Постанова № 32872809, 01.08.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2261/13-а

01 серпня 2013 року 13год. 05хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Ткачук Н.С. за участю секретаря судового засідання Ткачук Н.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Прокопчук І.І.,

відповідача: представник Горовенко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Малого приватного підприємства "Р.Т.Д.Сокіл" до Дубенської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Р.Т.Д. Сокіл» (далі - МПП «Р.Т.Д. Сокіл») звернулося до суду з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - Дубенська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000322200 та №0000312200 від 03.06.2013 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позову зазначив, що висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки та покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають фактичним обставинам справи. Пояснив, що бухгалтерські документи, якими оформлені господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» (далі - ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО») є первинними документами, оскільки мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Стверджує, що господарські операції позивача з даними контрагентом є реальними і підстав вважати їх безтоварними немає. У зв'язку з чим вважає висновки акта перевірки про порушення МПП «Р.Т.Д. Сокіл» вимог Податкового кодексу України необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на припущеннях осіб, що здійснювали перевірку, а податкові повідомлення-рішення №0000322200 та №0000312200 від 03.06.2013 року - протиправними і такими, що підлягають скасуванню. З таких підстав, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав ( а.с.57-61). В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.138.2, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198, пункту першого підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 7904,17 грн. та до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1580,83 грн. Даний висновок було зроблено податковим органом на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО». Вказує на те, що Дубенською ОДПІ було отримано акт перевірки ДПІ у Києво-Святошинському Київської області ДПС №202/22-2/30398674 від 04.04.2013 р. Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» (код за ЄДРПОУ 30398674) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Онікс» Компані ЛТД» (код за ЄДРПОУ 37817014) за період з 01.12.2011 по 29.02.2012 року, з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» (код за ЄДРПОУ 37889322) за період з 01.03.2012 по 31.07.2012 року та контрагентами покупцями за період з 01.12.2011 по 31.07.2012 року.

Зі змісту даних актів перевірок вбачалося, що господарські операції вищевказаних контрагентів не мають реального товарного характеру, так як перевірками встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод без мети настання реальних наслідків між ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» та його контрагентами, а тому, на думку податкового органу, здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Вважає оспорювані податкові повідомлення-рішення обґрунтованими і такими, що не підлягають скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.01.1997 року державним реєстратором Радивилівської райдержадміністрації Рівненської області МПП «Р.Т.Д. Сокіл» було зареєстровано юридичною особою, що підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №812686 (а.с.32) та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №522608 (а.с.34). Позивач перебуває на обліку в органах державної податкової служби та є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва №100252642 від 03.11.2009 року (а.с.33).

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, видами діяльності МПП «Р.Т.Д. Сокіл» за КВЕД-2010 є перероблення молока, виробництво масла та сиру; діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення від 17.05.2013 року №313, виданого Дубенською ОДПІ Рівненської області ДПС, Невинним Віталієм Володимировичем - головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю Дубенської ОДПІ Рівненської області ДПС, відповідно наказу Дубенської ОДПІ Рівненської області ДПС від 16.05.2013р. № 393, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка МПП «Р.Т.Д. Сокіл» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Компанія «Техно» (код 30398674) за квітень-травень 2012 року, за результатами якої складено акт № 145/22/22565062 від 23.05.2013 року (а.с.9-22).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000312200 від 03.06.2013 року, яким МПП «Р.Т.Д. Сокіл» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 2147,45 грн., в т.ч. 1717,96 грн. за основним платежем та 429,49 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.36);

- №0000322200 від 03.06.2013 року, яким МПП «Р.Т.Д. Сокіл» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1976,04 грн., в т.ч. 1580,83 грн. за основним платежем та 395,21 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.35).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0000312200 від 03.06.2013 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про заниження сум податку на прибуток в розмірі 7904,17 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2012 року.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій МПП «Р.Т.Д. Сокіл» з ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.138.2, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, пункту першого підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Актом перевірки від 11.03.2013 року констатовано, що МПП «Р.Т.Д. Сокіл» в порушення вимог Податкового кодексу України в ІІ кварталі 2012 року віднесло до складу витрат 7904,17 грн. по безтоварним операціям з ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО», які не підтверджені документально і не є пов'язаними з господарською діяльністю підприємства.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з Договором №233 від 03.04.2012 року, укладеним між МПП «Р.Т.Д. Сокіл» та його контрагентом ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО», позивач закупив в останнього пакети з полімерних матеріалів для вакуумного пакування молокопереробної продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 03.04.2012 року було отримано від ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» 5000 пакетів вартістю 615,00 грн. (в т.ч. 102,50 грн. - ПДВ), що підтверджується податковою накладною №16 від 03.04.2012 року та видатковою накладною №414 від 06.04.2012 року (а.с.23, 24). Оплата за поставлений товар здійснена в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №372 від 03.04.2012 року (а.с.27).

Даний товар отриманий позивачем на складі продавця та доставлений за власний рахунок транспортом МПП «Р.Т.Д.Сокіл», що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля №143 від 06.04.2013 року (а.с.109).

Судом також встановлено, що 04.05.2012 року МПП «Р.Т.Д. Сокіл» у даного контрагента замовив та отримав 100 000 пакетів, що підтверджується видатковою накладною №540 від 04.05.2012 року (а.с.26) та податковою накладною від 04.05.2012 року №11 (а.с.25). Транспортування продукції здійснювалося МПП «Р.Т.Д. Сокіл», що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля №191 від 04.05.2013 року (а.с.110). При цьому, оплата за придбаний товар підтверджується відповідним платіжним дорученням банку за №430 від 25.05.2012 року у сумі 8870, 00 грн.(а.с.28).

Згідно з Висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 01.07.2008 р. №05.03.02-04/39923 та від 21.04.2008 р. №05.03.02-07/24066, наданих ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО», «пакети для вакуумного пакування харчових продуктів з полімерних матеріалів» відповідають вимогам діючого санітарного законодавства, і тим самим, дозволяють контрагенту позивача реалізовувати таку продукцію, відповідно МПП «Р.Т.Д. Сокіл» - використовувати її в своїй господарській діяльності.

Вартість отриманих від ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» товарно-матеріальних цінностей включено позивачем на підставі отриманих видаткових накладних до складу витрат у квітні-травні 2012 року.

Згідно з пп.4.1.27 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

В силу вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №168/704).

Пунктом 2.4 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Наявні в матеріалах справи договір, видаткові накладні, податкові накладні, розрахункові документи в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Крім того, судом встановлено, матеріалами справи підтверджується і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом, останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію і не був позбавлений права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства та був платником ПДВ. Отже, віднесення позивачем до складу витрат сум, сплачених на оплату товару, отриманого від ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО», не суперечить вимогам пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

Одночасно надані до матеріалів справи позивачем документи, а саме: копія звіту про витрати сировини, матеріалів за квітень 2012 року (а.с.74), копія акта про списання сировини та матеріалі за квітень 2012 року (а.с.75), копія вимоги №9 від 04.04.2012 року (а.с.76), копія звіту про витрати сировини, матеріалів за травень 2012 року (а.с.77), копія акта про списання сировини та матеріалі за травень 2012 року (а.с.78), копія вимоги №12 від 02.05.2012 року (а.с.79), копія рахунку на оплату № 412 від 3 квітня 2012 року (а.с.111), копія рахунку на оплату №562 від 4 травня 2012 року (а.с. 112), копія книги обліку (а.с.113-116), свідчать про використання позивачем придбаних ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» матеріалів у власній господарській діяльності для упаковки сиру.

Докази того, що товар, придбаний ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО», з метою іншою, ніж використання його у власній господарській діяльності податковим органом суду не надано, судом не здобуто і в матеріалах справи відсутні.

Отже, висновки податкового органу про те, що операції позивача з ТОВ «КОМПАНІЯ ТЕХНО» не пов'язані з господарською діяльністю позивача, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, віднесення позивачем до складу витрат сум, сплачених ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» на оплату вартості товарно-матеріальних цінностей відповідає вимогам п.44.1 ст.44, п.138.2, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а висновки відповідача про завищення позивачем витрат на загальну суму 7904,17 грн. - безпідставні, необґрунтовані і такі, що спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з акта перевірки від 23.05.2013 року висновки податкового органу базуються, зокрема, на висновках акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області №202/22-2/30398674 від 04.04.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» при фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Онікс» Компані ЛТД» за період з 01.12.2011 по 29.02.2012 року, з ТОВ «Комерційна фірма «Гормзонталь» за період з 01.03.2012 по 31.07.2012 року та контрагентами покупцями за період з 01.12.2011 по 31.07.2012 року. Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій видами діяльності ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» є виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари; виробництво тари з пластмас; неспеціалізована оптова торгівля. Зі змісту актів перевірок та висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 01.07.2008 р. №05.03.02-04/39923 та від 21.04.2008 р. №05.03.02-07/24066, вбачається, що ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» є виробником пакетів для вакуумного пакування харчових продуктів з полімерних матеріалів, що постачалися для позивача.

Таким чином, судом не беруться до уваги посилання відповідача на висновки акта перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області №202/22-2/30398674 від 04.04.2013 року, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем і ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» стосовно придбання продукції виробництва останнього.

Суд також акцентує увагу, що згідно із статтею 61 Конституції України відповідальність осіб має індивідуальний характер, при цьому будь-які протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Особа не може нести відповідальності за неправомірні дії інших осіб (за умови необізнаності щодо їх протиправної поведінки). Відповідачем не встановлено обізнаності позивача щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 р., є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

Жодних доказів того, що контрагент позивача під час укладання договорів завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяв всупереч інтересам держави і суспільства суду податковим органом не надано, як і не надано суду відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача чи ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» постановленого у кримінальній справі .

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000312200 від 03.06.2013 року, не відповідає вказаним критеріям правомірності, а тому є протиправним.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0000322200 від 03.06.2013 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про заниження МПП «Р.Т.Д. Сокіл» податку на додану вартість за квітень 2012 року на суму 102,50 грн., за травень 2012 року в розмірі 1478,33 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарської операції позивача з ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198, пункту першого підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей (пакети для вакуумного пакування харчових продуктів з полімерних матеріалів) відсутні. Суд вважає, що підстави для виключення зі складу податкового кредиту товариства сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару , відсутні, оскільки отримання такого товару за договорами купівлі-продажу не суперечить чинному законодавству, та є такими, що спрямовані на отримання доходів, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податковий кредит по отриманих позивачем від ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» товарно-матеріальних цінностях повністю підтверджено відповідними податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» для МПП «Р.Т.Д. Сокіл», в акті перевірки податковим органом не зазначено.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» для позивача, містять всі необхідні обов'язкові реквізити. Крім того, зобов'язання за договором поставки були виконані сторонами в повному обсязі, розрахунок проведений у відповідності до умов договору, заборгованість МПП «Р.Т.Д. Сокіл» перед ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» відсутня.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності (як-то, відсутність за місцезнаходження, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів) не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків МПП «Р.Т.Д. Сокіл» права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення позивачем сум податку в розмірі 1580,83 грн., сплаченого ТОВ «КОМПАНІЯ «ТЕХНО» у зв'язку з придбанням товару, до складу податкового кредиту квітня, травня 2012 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Таким чином, результати перевірки контрагента позивача, контрагентів контрагента, наявність та/або відсутність контрагента за зареєстрованим місцезнаходженням, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, наявність або відсутність порушених кримінальних справ, пояснення осіб не можуть впливати на право позивача щодо формування складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту, оскільки наявними у справі доказами підтверджуються обставини щодо фактичного виконання спірних господарських операцій.

За таких обставин, суд вважає, висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198, пункту першого підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №0000322200 від 03.04.2013 року - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкових повідомлень-рішень №0000312200 від 03.06.2013 року, яким МПП «Р.Т.Д. Сокіл» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 2147,45 грн., в т.ч. 1717,96 грн. за основним платежем та 429,49 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №0000322200 від 03.06.2013 року, яким МПП «Р.Т.Д. Сокіл», збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1976,04 грн., в т.ч. 1580,83 грн. за основним платежем та 395,21 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень і підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0000322200 та №0000312200 від 03.06.2013 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби за №0000312200 від 03.06.2013 року, згідно з яким Малому приватному підприємству "Р.Т.Д.Сокіл" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 2147,45 грн., з яких 1717,96 грн. - основний платіж, 429,49 грн. - штрафні (фінансові) санкції та за №0000322200 від 03.06.2013 року, згідно з яким Малому приватному підприємству "Р.Т.Д.Сокіл" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1976,04 грн., з яких 1580,83 грн. основного платежу та 395,21 грн. - - штрафні (фінансові) санкції.

Присудити на користь позивача Малого приватного підприємства "Р.Т.Д.Сокіл" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 114,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя Ткачук Н.С.