Постанова № 32854989, 31.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 липня 2013 року 10:12 № 826/10386/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Мельник С.Р.,

від відповідача: Борисова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Старт»до Державної податкової інспекції у Солом'янському м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 002972208, № 002982208 від 11 квітня 2013 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Старт» (далі - позивач, ТОВ «Фірма Старт») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 002972208, № 002982208 від 11 квітня 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року провадження у даній справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «Євросонік», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Євросонік», яке на момент здійснення даних господарських операцій було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та зареєстроване як платник податку на додану вартість, а витрати, понесені в рамках укладених договорів, підтверджуються відповідними первинними документами.

Крім того, позивач вказував на те, що укладання договорів було спрямоване на реальне створення правових наслідків, оскільки документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується фактичне надання послуг, а тому висновок відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат за вказаними операціями є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Позивач зазначав, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому він не може нести відповідальність за можливе невиконання податкових зобов'язань своїм контрагентом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 20 500,00 грн. та суму податку на прибуток у розмірі 25 625,00 грн. за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Євросонік», оскільки фактично господарських операцій позивача з вказаним контрагентом не відбувалось, що свідчить про протиправність правочинів, укладених з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов'язань.

В обґрунтування даних висновків відповідач посилався на отриманий від ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС акт про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Євросонік» (код ЄДРПОУ 37240875) від 08.12.2011 р. № 1587/23-6/37240875, згідно якого не встановлено факту реального здійснення господарських операцій вказаним підприємством.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 31 липня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд, -

В С Т АН О В И В:

Позивач - ТОВ «Фірма Старт» (код ЄДРПОУ 35848370) зареєстроване Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 27.03.2008 року.

Як платник податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янською районі м. Києва з 31.03.2008 р. за № 26140, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 100111087 від 11.04.2008 р., індивідуальний податковий номер 358483726584.

27.03.2013р. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Фірма Старт» з питань взаємовідносин з ТОВ «Євросонік» (код ЄДРПОУ 37240875) за період з 01.11.2010 р. по 30.11.2010 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 27.03.2013 року № 980/22.8-17/35848370 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том І, а.с. 12-16.

11 квітня 2013 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002972208, яким позивачу, у зв'язку із порушенням п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 25 626,00 грн., з яких основного платежу - 20 500,00 грн. та 5125,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том І, а.с. 10) та податкове повідомлення-рішення № 0002982208, яким позивачу за порушення п.139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 32 033,50 грн., з яких 25 626,00 грн. - основного платежу та 6407,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том І, а.с. 11).

Під час перевірки було встановлено, що позивачем всупереч п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201, Податкового кодексу України задекларовано податковий кредит за листопад 2010 року у розмірі 20 500,00 грн. та сформовано валові витрати у розмірі у розмірі 102 500,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ТОВ «Євросонік».

В Акті перевірки також зазначено, що відповідачем отримано матеріали стосовно ТОВ «Євросонік» від інших податкових органів. Так, від ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС отримано акт від 08.12.2011р. №1587/23-6/37240875 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Євросонік» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 03.08.2010р. по 30.09.2011р, в якому зазначається наступне:

- директор та засновник ТОВ «Євросонік» ОСОБА_3 є громадянкою Російської Федерації, ніколи на територію України не заїжджала та ніякого відношення до створення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Євросонік» не має;

- не встановлено фактів передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків;

- станом на 13.08.2012 р. ТОВ «Євросонік» має стан 10 - запит на встановлення місцезнаходження;

- чисельність працюючих на ТОВ «Євросонік» згідно бази даних ДПІ складає 0 осіб;

- інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства відсутня.

З урахуванням вищезазначеного, відповідач встановив, що господарські операції між позивачем, ТОВ «Євросонік» реально не здійснювалися, що свідчить про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по вказаним операціям та формування валових витрат, що призвело до заниження податкових зобов'язань по ПДВ за листопад 2010 року на суму 20 500,00 грн. та заниження податку на прибуток в розмірі 25 626,00 грн.

Дослідивши висновки Акту перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, інші фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту у період виникнення спірних правовідносин (листопад 2010 року) регламентувалися Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 4.7. ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Нормами чинного у період виникнення спірних правовідносин законодавства України передбачалось, що фактичне проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних, передбачає виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з пп. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного у період виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Фірма Старт» до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання позивачем товарів (послуг); використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін, підтвердження відповідних сум валових витрат та податкового кредиту.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Євросонік» позивачем було надано суду договір № 151 від 15.10.2010 р. (а.с. 17), за умовами якого ТОВ «Фірма Старт» (як покупець) замовив і зобов'язався оплатити за поліграфічну продукцію, а ТОВ «Євросонік» (як продавець) зобов'язалось виконати поліграфічну продукцію за цінами вказаними в прибутково-видаткових документах, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціна товару встановлюється у гривнях України. (п.3.1). Продавець постачає товар з відстрочкою платежу до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту прийняття товару покупцем. (п. 3.2). При цьому сторони домовились, що термін дії договору до 31 грудня 2011 року.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Євросонік» виписало позивачу видаткову накладну №1109 від 01.11.2010р. на поставку товару (рекламні плакати, рекламні проспекти) на загальну суму 123 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 500,00 грн. (а.с. 144).

Згідно наданої позивачем копії акта здачі-прийняття робіт (виконання послуг) ТОВ №11019 від 01.11.2010 «Євросонік» було виконано наступні роботи на загальну суму 123 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 500,00 грн. (а.с. 143):

- рекламний пакет 700 шт. вартістю 70 000,00 грн.;

- рекламний проспект (2 листа) 650 шт. вартістю 13 000,00 грн.;

- рекламний проспект (4 листа) 650 шт. вартістю 19 500,00 грн.

Загальна вартість робіт за актом приймання-передачі складає 123 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 500,00 грн. (а.с. 143).

За наслідками здійснених господарських операцій ТОВ «Євросонік» було виписано на користь ТОВ «Фірма Старт» податкову накладну №11019 від 01.11.2010р. на загальну суму 123000,00 грн., в тому числі ПДВ - 20 500,00 грн. (а.с. 18).

Вказану податкову накладну відображено позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за листопад 2010 року, а суми ПДВ за зазначеною податковою накладною віднесено до складу податкового кредиту за листопад 2010 року у розмірі 20 500,00 грн. (а.с.111-116).

Оплата виконаних робіт на підставі рахунку-фактури ТОВ «Євросонік» №01/11-1 від 01.11.2010р. підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача в ПАТ «Банк Форум» (а.с.150-156).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Досліджена судом податкова накладна, на підставі якої позивач сформував податковий кредит та копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам, Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, стосовно порядку оформлення та підстав її видачі.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента позивача в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент позивача - ТОВ «Євросонік» (індивідуальний податковий номер 372408726551) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва № 100299095 від 21 лютого 2012 року. Свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Євросонік» як платника податку на додану вартість було анульоване 02 грудня 2011 року, в той час як податкову накладну на користь позивача були видано у листопаді 2010 року. (а.с.28).

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Євросонік» було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (виконання робіт).

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «Євросонік» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 167056 серія АГ від 29.07.2013 року (а.с.109-110) підтверджує, що ТОВ «Євросонік» зареєстроване як юридична особа Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією, станом на момент здійснення господарських операцій було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також на момент розгляду даної справи.

Посилання відповідача на дані комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу, за якими ТОВ «Євросонік» перебуває у стані 10 - запит на встановлення місцезнаходження, судом до уваги не приймаються.

По-перше, як вбачається з вказаного вище витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Євросонік» знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Мечникова, буд. 2-б. Даних про внесення до ЄДР запису про відсутність ТОВ «Євросонік» за його місцезнаходженням даний витяг не містить.

По-друге, на переконання суду, відсутність ТОВ «Євросонік» за його місцезнаходженням може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання як платника ПДВ чи для припинення його як юридичної особи, однак дана обставина не стосуються належного виконання господарських зобов'язань виконавцем робіт (постачальником товарів) за укладеними договорами.

Крім того, суду не надано доказів припинення юридичної особи ТОВ «Євросонік» (скасування державної реєстрації, виключення їх з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру, тощо, під час взаємовідносин із позивачем.

З наведеного суд приходить до висновку, що вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність правочинів між позивачем та ТОВ «Євросонік» з поставки рекламної продукції, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій) визначає господарську діяльність як будь - яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки № 178855 від 27.03.2008 року з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій ТОВ «Фірма Старт» (а.с. 118-119) здійснює наступні види діяльності: оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.1); роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.2); посередництво в торгівлі автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.3), тощо.

Як встановлено судом, рекламно-інформаційну продукцію, що виготовлена і передана позивачу ТОВ «Євросонік», була розповсюджена в рекламних цілях на перехрестях вулиць Закревського, Севастопольська площе, Деміївська площа продавцем ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вручалась покупцям разом із видатковими накладними за листопад 2010 року, а також розповсюджувалась постійним та новим клієнтам з поздоровленням до Нового року та побажаннями співпраці.

Факт подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача рекламно-інформаційної продукції підтверджується Звітом по ТОВ «Фірма Старт» щодо реалізації поліграфічної продукції, придбаної у ТОВ «Євросонік» згідно договору №151 від 15.10.2010 р. за листопад 2010 р., оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 щодо оприбуткування продукції та розрахунків за неї, реєстром рахунків фактур та реєстром видаткових накладних за листопад 2010 р.

Таким чином, придбання (замовлення) послуг у ТОВ «Євросонік» здійснювалось позивачем з метою здійснення звичайної господарської діяльності, що спрямована на отримання доходу.

Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Євросонік» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавались (замовлялись) позивачем у вказаних підприємств, замовлялись з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Євросонік» найманих працівників, матеріальних ресурсів, необхідних для виконання господарських зобов'язань, не може бути взяте судом до уваги на підтвердження безтоварності угод з огляду на наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Євросонік» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише його податкова звітність.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку, які податковим органом не досліджувались.

Відповідачем не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємству для надання послуг, що були надані ТОВ «Євросонік» позивачу.

До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 8.12.2011 р. № 1587/23-6/37240875 про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Євросонік" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 3.08.2010 р. по 30.09.2011 р. як на доказ безтоварності операцій ТОВ «Фірма старт» з ТОВ «Євросонік».

Так, використовуючи викладені у акті контрагента обставини, податковий інспектор, з посиланням на норми статей 1, 3, 4, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» робить висновок про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного законодавства, оскільки угода та накладні підписані особою (керівником ТОВ "Євросонік" ОСОБА_3), яка не перетинала митний кордон України. В зв'язку з чим вказує, що в ході проведення перевірки не встановлено факт надання товарів від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Таким чином, за висновком податкового органу, господарські операції не підпадають під визначення ст. 1, п.2 ст.3, ст.4, п.1, п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно, операції по формуванню податкового кредиту як такі, що не відповідають вищезазначеним вимогам, не можуть бути підставою для включення до податкового кредиту (зобов'язання) сум ПДВ, сплачених покупцям при придбані товарів (послуг) та їх реалізації.

Оцінюючи наведені у акті обставини та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення, суд звертає увагу на те, що інформація викладена у акті перевірки є суперечливою.

Так, перевіряючий констатує, що до перевірки надано документи, що вказують реальність здійснення операцій, а саме: договір, акт приймання-передачі робіт, видаткову та податкову накладну, оборотно-сальдові відомості, тощо. Поряд з цим, інспектор ДПІ посилається та формує свої висновки про відсутність реального виконання укладеного договору виключно на інформації, яка зазначена у акті перевірки контрагента (ТОВ "Євросонік ") та вказує на укладання угоди без мети настання реальних наслідків.

Водночас, при вирішені даного спору суд враховує положення частини першої статті 71 КАС України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Так, згідно частини першої та другої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо прийняття оскаржуваного рішення податковий орган фактично посилається лише на акт перевірки № 1587/23-6/37240875 ТОВ "Євросонік" та жодних доказів на підтвердження відповідності інформації, викладеної у ньому на вимогу суду не надав.

Слід зазначити, що постанова начальника СВПМ Бориспільської ОДПІ від 21.09.11 р. про призначення документальної перевірки "Євросонік", на яку міститься посилання у акті перевірки контрагента не є рішенням суду, яким встановлені певні обставини, що не доказуються при розгляді адміністративної справи. Доказів на підтвердження викладеної у акті контрагента інформації відповідач не надав

Більше того, висновки про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені лише на підставі службової інформації, яка є недостатньою для визнання угоди нікчемною чи безтоварною.

При цьому суд звертає увагу, що наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем Державної податкової служби або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть призводити до виникнення у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій і слугувати приводом для перевірки цих обставин, однак податкове повідомлення-рішення, яким платнику податків визначаються податкові зобов'язання, має ґрунтуватися не на суб'єктивних на припущеннях посадових осіб податкового органу, а на фактах, підтверджених документально.

З дослідженого у судовому засіданні акта перевірки позивача вбачається, що посадові особи відповідача в дійсності факт поставки товару не перевіряли, оскільки перевірка була невиїзною, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а в акті лише відтворили відомості, одержані від Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби щодо діяльності іншої юридичної особи.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність господарських зобов'язань, що виникли між позивачем і його контрагентом, є бездоказовим, а тому безпідставним.

В свою чергу, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Євросонік», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання (замовлення) поліграфічної продукції для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Євросонік» з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Фірма Старт» правомірно сформовано податковий кредит з ПДВ та валові витрати за листопад 2010 року, висновки Акту перевірки про порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.6, 201.10 ст. 201, п. Податкового кодексу України є помилковими, а відтак, прийняті ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС податкове повідомлення-рішення № 0002972208 від 11 квітня 2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 25 626,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0002982208 від 11 квітня 2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 32 033,00 грн., є неправомірними.

Беручи до уваги встановлені в ході судового розгляду обставини, достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 576,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 01 липня 2013 року (а.с.9).

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 576,58 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби № 002972208, № 002982208 від 11 квітня 2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Старт» судові витрати у розмірі 576,58 грн. (п'ятсот сімдесят шість грн. 58 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському м. Києва Державної податкової служби .

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 05 серпня 2013 року.