Рішення № 32850944, 15.07.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

Справа № 752/7125/13-ц

Провадження № 2/752/2763/13

15.07.2013 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чупак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно -

встановив:

в квітні 2013року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернувся в Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності ОСОБА_4 на 29/100 та права власності ОСОБА_2 на 21/100 квартири АДРЕСА_1, при цьому пояснив наступне.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.07.2012 року по справі 2-2080/11 було затверджено мирову угоду між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, згідно якої ОСОБА_3 було передано у власність ОСОБА_4 29/100 частини квартири АДРЕСА_1. При цьому судом помилково не було затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про передання ОСОБА_3 у власність ОСОБА_2 21/100 частини квартири АДРЕСА_1. З метою реєстрації права власності на частини у вищезазначеній квартирі позивачі зверталися до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна», проте жодної реєстраційної дії останнім здійснено не було, відповіді на звернення не надано. Крім того, в порушення мирової угоди ОСОБА_3 не звільнив вищезазначену квартиру та не знявся з реєстраційного обліку за її адресою. У зв'язку з чим, позивачі зазначили, що КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна» та відповідачем не визнається та порушується їх право власності на частини у квартирі, та просили суд визнати право власності ОСОБА_4 на 29/100 частини та права власності ОСОБА_2 на 21/100 частини квартири АДРЕСА_1.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити позов.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав, проти задоволення позову не заперечував.

Врахувавши надані сторонами пояснення, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд робить висновок необхідність відмовити у задоволені позовних вимог повністю, у зв'язку з наступним.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.07.2012 року по справі 2-2080/11 було визнано мирову угоду між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 32912296, у справі про примусове виконання виконавчого листа № 2-2275/11 від 14.03.2011 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 162400,0 грн.

Позивачами надано мирову угоду між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про врегулювання спору в процесі виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28.03.2011 року у справі № 2-2080/11р.При цьому, з гідно п. 4.1. і п. 4.2. мирової угоди, заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_4, ОСОБА_2 погашається повністю шляхом передачі ОСОБА_4 у власність 29/100 частини та ОСОБА_2 у власність 21/100 частини квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира №79), за рахунок 1/2 частини цієї квартири, що належить ОСОБА_3

В свою чергу, на зазначеній мировій угоді відсутні відмітки суду про те, що вона є копією мирової угоди із судової справи 2-2080/11 та подавалася на розгляд Голосіївському районному суду м. Києва для її визнання.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про визнання судом наданої позивачами мирової угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відсутні докази звернення позивачів до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна» із заявою про реєстрацію права власності на частини у Квартирі НОМЕР_1, до останнього не заявлено позовні вимоги.

У судовому засіданні відповідачем визнано позовні вимоги.

Згідно положень ч. 4. ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В свою чергу, суд вважає, що визнання відповідачем позову у даній справі суперечить вимогам закону, у зв'язку з чим суд відмовляє у його прийняті, зважаючи на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 392ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями абз. 2 ст. 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідновимог абз. 2 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року за № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), цей закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1. ст. 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав є обов'язковою.

При цьому, положеннями ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-IVвизначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 18 Закону № 1952-IV, підтвердженням виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно є свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Згідно положень ч. 2. Ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Проте, позивачі ОСОБА_4. і ОСОБА_2 не скористалися своїм правом та не надали суду в якості доказів відповідні свідоцтва про право власностіна підтвердження наявності у відповідачів зареєстрованого у встановленому порядку права приватної власності на частки у Квартирі НОМЕР_1.

Відповідно до вимог ч. 1. ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не доведено наявність у них права власності на частки у квартирі НОМЕР_1, яке б могло бути невизнане чи оспорено третіми особами, зокрема відповідачем, та яке б потребувало судового захисту і поновлення.

Крім того, суд зазначає, що положення ст. 392ЦК України передбачають речево-правовий спосіб захисту абсолютного цивільного права власності, який підлягає застосуванню у разі, коли сторони спору не перебувають між собою у зобов'язальних відносинах з приводу спірного майна, і при цьому має місце реальне оспорювання такого права відповідачем, внаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

У позовній заяві позивачі зазначають, що вони домовилися з відповідачем про звільнення ним квартири НОМЕР_1 та зняття його з реєстрації за її адресою у визначений строк.

Таким чином, між позивачами як кредиторами та відповідачем як боржником виникли щодо об'єкта нерухомості - Квартири НОМЕР_1, правовідносини, що за своєю юридичною природою є зобов'язальними.

В свою чергу, обов'язок відповідача, з невиконанням якого позивачі пов'язують порушення своїх прав, полягає у необхідності звільнити квартиру НОМЕР_1, а відтак обрання позивачами речево-правового способу захисту права є помилковим. При цьому позивачі не звернулися до суду з вимогою про спонукання відповідача до вчинення низки дій щодо звільнення квартири НОМЕР_1 та зняття з реєстрації за її адресою, зокрема шляхом виселення відповідача або з позовом про спонукання сторони до виконання умов мирової угоди, що відповідатиме передбаченим законодавством способам захисту цивільних прав.

Крім того, суд приходить до висновку, що позивачі у такий спосіб намагаються отримати визнання права на об'єкт нерухомості - квартиру НОМЕР_1, без проведення визначеної законодавством України процедури державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Положеннями ч. 1.ст. 11 ЦПК України, визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно положень ст. 211 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Керуючись ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Суддя М.Фролов