Ухвала суду № 32876590, 22.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2013 року м. Київ К/9991/15376/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р.

у справі №2а-378/10/1070

за позовом Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

до Відкритого акціонерного товариства «Борекс»

та Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль Білд Групп»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Бородянському районі Київської області (далі - позивач) звернулася з позовом до суду до Відкритого акціонерного товариства «Борекс» (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль Білд Групп» (далі - відповідач 2) про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач 1 надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідач 2 письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку відповідача 1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2008 р., про що складено акт від 14.11.2008 р. №842/23-05764593.

З акту перевірки вбачається, що господарська операція вчинена відповідачами має ознаки бартерної, проте договір купівлі-продажу (міни, бартеру) при цьому не укладався, що є порушенням приписів ст.1 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності».

При цьому, податковий орган дійшов висновку, що укладений між відповідачами правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що свідчить про те, що господарське зобов'язання вчинене з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому відповідно до ст.208 Господарського кодексу України все одержане сторонами за зобов'язаннями стягується в дохід держави.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачами було укладено договір від 24.03.2008 р. №12/1, згідно якого відповідач 1 придбав у відповідача 2 товар на загальну суму 610788,51 грн. та включив до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 101798,88 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції зазначено, що позивачем у ході розгляду справи не було доведено того, що вказаний правочин укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та за наявності протиправного наміру в обох сторін.

Крім того, встановлено, що вчинені відповідачем 1 дії було спрямовано на реальне настання відповідних юридичних наслідків, що підтверджується виконанням договору та оплатою останнім отриманого за договором товару, що, у свою чергу, підтверджується податковими та видатковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов щодо стягнення в дохід держави грошових коштів, отриманих за нікчемною угодою, на підставі ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

У свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом наведеної статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

В оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваного господарського зобов'язання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Натомість, матеріалами справи було належним чином підтверджено бартерні операції по поставці металопродукції та техніки власного виробництва (екскаватори, лонжерони, башмаки, ковші).

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р. у справі №2а-378/10/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.