п/я/6 на суму 88559,69 грн. та іншими ( в матеріалах справи).

Відповідач частково погасив вказані послуги за вищенаведеними актами виконаних робіт, заборгованість залишилась непогашеною в сумі 83 826, 52 грн., що підтверджено актом звіряння розрахунків від 30.06.2012 та угодою про залік зустрічних однорідних вимог від 01.07.2012, підписаними сторонами та скріпленими печатки господарюючих суб»єктів( в матеріалах справи).

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов’язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Загальні положення про перевезення викладені в ст.908 ЦК України, відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов»язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві0, а відправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов»язаною з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов»язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов»язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов»язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувами відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов»язань, пов»язаних із перевезенням.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов’язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 83826, 52 грн.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3851,74 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 3 851, 74 грн. Суд здійснив перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та прийшов до висновку, що дана сума становить 3851,74 грн., саме цю суму суд і стягує з відповідача.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно статті 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Кірос ЛТД» в задоволенні заяви про забезпечення позову.

2. Позов товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Кірос ЛТД» задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Мельникова, буд. 12, код ЄДРПОУ 33307354 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Кірос ЛТД» (65023, м. Одеса, Приморський район, вул. Середньофонтанська, буд. 16, оф. 13, код ЄДРПОУ 19210042) основний борг в розмірі 83826(вісімдесят три тисячі вісімсот двадцять шість) грн. 52 коп., три відсотки річних в розмірі 3 851 (три тисячі вісімсот п»ятдесят одна ) грн. 74 коп., судовий збір в розмірі 1 754 (одна тисяча сімсот п»ятдесят чотири) грн. 00 коп.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення – 09.08.2013