Постанова № 32882838, 26.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 липня 2013 року № 826/9901/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙЛАЙН МЕДІА"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної

податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

№0002182230, № 0002172230 від 21.02.2013.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАЙЛАЙН МЕДІА" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0002182230 від 21.02.2013 р. та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0002172230 від 21.02.2013 р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентами не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, зазначає наступне:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙЛАЙН МЕДІА" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 30.01.2013 р. за 297/22-30/33834937 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.5.1, п. п. 5.2.1, п. 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), п.14.1.27. п. 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу країни від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму на загальну суму 278819.00 грн.. в тому числі по періодам: 1 квартал 2010 року - 31250,00 грн.; 2 квартал 2010 року - 31250.00 грн.; 3 квартал 2010 року - 31250,00 грн.; 4 квартал 2010 року - 31250,00 грн.; 1квартал 2011 року - 30000,00 грн., 2 квартал 2011 року - 24150,00грн.; 3 квартал 2011 року - 20125,00грн.; 4 квартал 2011 року - 20125,00грн.; 1 квартал 2012 року - 59419,00грн. та п. п. 7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97р. із змінами та доповненнями, п. 198.3, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму на загальну суму 191584,00грн., в т.ч. за січень 2010року на суму 8333,00грн., за лютий 2010 року на суму 8333.00грн., за березень 2010року на суму 8333,00грн., за квітень 2010 року на суму 8333,00грн., за травень 2010 року на суму 8333,00грн., за червень 2010 року на суму 8333,00грн, за липень 2010 року на суму 8333,00грн, за серпень 2010року на суму 8333,00грн., за вересень 2010року на суму 8333,00грн., за жовтень 2010 року на суму 8333,00грн, за листопад 2010року на суму 8333.00грн. за грудень 2010року на суму 8333.00грн., за липень 2011року на суму 5833,00грн., за серпень 2011року на суму 5833,00грн., за вересень 2011 року на суму 5833,00грн, за жовтень 2011 року на суму 5833,00грн, за листопад 2011року на суму 5833,00грн., за грудень 2011 року на суму 5833,00грн., за червень 2012 року на суму 56590,00грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, Позивачем було подано Заперечення на акт перевірки, листом від 18.02.2013 р. №2477/10/22-30 Податковим органом було повідомлено Позивача, що висновки викладені в акті перевірки залишенні без змін.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 р. №0002172230, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 239 418 грн. (+ 191 584,00 грн. - основний платіж, 47 896,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 21.02.2013 р. №0002182230, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 324 924,75 грн. (за основний платіж +278 819,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 46105,75грн.).

Не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до ДПС у м. Києві, за результатом розгляду скарги, ДПС у м. Києві було прийнято рішення від 25.04.2013 р. №3983/10/12-1-03, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Крім того, Позивачем було подано скарги до Міністерства доходів і зборів України, за результатом розгляду скарги, Міністерством доходів і зборів України було прийнято рішення від 10.06.2013 р. №4532/6/99-99-10-01-15, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення та рішення ДПС у м. Києві, а скаргу залишено без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКА ПРАВНИЧА КОМПАНІЯ" (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №03-05/2006 про надання послуг від 01.02.2006 р. (надалі по тексту Договір №03-05/2006).

Згідно п. 1.1 вищезазначеного Договору, Виконавець приймає на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, надавати Замовнику правову допомогу (юридичні послуги) з усіх питань поточної господарської та іншої діяльності Замовника, а також фінансові консультації з питань, що стосуються діяльності Замовника, надалі за текстом - "Послуги". Послуги, передбачені цим Договором, надаються з метою підтримки та сприяння господарській та іншій діяльності Замовника. Послуги з надання правової допомоги (юридичних послуг) можуть надаватися у вигляді:підготовки/розробки проектів правочинів з усіх питань поточної господарської та іншої діяльності Замовника; безпосередньої участі представників Виконавця у проведенні переговорів з контрагентами Замовника з питань укладення правочинів; надання допомоги з організації контролю за виконанням укладених правочинів; надання усних та письмових консультацій з правових питань, що пов'язані з діяльністю Замовника, з усіх галузей права; організації та ведення претензійної та позовної роботи; представлення у встановленому порядку інтересів Замовника в судах, а також в інших органах державної влади та управління з питань діяльності Замовника; 1 2.7. робота з установчими документами, а також документи що визначають спеціальну правосуб'єктність Замовника. Послуги з надання фінансових консультацій можуть надаватися у вигляді практичної допомоги з ведення бухгалтерського обліку Замовника та/або надання консультацій з питань оподаткування, фінансового планування і аналізу. Сторони домовились, що Послуги надаються Виконавцем на підставі відповідних запитів Замовника, що можуть бути надіслані на адресу Виконавця будь-яким зручним для обох Сторін шляхом. При цьому з метою прискорення документообігу між Сторонами такі запити можуть бути надані за телефоном, надіслані засобами факсимільного зв'язку або із застосуванням електронної пошти за наступними електронними адресами Виконавця: з юридичних питань - на електронну адресу: legal@klc.com.ua; з фінансових питань - на електронну адресу: finance@klc.com.ua. Сторони домовились, що у разі надання Замовником запитів із застосуванням будь-якого із зазначених в п.1.4. цього Договору засобів зв'язку, Виконавець може надавати Послуги (надсилати відповідні документи) із застосуванням аналогічного засобу зв'язку. У такому випадку Послуги вважатимуться наданими належним чином. Замовник приймає на себе зобов'язання в порядку та на умовах, викладених в цьому Договорі, сплачувати на користь Виконавця вартість наданих Послуг, а також інші платежі, передбачені цим Договором, включаючи додаткові витрати Виконавця, пов'язані з наданням Послуг. У разі необхідності отримання Замовником додаткових Послуг, крім тих, що визначені в пп.1.2. та 1.3. цього Договору або значного розширення обсягу Послуг, Сторони укладають відповідні додаткові угоди.

В Додатку №1 до Договору №03-05/2006 визначений перелік робіт, які будуть надаватися.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Додатковими угодами, Актами приймання-передачі наданих послуг, податковими накладними, банківськими виписками, довіреності, договори, рішення судів та інші докази отриманих послуг(оригінали були дослідженні та залучені до матеріалів справи).

Також в матеріалах справи містяться Наказ про затвердження штатного розпису, з якого вбачається, що на підприємстві відсутні юристи.

Крім того, між Позивачем, з одного боку та ДП "Медіа Дирекція"/"Media Dierection", з іншого боку було укладено договір про надання маркетингових послуг з від 18.04.2012 р. №1804/12 (надалі по тексту Договір №1804/12)

У відповідності до п.1.1, п.1.3 вищезазначеного договору, Виконавець зобов'язується надати послуги з проведення маркетингового дослідження за тематикою «Аналіз телеперегляду за 2011 рік». Дослідження, передбачене цим договором, необхідне для використання Замовником (Позивачем) у його господарській діяльності.

Відповідно до п.2.4, п.2.6 Договору №1804/12, Виконавець зобов'язаний провести Дослідження відповідно до вимог Замовника та надати Замовнику звіт про проведене Дослідження в узгодженому Сторонами форматі. Замовник зобов'язаний остаточно розрахуватися з Виконавцем за надані Виконавцем послуги у розмірі, в порядку та в терміни, передбачені в цьому договорі, на підставі Акту виконаних робіт/наданих послуг, підписаного обома Сторонами.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Актами приймання-передачі наданих послуг, податковими накладними, банківськими виписками, та окремим звітом про проведення Дослідження (оригінали були дослідженні та залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.2.1. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно п.п.5.2.1, п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. ст.5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагентів Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств під час укладання та виконання договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того податкове законодавство не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями надання певних послуг.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази того, що отримані послуги Позивачем були використані в господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0002182230, № 0002172230 від 21.02.2013р. підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0002182230 від 21.02.2013 р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби №0002172230 від 21.02.2013 р.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук