Рішення № 32857205, 31.07.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-74/6329-2012 31.07.13

за позовом: Першого заступника прокурора Печерського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрая», м.Київ, ЄДРПОУ 24727712

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», м.Київ, ЄДРПОУ 32488539

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна», м.Київ, ЄДРПОУ 03359836

про визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» та договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007р.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Глобенко Л.В. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Піонтковська С.М. - по дов., Боричевський С.М. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

прокурор: Половенко Л.В. - за посв.

вільний слухач: Рачек О.М. - за пасп.

СУТЬ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрая», м.Київ про визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», та в цілому договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007р., так як договір про внесення змін є його невід'ємною частиною.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на незаконність внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р. в частині доповнення предмету договору нерухомим майном, а саме будинками охоронця літ.Е, площею 25,3 кв.м, та літ.Д, площею 27,1 кв.м, а також будинком адміністрації літ.Г, площею 177,1 кв.м. За твердженням прокурора, такі зміни до договору були внесені відповідачами з метою уникнення процедури початку будівництва, вводу об'єкта в експлуатацію і законної державної реєстрації нерухомого майна. Посилаючись на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрая» права власності на нерухоме майно, прокурор просив суд визнати недійсним договір про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р., а також весь договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007р., оскільки договір про внесення змін є його невід'ємною частиною.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги, що заявлені прокурором, підтримав та наполягав на задоволенні позову, письмових пояснень по суті справи не надав.

Відповідач 1 в судові засідання 17.07.2013р. та 31.07.2013р. не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався. При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрая» було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відповідними повідомленням про вручення поштових відправлень №0103023885887, №0103023885895, №0103025885868.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 01.06.2012р. проти задоволення позову прокурора заперечив, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» є добросовісним набувачем спірного майна. При цьому, за твердженням відповідача 2, увесь придбаний цілісний майновий комплекс є нерухомим майном, у тому числі, і будівлі охоронця та адміністрації, які збудовані ще у період з 1963р. по 1968 р. Як вказує відповідач 2, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрая» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» будь-яких дій щодо перебудови, реконструкції тощо зазначених об'єктів не проводилось.

Ухвалою від 22.06.2012р. господарського суду м.Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна», м.Київ.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням третьої особи на теперішній час є: м.Київ, вул.Трьохсвятительська, буд.4-В.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали суду з метою повідомлення третьої особи про час та місце розгляду справи.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача 1 та третьої особи, господарський суд зазначає, що згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Незважаючи на те, що відповідач 1 та третя особа в судове засідання не з'явились, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача 2, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, за змістом п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти у власність цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м.Київ-14, вул.Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Згідно з п.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, зокрема, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно із п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судом, сторонами у договорі було погоджено, що відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., нестаціонарний будинок охоронця - 2 од., нестаціонарний будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер ЕС 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел - 1 од.

Згідно з п.1.2 зазначеного договору цілісний майновий комплекс, що відчужується за цим договором, належить продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 08.02.2007р., який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за номером 354, 355.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору купівлі-продажу від 12.04.2007р. право власності на цілісний майновий комплекс переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Передача цілісного майнового комплексу здійснюється продавцем покупцеві в триденний термін після нотаріального посвідчення цього договору. Передача цілісного майнового комплексу продавцем і прийняття його покупцем засвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

У п.3.1 укладеного договору сторони погодили, що покупець зобов'язується внести 410 000 грн. за придбаний цілісний майновий комплекс протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Термін оплати може бути продовжений ще на 60 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 10 відсотків від ціни продажу.

Таким чином, за висновками суду, відповідачами у договорі від 12.04.2007р. було узгоджено усі істотні умови договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

При цьому, матеріалами справи підтверджується факт належного виконання Приватним Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» обов'язку продавця передати товар покупцеві відповідно до норм ст.664 Цивільного кодексу України та умов договору.

Згідно з актом №1 від 12.04.2007р. прийому-передачі покупцю цілісного майнового комплексу продавець передав, а покупець прийняв у власність цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м.Київ-14, вул.Набережно-Печерська дорога, 8 у складі: автопідйомник ЗІЛ-157 - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка «Листвица» - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 од., будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер ЕС 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат «Побутовий» - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел ТДК-16 - 1 од.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Згідно зі ст.657 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинна на момент укладення спірного договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 ст.640 Цивільного кодексу України у відповідній редакції було передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

12.04.2007р. договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №1257 та проведено його державну реєстрацію за номером 2022581, що підтверджується витягом №3825053 від 12.04.2007р. про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів.

За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007р. недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 12.04.2007р. з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, 03.09.2010р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» було укладеного договір про внесення змін до договору від 12.04.2007р. купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, згідно з яким сторонами було погоджено викласти п.1.1 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу в наступній редакції: «Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність підприємство - цілісний (або єдиний) майновий комплекс, що розташований за адресою: м.Київ-14, вул.Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 (дві) будівлі (літера Е, площею 25,3 кв.м, два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер; літера Д, площею 27,1 кв.м, два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер); будинок адміністрації - 1 (одна) будівля (літера Г, площею 177,1 кв.м, один поверх, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер), комп'ютер ЕС 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел - 1 од.»

Вказану додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу від 12.04.2007р., було посвідчено 03.09.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №1850 та проведено його державну реєстрацію.

Згідно з відомостями, які були надані третьою особою в листі вих.№53457 (И-2011) від 30.11.2011р., станом на 28.11.2011р. згідно з даними Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна по нежитловому фонду цілісний майновий комплекс будівель: літ.Е площею 25,3 кв.м, літ.Д площею 27,1 кв.м, літ.Г площею 177,1 кв.м по вул.Набережно-Печерська дорога, 8 на праві власності зареєстровані за Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений 12.04.2007р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно з п.2.10 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на незаконність внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р. в частині доповнення предмету договору нерухомим майном, а саме будинками охоронця літ.Е, площею 25,3 кв.м, та літ.Д, площею 27,1 кв.м, а також будинком адміністрації літ.Г, площею 177,1 кв.м.

При цьому, на думку прокурора, підставою для недійсності правочину про внесення змін до договору купівлі-продажу є відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрая» зареєстрованого права власності на таке майно, у зв'язку з чим, основний договір повинен також бути визнаний недійсним, оскільки додаткова угода є його невід'ємною частиною.

Оцінюючи подані прокурором та сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 83 Цивільного кодексу УРСР в редакції, чинній 26.10.2001р., було передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про власність» у відповідній редакції суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Згідно з ч.1 ст.21 вказаного Закону України право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Як свідчать матеріали справи, за змістом договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, який був укладений 26.10.2001р., Фондом державного майна у Харківському районі м.Києва було продано Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛАСПІ» цілісний майновий комплекс, до якого було віднесено, у тому числі, нестаціонарний будинок охоронця - 2 од., нестаціонарний будинок адміністрації - 1 од.

В наступному, 08.02.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАСПІ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №354, 355, за яким було передано у власність відповідача 1 цілісний майновий комплекс «Ремонтно-відстійний пункт № 1», який розташований за адресою: м.Київ-14, вул.Набережно-Печерська дорога, 8. При цьому, відповідно до п.5.6 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрая» стало правонаступником Державного комунального підприємства побутового обслуговування «Ремонтно-відстійний пункт № 1».

При цьому, з положень п.1.1 вказаного договору від 08.02.2007р. вбачається, що до предмету договору було віднесено нестаціонарний будинок охоронця - 2 од., нестаціонарний будинок адміністрації - 1 од.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними вказаних вище договорів у судовому порядку з визначених законом підстав.

Таким чином, враховуючи факт укладання перелічених вище договорів, а також відсутність доказів визнання їх недійсними, судом встановлено, що відповідач 1 на законних підставах набув право власності на цілісний майновий комплекс «Ремонтно-відстійний пункт № 1», а також на все рухоме і нерухоме майно, що віднесено до нього, у тому числі і на спірні будівлі.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.321 вказаного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 2, 3 ст.191 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

З огляду на вище викладене, господарський суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрая» набуло право власності на спірні будівлі на законних підставах, зокрема, з договору, внаслідок чого відповідач 1 згідно з ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України отримав право на володіння, користування та розпоряджання своїм майном, у тому числі, шляхом укладення спірного договору.

Таким чином, доводи прокурора про відсутність у відповідача 1 права власності на майно, яке було ним продано, є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Одночасно, твердження прокурора та позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрая» не могло продати Товариству з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» будівлі літ.Е, Д, Г у складі єдиного майнового комплексу, оскільки вказане нерухоме майно було збудовано вже після укладення договору купівлі-продажу від 12.04.2007р. протягом 2007-2010 років, також не підтверджуються матеріалами справи, з огляду на таке.

Як вбачається з технічних паспортів на нежитлові будинки (приміщення), що розташовані за адресою: м.Київ, Набережно-Печерська дорога, буд.8, будівлі літ.Е, Г, Д цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт №1» були збудовані у 1960 році.

Ухвалою від 21.09.2012р. господарського суду міста Києва, з огляду на поставлене прокурором в судовому засіданні питання щодо дати зведення будівель Е, Д, Г цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт №1», призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та на вирішення експерту поставлені наступні питання:

1. Чи підтверджується здійснення будівництва будівель, які рахуються під літерами Е, Д, Г цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт №1» за адресою: Набережно-Печерська дорога, 8 у м.Києві, у період з травня 2007р. по вересень 2010р.?

2. Визначити наймовірніший період здійснення будівництва будівель, які рахуються під літерами Е, Д, Г цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт №1» за адресою: Набережно-Печерська дорога, 8 у м.Києві.

За наслідками проведення судової експертизи у господарській справі №5011-74/6329-2012 судовими експертами складено висновок №9376/9377/12-42 від 26.06.2013р., за змістом якого експертами зроблено висновки про те, що будівлі Е, Д, Г цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт №1» відповідно до наданої документації та результатів обстеження найбільш ймовірно зведені раніше, ніж у період з травня 2007р. по вересень 2010р.

При цьому, експертами було зазначено, що визначити точний період здійснення будівництва будівель під літерами Е, Д, Г цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт №1» за адресою: Набережно-Печерська дорога, 8 у м.Києві, за результатами натурного обстеження не вбачається можливим у зв'язку з відсутністю відповідної судово-експертної методики, що дозволяє визначати дійсний термін експлуатації будівельних конструкцій, опорядження та інженерних мереж об'єктів нерухомості.

За приписами ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За висновками суду, внаслідок проведення судової експертизи, суду були надані відповіді на порушені питання у відповідності до інших фактичних даних, дослідницька частина та підсумкові висновки судової експертизи узгоджені між собою; експертний висновок обґрунтований та узгоджений з іншими матеріалами справи.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, оцінивши висновки судової експертизи та її дослідницьку частину, при прийнятті цього рішення суд приймає до уваги висновок №9376/9377/12-42 від 26.06.2013р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз в якості належного доказу, що спростовує твердження прокурора стосовно будівництва будівель Е, Д, Г цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт №1» в період з травня 2007р. по вересень 2010р., тобто до моменту підписання договору купівлі-продажу від 12.04.2007р.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували наведене, прокурором та позивачем не представлено. Зокрема, суду не було доведено факт ухилення відповідачів від виконання процедури початку будівництва, вводу об'єкта в експлуатацію та державної реєстрації нерухомого майна, оскільки не доведено, що спірне майно було збудовано в період, коли дотримання вказаної процедури було необхідним.

Посилання прокурора на відсутність у відповідачів оформлених у встановленому законом порядку дозволів на будівництво будівель, які є предметом договору купівлі-продажу від 12.04.2007р., не приймається судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, що вказані будівлі були збудовані чи реконструйовані відповідачами. Напроти, з договорів купівлі-продажу цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт № 1» від 26.10.2001р. та від 08.02.2007р. вбачається, що їх предмет відповідає предмету спірного договору від 12.04.2007р., у тому числі, з урахуванням внесених до нього змін.

Також судом враховано, що в результаті укладення додаткової угоди від 03.09.2010р. фактично об'єкти, які продаються за договором від 12.04.2007р., змінені не були. Сторонами правочину лише були визначені їх нові ідентифікуючі ознаки, зокрема, літери та площі.

Виключення в редакції спірної додаткової угоди слова «нестаціонарний» не свідчить про зміну сторонами предмету купівлі-продажу з об'єкту рухомого майна на нерухому річ.

Одночасно, суд зазначає, що прокурором не було вказано, яку саме норму закону порушено при укладенні спірних правочинів, що є необхідним для визнання договору недійсним відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України.

Наразі, зі змісту ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може бути визнаний судом недійсним виключно за заявою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, що заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Згідно з п.2.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

В обґрунтування порушення інтересу держави у спірних правовідносинах та наявності заінтересованості Київської міської ради прокурор зазначає, що вказаний орган місцевого самоврядування є розпорядником земель в межах міста Києва.

Разом з цим, господарський суд не вбачає, що права Київської міської ради на землю були порушені в результаті укладення договору купівлі продажу від 12.04.2007р. та договору про внесення змін до нього від 03.09.2010р.

Посилання прокурора на відсутність у відповідача 2 права на користування земельною ділянкою під спірним нерухомим майно не береться судом до уваги з огляду на положення ст.377 Цивільного кодексу України, за приписами якої до особи, яка придбала будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Судом також враховано, що рішенням від 19.09.2011р. господарського суду м.Києва по справі №47/170, яке залишено без змін постановою від 28.02.2012р. Вищого господарського суду України, було відмовлено в задоволенні позову Заступника прокурора Печерського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.

При цьому, господарським судом у справі №47/170 було встановлено, що у склад цілісного майнового комплексу «Ремонтно-відстійний пункт № 1» входить право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 90:110:001, відтак Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», придбавши цілісний майновий комплекс «Ремонтно-відстійний пункт № 1», отримало і право оренди земельної ділянки 90:1 10:001, яке на момент розгляду справи не оформлено відповідачем 2 у порядку, встановленому законодавством.

За таких обставин, суд у справі №47/170 дійшов висновку, що відповідач використовує земельну ділянку на підставі ст.377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України як власник нерухомого майна та правонаступник підприємства, якому рішенням органу місцевого самоврядування надано земельну ділянку на праві постійного користування.

Крім того, як зазначалось, статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Звертаючись до господарського суду, позивач або прокурор повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Виходячи зі змісту матеріалів справи, приймаючи до уваги обставини, якими прокурор обґрунтовує наявність порушеного права позивача, а також враховуючи приписи ст.216 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що застосування обраного прокурором способу захисту не впливає на будь-які права позивача, Київської міської ради.

За змістом п.2.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що прокурором та позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», позовні вимоги у цій частині позовних вимог є необґрунтованим та задоволенню не підлягають.

З приводу позовних вимог про визнання недійним основного договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007р., господарський суд зазначає наступне:

Згідно зі ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Проте, прокурор, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору від 12.04.2007р. купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, не зазначає інших підстав для його недійсності, окрім незаконності внесення до нього змін на підставі договору від 03.09.2010р., що не може бути підставою для визнання правочину недійсним в цілому згідно із положеннями ст.217 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи наведене вище, а також з огляду на висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р., позовні вимоги про визнання недійсним договору від 12.04.2007р. також не підлягають задоволенню.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно з п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Враховуючи, що позов у даній справі було порушено за позовом прокурора, керуючись ст.49 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає за необхідне стягнути судовий збір в розмірі 1147 грн. з позивача, Київської міської ради.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Таким чином, витрати на проведення судової експертизи в розмірі 7061,76 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача 2.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Першого заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрая», м.Київ про визнання недійсним договору про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 03.09.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрая» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс», та договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007р.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1147 грн.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» (02093, м.Київ, Дарницький район, вул.Бориспільська, буд.18, ЄДРПОУ 32488539) витрати на проведення судової експертизи в розмірі 7061,76 грн.

У судовому засіданні 31.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 05.08.2013р.

Суддя М.О. Любченко