Рішення № 32884233, 26.07.2013, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 липня 2013 року. Справа № 2-168/11

п/с № 2/174/15/2013

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Кудіній Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк (ПАТ КБ) «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, треті особи у справі: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Жилсервіс» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк (ПАТ КБ) «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, третя особа у справі ОСОБА_2,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 07.04.2009 р., та змінам до нього від 09.02.2011 р. (а.с. 159-163 т.1), від 12.05.2011 р. (а.с.201-204 т.1), позивач, керуючись статтями 526, 527, 530, ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. 12, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 Житлового кодексу України, ст.ст. 1, 3, 118-120, 122, 215 Цивільного процесуального кодексу України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», прохає:

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008 року, в розмірі 349909,15 грн., що за курсом 7,9617 відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/510 від 30.12.2010 року складає 43949,05 доларів США у валюті кредитного договору:

1. Звернути стягнення на будинок загальною площею 60,9 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р.) Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

2.Виселити ОСОБА_1, яка зареєстрована і проживає у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вільногірськ.

3. Виселити ОСОБА_2, який зареєстрований і проживає у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вільногірськ.

4. Виселити малолітніх дітей ОСОБА_2: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, з будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.

5.Стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі - 1708,50 грн. та затрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи у розмірі - 30,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у провадженні Вільногірського міського суду знаходиться справа за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 18.04.2011р. відповідач ОСОБА_1 повідомила суд про наявність малолітніх дітей відповідача ОСОБА_2: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, що мешкають без реєстрації разом з нею у будинку за адресою: АДРЕСА_1. Також, від ОСОБА_1 стало відомо про акт смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. У зв'язку з цим, відповідно до ч.І ст.33 ЦПК України, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» уточнює позовні вимоги до відповідачів, виклавши позовну заяву в наступній редакції.

Відповідно до укладеного з «ПРИВАТБАНКОМ» (далі-Банк, Заявник, Кредитор, Іпотекодержатель) договору №DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р., ОСОБА_1 (далі - Відповідачі, позичальник, Боржник, Іпотекодавець) 03.06.2008 року отримала кредит у розмірі 33814,69 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.06.2018 року.

Відповідно до умов кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2 (далі-Відповідач 2, Поручитель) 03.06.2008 року уклали договір поруки № DNV0GA0000000007 (надалі - договір поруки). Відповідно до п.4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач-1 за кредитним договором зобов'язання належним чином не виконав. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, починаючи з 01.07.2009р. по 04.01.2011р. існує непогашена прострочена заборгованість за тілом кредиту.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У зв'язку з зазначеними порушеннями договірних зобов'язань Відповідач-1 станом на 04.01.2011 року має заборгованість 349909,15 грн., що за курсом 7,9617 відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/510 від 30.12.2010 року складає 43949,05 доларів США, у валюті кредитного договору, яка складається з наступного:

29454,12 доларів США - заборгованість за тілом кредиту,

в т.ч. 2689,52 доларів США - прострочене тіло кредиту;

7673,66 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

в т.ч. 7517,05 доларів США - прострочені відсотки за кредитом;

1952,20 доларів США - заборгованість з простроченої комісії за користуванням кредитом;

4869,07 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Розрахунок суми заборгованості за кредитним договором додається.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором «ПРИВАТБАНК» і Відповідач-1 03.06.2008 року уклали договір іпотеки № DNV0GА0000000007 (надалі - договір іпотеки). Згідно з договором іпотеки Відповідач-1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 60,9 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить Відповідачу-1 на праві приватної власності на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори від 01.11.2004р. за реєстровим № 2659. Відповідно до довідки виконавчого комітету Вільногірської міської ради депутатів № 326 від 20.05.2008р., що була надана Відповідачем-1 при укладені договору іпотеки, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 мешкали: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7. На час передачі будинку в іпотеку малолітні або неповнолітні за вказаною адресою не проживали.

Вищевказані обставини підтверджуються кредитним договором, договором іпотеки, іншими документами, раніше наданими в додатках до позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ч. 1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч.1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання. В ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються всі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих у будинку, на який звертається стягнення, негативно відобразиться на його ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Вільногірської міської ради депутатів № 326 від 20.05.2008р. і відомостей про реєстрацію в паспортних документах відповідачів за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані і мешкають: ОСОБА_1, ОСОБА_2. Також, за усною заявою ОСОБА_1, в іпотечному будинку без реєстрації мешкають малолітні діти ОСОБА_2: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно зустрічного позову, що надійшов до суду 15.06.2011 р., позивачка, ОСОБА_1, керуючись ст.ст. 16, 92, 203, 215, 216, 227, 533, 548 ЦК України, ст.ст. 88, 123, 130 ЦПК України, прохає:

1. Визнати недійсним Договір кредиту № DNV0GA0000000007, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством КБ «ПРИВАТБАНК» 03.06.2008 року;

2.Визнати недійсним Договір поруки іпотеки № DNV0GA0000000007, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством КБ «ПРИВАТБАНК» 03.06.2008 року;

3.Стягнути на її користь з відповідача всі судові витрати у справі.

В обгрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом зазначила, що в провадженні Вільногірського міського суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (в подальшому ПриватБанк) до неї та ОСОБА_5, ОСОБА_2 про звернення стягнення.

Позовні вимоги вона не визнає в повному обсязі та має намір пред'явити цей зустрічний позов.

03 червня 2006 року між нею та відповідачем за цим позовом «ПРИВАТБАНК» було укладено договір споживчого кредиту № DNV0GA 0000000007 .

Згідно п. 1.1. розділу 1 договору кредиту, банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1 цього Договору.

У відповідності до п. 8.1 Договору, Банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 03.06.2008р. по 03.06.2018р. включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 33814.69 доларів США на споживчі цілі.

У відповідності до п.8.2 Договору, позичальник зобов'язується повернути Банку кредит згідно порядку та в строки, які вказані в п. 8.1. Договору.

На забезпечення виконання нею своїх зобов'язань перед «ПРИВАТБАНКОМ» за кредитним договором, між нею та відповідачем 03.06.2008р. було укладено договір іпотеки № DNV0GA 0000000007, згідно з яким вона надала в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1., який належить їй на праві приватної власності та в якому вона в теперішній час проживає.

Вона вважає (це стало їй відомо з виступів голови НБУ в засобах масової інформації), що у відповідача за цим позовом при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

У відповідності до умов спірного договору кредиту, усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня... Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у неї на момент укладення спірного договору кредиту, індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту, була відсутня.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

З умов оспорюваного кредитного договору витікає, що єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Вона, як позичальник, в свою чергу, використовувала готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу «ПРИВАТБАНКУ».

Так, пунктом 8.1 спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником в іноземній валюті - доларах США.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Отже, вона використовувала при сплаті кредиту саме готівкову іноземну валюту.

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил, фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином їй чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «УкрСиббанк» шляхом внесення доларів США в касу банку.

У відповідності до листа НБУ від 02.06.2000 р. «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: «Наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Отже, оспорюваний кредитний договір, відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором поруки, як визнання недійсним і додаткового зобов'язання.

За таких обставин, в разі визнання недійсним спірного кредитного договору, на забезпечення виконання нею зобов'язань, за яким було укладено між нею та ПАТ «УкрСиббанк» зазначений вище договір іпотеки, останній підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Зазначені в позовній заяві обставини підтверджуються документами, доданими до первісного позову, а також документами, про витребування яких вона заявляє клопотання.

В судове засідання представник позивача, Стребіж М.О., який не обмежений в його повноваженнях, не з'явився, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності, де також зазначив, що позов він підтримує в повному обсязі, зустрічний позов не визнає в повному обсязі. (а.с.94 т.2) Згідно письмових заперечень проти зустрічного позову від 16.12.2011 р. (а.с.241-242 т.1), зазначено: «ПРИВАТБАНК» вважає, що зустрічний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

1). У позовній заяві Позивач обґрунтовує правові підстави для надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу, і вказує, що це можливо при дотриманні вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в країні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених з банками агентських договорів : юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

2). Позивач вважає, що при укладені кредитного договору «ПРИВАТБАНК» порушив правила використання готівкової іноземної валюти на території України. При цьому Позивач посилається на підпункт "г" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, і вказує, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використанню іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Позивач дійшов до висновку, що єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту.

З цього приводу необхідно звернути увагу на наступні обставини.

По-перше, не споживач, а саме банк виходе на ринок з пропозицією надати кредити у іноземній валюті. По-друге, при видачі кредиту і проведенні валютних операцій виникають боргові грошові зобов'язання. Так, пунктом 2 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції визначені як наступні:

1. операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

2. операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

3. операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Під валютними операціями згідно ст.1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язанні з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Отже, Декрет виокремлює операції пов'язанні з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Згідно чинного законодавства операцією банку, зокрема, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку.

Договором, відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі платний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення.

Таким чином визнання договору недійсним неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає Позивач.

Разом з цим, слід зауважити, що обраний Позивачем засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету КМУ, - виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті.

Зазначене підтверджується, зокрема, положеннями:

- пп. "б" п. 2.1 глави 2 Положення про порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку України на переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.01.2003 року № 36: для отримання ліцензії подається "оригінал або засвідчену копію договору (угоди) про купівлю-продаж цінних паперів";

- абзац 6 п.2.1 глави 2 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483: "...заявник має подати Національному банку такі документи: ...оригінали або копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання в іноземній валюті (договори, листи, рахунки, клопотання відповідного центрального органу виконавчої влади України або відповідного державного органу іноземної держави тощо)."

Таким чином, Декрет КМУ передбачає режим індивідуального ліцензування щодо конкретної валютної операції, та не пов'язує чинність цивільно-правового договору, на підставі якого проведено валютну операцію з дійсністю такого договору, оскільки діюче законодавство не містить прямих заборон щодо неможливості укладення кредитного договору між банком та клієнтом в іноземній валюті.

Додатково слід звернути увагу, що погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії НБУ з огляду на те, що така операція не є тією, що передбачає використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу. У даному випадку відбувається погашення саме боргового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. Погашення грошових зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище, відрізняється Декретом КМУ від операцій, пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу. Відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування НБУ операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії НБУ для погашення кредиту у іноземній валюті.

3). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Підстав недійсності правочину за ч.І ст.203, ч.1ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови. При вирішенні питання про недійсність правочину підлягає з'ясуванню наявність тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, а також відповідність умов договору законодавству, що діяло станом на час його укладення.

У позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд визнати кредитний договір № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р. недійсним. Проте, «ПРИВАТБАНК» вважає, що в момент укладення оспорюваного договору були відсутні законодавчі заборони на проведення кредитних операцій в іноземній валюті при дотриманні банком вимог валютного законодавства. Умови кредитного договору відповідали законодавству на час його укладення. Підстав для визнання недійсним кредитного договору немає.

Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших нормативних актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отримуючи кредит, за договором у повному обсязі, Позичальник не пред'являв до банку вимог щодо зміни узгодженої валюти кредитування, порядку та строків сплати кредиту. Зазначені умови є істотними і прописані у договорі. До подання позовної заяви Позичальник погоджувався із всіма умовами укладеного з «ПРИВАТБАНКОМ» договору, про що свідчать факти часткового повернення ним кредитних коштів разом з нарахованими відсотками. Коли ж вартість долара США внаслідок кризових явищ в Україні збільшилась, Позичальник обрав для себе шлях уникнути виконання договірних зобов'язань - звернутись до суду з зустрічним позовом про визнання кредитного договору і договору іпотеки недійсними.

Враховуючи вищевикладене, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить суд, відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах до «ПРИВАТБАНКУ» про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки - повністю.»

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, при цьому, відповідач ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.227 т.1, а.с.1 т.2фй), відповідач, ОСОБА_1, та її представник, адвокат ОСОБА_7, причину неявки в судове засідання не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не надали, але самі були повідомлені про місце і час судового засідання належним чином (а.с.89.90 т.2). Суд на підставі ст.ст.169, 224 ЦПК України на місці ухвалив - розгляд справи проводити заочно, за відсутності відповідачів, які не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Треті особи у справі, Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Комунальне підприємство «Жилсервіс» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Департамент соціально-гуманітарної політики (ДСГП) Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, надали заяви про розгляд справи за відсутності їх представників ( а.с. 208 т.1, а.с.78,93 т.2), при цьому представник ДСГП зазначила, що заперечує проти виселення дітей.

Дослідивши надані докази: копію кредитного договору № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р.; копію договору іпотеки № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р.; копію договору поруки № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р.; довідки про офіційні курси гривні до іноземних валют; розрахунки заборгованості; та оцінивши їх в сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів в повному обсязі, з наступних підстав.

Кредитний договір № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р., договір іпотеки № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р., між позивачем, «ПРИВАТБАНКОМ», та відповідачем ОСОБА_1, були укладені в письмовій формі і відповідають вимогам, які пред'являються до договорів такого роду як по формі так і по змісту.

Стосовно твердження відповідача, ОСОБА_1, в зустрічному позові, що договір кредиту в іноземній валюті був укладений між нею та «ПРИВАТБАНКОМ» з порушенням установлених в Україні правил валютного регулювання і валютного контролю, суд доходить висновку, що ці твердження належним чином не обґрунтовані, оскільки згідно законів України та, відповідно до обґрунтувань заперечень «ПРИВАТБАНКУ» проти зустрічного позову, з якими суд повністю погоджується, враховуючи наявність в «ПРИВАТБАНКУ» на час укладення договору кредиту відповідної ліцензії та дозволу на виконання банківських операцій з валютними коштами, кредитний договір між сторонами був укладений в межах правового регулювання валютних операцій. Наявність дій, які б суперечили вимогам ст.ст. 192, 203,533 ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", позивачем за зустрічним позовом не доведено. Тому підстав для визнання договору кредиту, а в зв'язку з цим, і договору іпотеки, недійсними, немає.

Згідно умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 прийняла на себе зобов'язання в термін до 03.06.2018 року шляхом щомісячних виплат щомісячно здійснювати повернення отриманого кредиту та процентів за користування кредитом.

Позивач свої зобов'язання по кредитному договору виконав повністю і надав відповідачу кредит на суму 33814.69 доларів США терміном повернення кредиту до 03.06.2018 року, про що свідчать копія кредитного договору, копія договору іпотеки, копія договору поруки, копії розрахунків заборгованості за договором кредиту, графіка погашення кредиту, а також відсутність будь-яких заперечень з боку відповідачів стосовно отримання ОСОБА_1 кредиту в зазначеному розмірі. (а.с.9-14, 15-19, 20-21, 26,27,63,80,164-167, 168,169-171,172-174 т. 1)

Відповідач, ОСОБА_1, отримавши зазначену суму коштів, своїх зобов'язань стосовно повернення кредиту та відсотків за користування кредитом належним чином не виконує, внаслідок чого за період з 01.07.2009 р. по 04.01.2011 р. виникла заборгованість на суму - 349909.15 грн., що складає 43949.05 доларів США, із яких:

- сума неповернутого кредиту - 29454.12 доларів США, в тому числі, 2689.52 долара США - прострочене тіло кредиту;

- заборгованість за відсотками за користування кредитом - 7673.66 доларів США, в тому числі, 7517.05 доларів США - прострочені відсотки за кредитом;

- заборгованість по простроченій комісії за користування кредитом - 1952.20 доларів США;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 4869.07 долара США.

В забезпечення повернення кредиту між «ПРИВАТБАНКОМ» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 03.06.2008р., з предметом іпотеки в виді нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 60.9 кв. м., належного на праві приватної власності ОСОБА_1, що розташований по АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 801 кв. м. за фактичним користуванням, на яку іпотека не поширюється. Заставну вартість предмету іпотеки сторони визначили в сумі 194080.00 грн. (п.п.35.3,35.4,35.5 договору іпотеки № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р. Договір іпотеки посвідчений нотаріально.

Згідно цього договору іпотекодержатель, «ПРИВАТБАНК», набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки за наявності обставин, викладених в п.п.18.8.1,18.8.2, 18.9,18.13 договору іпотеки.

Зокрема, згідно п.18.13 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на Предмет застави у випадках, передбачених п.п.18.8.1, 18.8.2, 18.9 цього договору, здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього договору. Якщо Іпотекодержатель у випадку порушення іпотекодавцем умов Кредитного договору набуває права звернення стягнення на Предмет іпотеки, він може використати таке право у випадках:

- затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць;

- або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10%;

- або несплати іпотекодавцем більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту;

- або іншого істотного порушення умов Кредитного Договору.

Згідно п.24 договору іпотеки, - у випадку порушення Кредитного договору Позичальником або договору іпотеки іпотекодавцем, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення па предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 18.8.1, 18.8.2, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. В разі продажу Предмету іпотеки на публічних торгах Іпотекодержатель, відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію Предмету іпотеки у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів №1448 від 22 грудня1997 р., якщо інше не передбачене законодавством, на день реалізації Предмету іпотеки.

Враховуючи, що позивач, «ПРИВАТБАНК», не надав доказів того, що відповідачу у справі, ОСОБА_1, направлялася письмова вимога та надавався місячний термін на усунення порушень кредитного договору, що допущені нею порушення за своїм розміром відповідають вимогам п. 18.13 договору іпотеки, враховуючи, що обидві сторони кредитного договору та договору іпотеки зобов'язані дотримуватися узгоджених ними в договорах умов, суд доходить висновку, що позивач не довів наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, які передбачені договором іпотеки та законом - ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», в зв'язку з чим первісний позов не може бути задоволеним.

В забезпечення виконання кредитного договору № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р. було укладено договір поруки між «ПРИВАТБАНКОМ» та ОСОБА_2.

Оскільки позовна вимога «ПРИВАТБАНКУ» стосується ОСОБА_2 не як поручителя, а як особи, що мешкає в житловому будинку, що є предметом іпотеки, то суд відносинам стосовно поручительства оцінки не надає.

Стосовно позовної вимоги про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та його двох малолітніх дітей із житлового будинку, що є предметом іпотеки, то враховуючи, що ця вимога є похідною від основної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, в задоволенні якої слід відмовити, то і в задоволенні вимоги про виселення слід також відмовити.

Стосовно позовної вимоги про зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з виселенням з реєстрації місця проживання, суд доходить висновку, що ця вимога, в будь-якому випадку, зазначена передчасно, оскільки даних про наявність спору з органом, який проводить реєстрацію та зняття з реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, немає, цей орган був залучений до участі у справі як третя особа, а не як відповідач. Підстави для звернення до зазначеного органу вказані в ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», одною із цих підстав може бути остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням. Тому в задоволенні цієї позовної вимоги також слід відмовити, враховуючи також, що вона є похідною від вищезазначених позовних вимог, в задоволенні яких слід відмовити.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процент річних не встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст.11,626 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із договору, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої особи (кредитора) визначені дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч.1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст. 589 ЦК України: 1. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. 2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 590 ЦК України: 1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. 4. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. 5. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Суд доходить висновку, що позивач, «ПРИВАТБАНК», в позовній заяві необгрунтував жодної із вказаних в ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» вимог, зокрема, наявність збитків та їх обсяг та причинний зв'язок з діями відповідачів не обґрунтував, розрахунок складових боргу виконав тільки в іноземній валюті, опис предмету іпотеки в позовних вимогах не зазначив, заходів та їх необхідності щодо збереження предмета іпотеки до його реалізації не зазначив, спосіб реалізації предмета іпотеки не обґрунтував, стосовно наявності чи відсутності свого пріоритету та наявності вимог інших осіб стосовно черговості задоволення вимог не вказав, початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації в позовних вимогах не вказав. Суд же розглядає справу в межах позовних вимог, тому зазначені обставини також є підставою для відмови в задоволенні позову «ПРИВАТБАНКУ».

Таким чином, відповідно до умов кредитного договору та договору іпотеки, згідно наданих доказів та згідно вимог закону, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову та зустрічного позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 р., суд дійшов висновку, що:

- судові витрати у справі за первісним позовом, в виді судового збору - 3441 грн. за майнову вимогу (стягнення на майно), в задоволенні якої відмовлено, та 114.70 грн. - за немайнову вимогу (виселення), в задоволенні якої відмовлено, слід покласти на позивача, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», стягнувши з нього додатково в дохід держави України судовий збір: 1732.50 грн. - за майнову вимогу (стягнення на майно), в задоволенні якої відмовлено, враховуючи, що при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі - 1708.50 грн.; та 114.70 грн. - за немайнову вимогу (виселення), в задоволенні якої відмовлено;

- витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі - 30.00 грн. повернути позивачу, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», через Управління Державної казначейської служби України в м. Вільногірську, враховуючи, що такий вид судових витрат законом не передбачений;

- судові витрати у справі за зустрічним позовом, в виді судового збору на суму - 114.70 грн. за немайнову вимогу (визнання недійсними договорів), в задоволенні якої відмовлено, покласти на позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_1, додатково стягнувши з неї в дохід держави України, судовий збір в сумі - 63.70 грн., враховуючи, що нею сплачено фактично при подачі позову судовий збір - 51.00 грн.;

- витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі - 120.00 грн. повернути позивачу за зустрічним позовом, ОСОБА_1, через Управління Державної казначейської служби України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, враховуючи, що такий вид судових витрат законом не передбачений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215, 222-233, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відмовити, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008 року, в розмірі 349909,15 грн., що за курсом 7,9617 відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/510 від 30.12.2010 року складає 43949,05 доларів США у валюті кредитного договору:

1.у зверненні стягнення на будинок загальною площею 60,9 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DNV0GA0000000007 від 03.06.2008р.) Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

2. відмовити у виселенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженки с. Лихівка, Пятихатського району, Дніпропетровської області, і/к НОМЕР_1, зареєстрованої за місцем проживання в будинку АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вільногірськ;

3. відмовити у виселенні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця м. Вільногірська, Дніпропетровської області, і/к НОМЕР_2, зареєстрованого за місцем проживання в будинку АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вільногірськ;

4. відмовити у виселенні малолітніх дітей ОСОБА_2: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, з будинку АДРЕСА_1.

Судові витрати у справі, в виді судового збору на суму - 3441 грн. за майнову вимогу (стягнення на майно), в задоволенні якої відмовлено, та 114.70 грн. - за немайнову вимогу (виселення), в задоволенні якої відмовлено, покласти на позивача, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», юридична адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, Адреса для листування: 49027, м. Дніпропетровськ., а/с 1800, КОД ЄДРПОУ 14360570, pax. № 29092829003111 (для погашення заборгованості), pax. № 64993919400001 (для відшкодування судових витрат), МФО № 305299, стягнувши з нього додатково в дохід держави України судовий збір: 1732.50 грн. - за майнову вимогу (стягнення на майно), в задоволенні якої відмовлено, враховуючи, що при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі - 1708.50 грн.; та 114.70 грн. - за немайнову вимогу (виселення), в задоволенні якої відмовлено.

Витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі - 30.00 грн. повернути позивачу, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», через Управління Державної казначейської служби України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, надавши позивачу за його заявою оригінал платіжного доручення від 17.03.2009 р., після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

1.Відмовити у визнанні недійсним Договору кредиту № DNV0GA0000000007, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» 03.06.2008 року.

2.Відмовити у визнанні недійсним Договору іпотеки № DNV0GA0000000007, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» 03.06.2008 року.

Судові витрати у справі, в виді судового збору на суму - 114.70 грн. за немайнову вимогу (визнання недійсними договорів), в задоволенні якої відмовлено, покласти на позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_1, додатково стягнувши з неї в дохід держави України, судовий збір в сумі - 63.70 грн., враховуючи, що нею сплачено фактично при подачі позову судовий збір - 51.00 грн.

Витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі - 120.00 грн. повернути позивачу за зустрічним позовом, ОСОБА_1, через Управління Державної казначейської служби України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, надавши позивачу за її заявою оригінал квитанції від 15.06.2011 р., після набрання рішенням законної сили.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення сторонам.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.