Постанова № 32855007, 29.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2013 року Справа № 910/419/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Скрипки М.Д., дов. № 236 від 23.05.2013 року;

Відповідача: не з'явився;

Третьої особи: Тунди І.І., дов. № 1023 від 24.10.2011 року;

розглянувши касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 року

у справі № 910/419/13 господарського суду міста Києва

за позовом Фонду державного майна України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 195-тої центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т-0710) Міністерства транспорту та зв'язку України

про стягнення пені у розмірі 45 815,50 грн.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року Фонд державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд", просив (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 01.03.2013 року) стягнути з відповідача 45 815,50 грн. пені за неналежне виконання зобов'язання щодо сплати орендних платежів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 року (головуючий Ільєнок Т.В., судді Михальська Ю.Б., Корсакова Г.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" 24 953, 25 грн. пені. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові акти мотивовано неналежним виконанням зобов'язань щодо сплати орендних платежів.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в частині стягнення 20 862,25 грн. пені.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.07.2013 року касаційну скаргу Фонду державного майна України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.07.2013 року.

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/620 від 25.07.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У судове засідання 29.07.2013 року представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача, третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.10.2006 року між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" було укладено договір оренди № 463 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого (п. 1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю під літерою "Р" загальною площею 1874,9 кв. м, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 5.

Згідно п. 1.2 договору нежитлова будівля під літерою "Р", яка передається в оренду, належить державі Україна та знаходиться на балансі 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) Міністерства транспорту та зв'язку України на праві державної власності, на підставі Свідоцтва про право власності від 26.12.02. серії МК № 010006395 та додатку до Свідоцтва від 26.12.02. № 010006395 про перелік об'єктів нерухомого майна, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 25.12.2002 року № 1108 В та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 02.01.2003 року в реєстровій книзі № 15з-61 за реєстровим № 867-з.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна, які підписуються одночасно, та державної реєстрації договору.

Згідно п. 3.1 договору розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95. № 786 (зі змінами та доповненнями), і становить без податку на додану вартість за базовий місяць оренди (вересень 2006 року) 30 809,53 грн.

У п. 3.2 договору погоджено, що нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.3 договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.4 договору сторонами погоджено, що перерахування здійснюються орендарем самостійно до 12 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 50 % орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача (р/р 35220001003041 в УДК міста Києва, МФО 820019 , код ЄДРПОУ 33 148732).

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.4 договору співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно п. 5.2 договору орендар зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 10.1 договору передбачено строк його дії - 10 років.

30.10.2006 року між Фондом державного майна України, товариством з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" та 195 Центральною базою Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т 0710) було підписано акт приймання-передачі в оренду державного нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 5.

20.02.2007 року позивач та відповідач внесли зміни до договору, уклавши договір № 1/12-О, в якому передбачили, що ставка орендної плати за використання нерухомого державного майна встановлюється на рівні 12% (під складські приміщення) та 15% (під виробничу ділянку металевих виробів) від вартості об'єкту оренди згідно з його незалежною оцінкою і застосовується з 01.01.2007 року.

Судами також встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2010 року у справі № 32/710 позов заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, 195-ої центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710), Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" про стягнення 475 725,77 грн., з яких, зокрема, 79 123,89 грн. заборгованість з орендної плати (за період з 30.10.2006 року по 12.03.2010 року), 5 580,83 грн. пеня (з 30.10.2006 року по 12.11.2009 року) задоволено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2011 року у справі № 4/197 позов Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд", третя особа - 195-та центральна база Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) Міністерства транспорту та зв'язку України про стягнення 139 371,11 грн. заборгованості з орендної плати (за період з 13.03.2010 року по 15.02.2011 року), 21 424,43 грн. пені (з 13.11.2009 року по 15.02.2011 року) задоволено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2012 року у справі № 5011-30/2948-2012 позов Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд", третя особа - 195-та центральна база Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) Міністерства транспорту та зв'язку України про стягнення 189 526,75 грн., з яких, зокрема, 141 787,27 грн. заборгованість з орендної плати (за період з 16.02.2011 року по 31.05.2011 року), 11 139,04 пеня (з 16.02.2011 року по 31.03.2012 року) задоволено частково.

31.05.2011 року відповідачем було повернуто позивачу орендоване приміщення згідно акту приймання-передавання державного нерухомого майна від 31.05.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач у порушення умов договору не сплатив орендну плату та припустився прострочення платежу.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 20 862,25 грн. пені дійшли висновку, що визначення періоду нарахування пені у п. 3.6 договору № 463 нерухомого майна від 30.10.2006 року не є встановленням іншого строку нарахування пені ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, суди дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог (за 6 місяців).

Колегія суддів з висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, умовами договору оренди № 463 від 30.10.2006 року, зокрема п. 3.6, сторонами було закріплено інший порядок нарахування пені.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, правильно встановивши факт порушення зобов'язання та правові підстави покладання на товариство з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" відповідальності у вигляді пені допустили помилки у застосуванні норм матеріального права.

Зазначена позиція неодноразово висловлювалась Вищим господарським судом України у постановах № 41/103 від 31.08.2011 року, 5011-12/11851-2012 від 03.04.2013 року та підтримана Верховним Судом України у постановах № 5005/2712/2011 від 26.12.2011 року, № 13/110-11 від 27.04.2012 року.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 24.10.2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (пункт 2 статті 1119 ГПК України).

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте, таким обставинам була дана неправильна правова оцінка та невірно були застосовані норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне частково скасувати постановлені у справі судові акти та прийняти у цій частині нове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного судовий збір у розмірі 843,89 грн. за розгляд у суді першої інстанції та у розмірі 1720,50 грн. за розгляд апеляційної та касаційної скарг повинен бути відшкодований товариством з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд".

Керуючись ст.ст. 49, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 року у справі № 910/419/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 20 862,25 грн. пені.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" в частині стягнення 20 862,25 грн. пені задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Альпсервісбуд" (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Старовокзальна, 13; код ЄДРПОУ 33241147) на користь Державного бюджету України 20 862 (двадцять тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 25 коп. пені, 843 (вісімсот сорок три) грн. 89 коп. судового збору, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков