Постанова № 32848111, 23.07.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2013 р. Справа №805/7782/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год.55 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Наумової К.Г.

при секретарі судового засідання - Березовській Є.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Маріупольського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (с. Камянське, м. Маріуполь)

Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області(м.Донецьк)

про поновлення на роботі, -

за участю позивача: ОСОБА_1

представників сторін:

від відповідача 1: Переславський В.І. - начальник ізолятору, Бакурова Г.І. за довір., Самсонова Н.Ф. за довір.

відповідача 2 - Бакурова Г.І. за довір., Васильченко І.В. за довір.

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (надалі - слідчий ізолятор) про поновлення на роботі та посаді, як незаконно звільненого працівника; зобов'язання сплатити середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, а також грошову компенсацію на оздоровлення за 2012 та 2013 роки; зобов'язання сплатити грошову компенсацію за нанесення матеріальної шкоди у сумі 5000 грн.

Додатковою заявою від 12.07.2013 року позивач змінив позовні вимоги та просить скасувати наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області(надалі - Управління) №17 о/с від 18.02.2013 та поновити на роботі та посаді; зобов'язати сплатити середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; зобов'язати сплатити матеріальну компенсацію за проїзд до м. Донецька та м. Маріуполя згідно проїзних квитків; зобов'язати сплатити матеріальну компенсацію згідно рапортів на оздоровлення за 2012 та 2013 рік; зобов'язати сплатити матеріальну компенсацію у розмірі 20000 грн. за нанесення моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що з 29 листопада 2010 року він проходив службу у системі виконання покарань у Маріупольському слідчому ізоляторі.

24.01.2013 позивачем було подано рапорт на ім'я начальника Маріупольського слідчого ізолятора Переславського В.І. про звільнення за особистим бажанням у зв'язку з переміною місця мешкання без зазначення дати.

З 24 січня 2013 р. по 28 лютого 2013 р. позивач знаходився у плановій щорічній відпустці. Знаходячись у відпустці, позивач 16.01.2013 року у телефонному режимі повідомив Переславського В.І. про те, що він відмовляється звільнятися, оскільки місце мешкання змінювати не буде, на що начальник відповів, щоб позивач після відпустки виходив на роботу. В останній день відпустки позивач захворів, про що у телефонному режимі повідомив свого безпосереднього керівника ОСОБА_6

04.03.2013 позивач знов зателефонував своєму керівникові доповісти про продовження хвороби, але дізнався від нього, що його було звільнено за власним бажанням 01.03.2013, тобто саме у той час, коли він перебував на листі тимчасової непрацездатності, що суперечить нормам діючого законодавства.

Наступного дня, 05.03.2013, у відділі кадрів позивачеві було видано трудову книжку та військовий квиток з приписом. У трудовій книжці зазначався наказ №17 від 18.02.2013 про звільнення, з яким позивач особисто ознайомлений не був, співробітники відділу кадрів з невідомих причин надати даний наказ відмовились.

Позивач вважає, що звільнення незаконне, оскільки здійснено без його особистої згоди, а саме на рапорті про звільнення за особистим бажанням нема дати. Цей документ не є юридичним фактом, оскільки він не оформлений згідно чинного законодавства.

Позивач також зазначив, що він на час звільнення знаходився у плановій відпустці, яка була перервана хворобою, що підтверджується листом непрацездатності. Відповідно до ч.2 ст.78 КЗпП України при захворюванні робітника під час знаходження у щорічній відпустці відпустка підлягає продовженню.

На час звільнення відповідач не зробив остаточного розрахунку та не сплатив компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, а також не сплатив компенсацію згідно рапортів на оздоровлення за 2012 та 2013 роки.

Слідчий ізолятор надав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив з наступних підстав.

Позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.

До керівництва слідчого ізолятору від позивача надійшов рапорт, у якому позивач просить звільнити його за власним бажанням у зв'язку з переміною місця мешкання.

На підставі особистого рапорту, позивач з 25 січня 2013 року, відповідно до наказу Маріупольського слідчого ізолятору, знаходився у черговій відпустці до 28.02.2013 року.

06.02.2013 року проведено засідання кадрової комісії слідчого ізолятору, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 прохав про звільнення зі служби за власним бажанням, комісія вирішила підготувати та надати на розгляд кадрової комісії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області матеріали щодо його звільнення.

Маріупольським слідчим ізолятором були підготовлені документи на кадрову комісію Управління.

Наказом №17 о/с від 18.02.2013 на підставі документів та колегіального рішення кадрової комісії Управління від 18.02.2013 (Протокол №7) позивача було звільнено з вищезазначеної посади у запас Збройних сил України за п.64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил України «за власним бажанням» з 01.03.2013 року.

Відповідач вважає, що оскільки позивачем було подано рапорт про звільнення за власним бажанням, комісія мала всі підстави вважати особисту участь позивача на засіданні не обов'язковою.

Позивач до Маріупольського слідчого ізолятору або до Управління щодо надання йому витягу з наказу №17 о/с від 18.02.2013 письмово не звертався, про що свідчать довідки, надані до заперечення.

Щодо твердження позивача, що він у період перебування у відпустці знаходився на лікарняному відповідач зазначив наступне.

Позивач до ізолятору або до Управління лікарняний лист не надавав, про що свідчать довідки, у зв'язку із чим слідчий ізолятор не міг знати про те, що позивач знаходиться на лікарняному.

Позивач до слідчого ізолятора лікарняний лист не надавав.

Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2012 та 2013 роки позивач до слідчого ізолятору з рапортом на оздоровлення у 2012 та 2013 роках не звертався, відповідно нема підстав для виплати цієї матеріальної допомоги.

Відносно відшкодування моральної шкоди ці вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів їх обґрунтованості..

Крім цього, відповідач зазначив, що він та Управління є окремими юридичними особами.

Позивач проходив службу саме в Маріупольському слідчому ізоляторі, проте звільнено його було наказом Управління.

Ухвалою суду від 10.06.2013 до участі у справі в якості другого відповідача було залучено Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області.

Другий відповідач по справі також надав заперечення на позовну заяву, у яких проти позову заперечує за тих саме підстав, що і перший відповідач.

У додаткових запереченнях до позову від 15.07.2013 №12/7971 другий відповідач зазначив, що позовна заява ОСОБА_1 від 12.07.2013 року має посилання на Цивільно-процесуальний кодекс України та ОСОБА_1 просить суд на підставі ст.367 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення, що є недопустимим.

Щодо позовних вимог про зобов'язання сплатити на користь позивача компенсацію за проїзд до м. Донецьк та м. Маріуполя згідно проїзних квитків, позивачем не було надано до суду відповідних доказів, які підтверджують його витрати на проїзд.

Крім цього, позивач не визначив, до кого з позивачів він пред'являє інші позовні вимоги.

Свідок ОСОБА_7, яка працює інспектором сектору по роботі з особовим складом у Маріупольському слідчому ізоляторі, у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 ніяких листів непрацездатності до сектору по роботі з особовим складом не надавав.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін, свідка, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 24.06.1999 року в системі виконання покарань, на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби арештного дому при установі для отримання осіб, засуджених до арешту Маріупольського слідчого ізолятору з 29.11.2010 року по 01.03.2013року.

Позивачем було складено рапорт на ім'я начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області Приходько Ю.М., у якому позивач просив його звільнити за власним бажанням у зв'язку з переміною місця мешкання.

У рапорті зазначено, що від проходження військово-лікарняної комісії відмовляється, стан здоров»я задовільний, наслідки відмови від проходження ВЛК роз'яснено.

Просить розглянути питання щодо його звільнення на засіданні кадрової комісії без його присутності . Претензій щодо звільнення не має.

Дата підписання на рапорті відсутня.

Начальник Маріупольського слідчого ізолятору Переславський В.І. на рапорті наклав резолюцію, у якій він клопоче по суті рапорту з 01.03.2013р.

На рапорті також є резолюція начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області Приходько Ю.М. у якій зазначено: «ВК до наказу 18.02.2013».

Наказом Маріупольського слідчого ізолятору Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області №4 о/с від 23.01.2013 р. позивачеві було надано чергову відпустку з 25 січня по 28 лютого 2013 р.

Маріупольським слідчим ізолятором 06.02.2013 було складено Подання на звільнення позивача у запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з вищезазначеної посади в запас Збройних сил України.

Кадровою комісією Маріупольського слідчого ізолятору було вирішено підготувати та надати на розгляд управління ДПтС України в Донецькій області матеріали щодо звільнення ОСОБА_1, що підтверджується витягом з протоколу засідання кадрової комісії Маріупольського слідчого ізолятору від 06.02.2013р. №3.

Склад кадрової комісії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області було затверджено наказом Управління від 18.01.2013 р. за №30 «Про затвердження складу кадрової комісії Управління та Положення про кадрову комісію Управління».

Згідно протоколу №7 від 18.02.2013 року кадрової комісії Управління вирішено звільнити позивача за п.64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (за власним бажанням).

Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 18.02.2013 року №17 о/с капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з вищезазначеної посади в запас Збройних сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) з 01 березня 2013 року(а.с.13).

У наказі також зазначено, що вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 13 років 3 місяці 21 день, у пільговому обчисленні 14 років 0 місяців 21 день.

З довідки Маріупольського слідчого ізолятору Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 11.06.2013 №3145 вбачається, що розрахунок з позивачем на день його звільнення 01.03.2013 року здійснений в сумі 21477,69 грн.

Слідчим ізолятором було направлено позивачеві листа від 01.03.2013 №1112 з проханням прибути в установу для отримання трудової книжки, військового квитка, припису до військкомату у зв'язку зі звільненням.

Трудову книжку було отримано позивачем 05.03.2013, що сторонами визнається.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі - Положення).

Згідно до п.п. «а» п.62 Положення звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби.

Відповідно до підпункту «ж» п.64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням.

За вимогами п.68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

З аналізу вищевказаних норм Положення вбачається, що визначальними умовами при даному виді звільнення є власне бажання та складання рапорту не пізніше, чим за три місяці до дня звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було складено рапорт на звільнення за власним бажанням.

Позивачем не заперечується той факт, що цей рапорт написаний ним власноручно.

Таким чином, у Управління були всі підстави для звільнення позивача, про що було винесено спірний наказ.

Доводи позивача стосовно того, що він, знаходячись у плановій відпустці, 16.01.2013 року повідомив начальника слідчого ізолятору Переславського В.І. по телефону номер (НОМЕР_2 про те, що він відмовляється звільнятися, оскільки не збирається змінювати місце мешкання, також не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.

Положенням не визначено порядок повідомлення керівників про відмову від звільнення за власним бажанням.

Статтею 36 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Таким чином, працівнику надано право відкликати подану заяву про звільнення за власним бажанням, однак законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми заяви про відкликання заяви про звільнення. У разі усної відмови від звільнення зазначена обставина під час розгляду справи в суді доводиться у загальному порядку.

Позивач зазначив, що телефонував начальнику слідчого ізолятору Переславському В.І. та повідомив його про відмову від звільнення. Разом з тим, свідків цієї телефонної розмови з його боку не було.

Начальник слідчого ізолятору Переславський В.І. у судовому засіданні пояснив, що він не пам'ятає про те, що позивач під час телефонної розмови повідомив його про відмову від звільнення. Телефонний номер (НОМЕР_2 йому не відомий. Йому належить номер мобільного телефону (НОМЕР_3.

На вимогу позивача судом була витребувана у Дніпропетровської філії ПрАт «Київстар» роздруківка телефонних дзвінків за лютий 2013 р. за номером +3 НОМЕР_4, що належить позивачеві. З роздруківки телефонних дзвінків від 17.07.2013 р., вбачається, що з телефонного номеру позивача зафіксована телефонна розмова з абонентом за номером (НОМЕР_2. Зазначений номер належить до послуги передплаченого сервісу, котра надається знеособлене.

Згідно довідки Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 21.06.2013 №12/6850 рапорт від позивача про відкликання рапорту щодо його звільнення з 18.02.2013 року по теперішній час до Управління не надходив.

Представники відповідачів також пояснили, що позивач відповідного рапорту (заяви) до Управління та до слідчого ізолятора не подавав.

Позивачем також визнається, що з письмовим рапортом або заявою про відмову від звільнення він не звертався.

Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивач відмовився від звільнення та повідомив про це адміністрацію Управління або слідчого ізолятора.

Посилання позивача на відсутність дати на рапорті про звільнення за власним бажанням також не приймається судом до уваги з огляду на наступне.

Позивач у судовому засіданні підтвердив, що рапорт він склав 24.01.2013 року. Рапорт складений власноручно за власним бажанням.

Відсутність дати на рапорті у цьому випадку не може бути підставою для скасування наказу про звільнення.

Посилання позивача на ті обставини, що його було звільнено під час його знаходження на лікарняному, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Порядок звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ за власним бажанням врегульовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, та ст. 38 КЗпП України.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, заборона звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності визначена ст.. 40 КЗОТ України, але дана стаття встановлює лише порядок звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Втім, у даному випадку, позивача було звільнено з посади за п. 64 «ж» Положення за власним бажанням, тобто на дані правовідносини стаття 40 КЗпП України не розповсюджується.

Позивач під час розгляду справи пояснив, що він перебував на лікарняному з 28 лютого по 11 березня 2013 року та повідомив про це безпосереднього керівника ОСОБА_6, листок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність передав працівнику кадрової служби ОСОБА_7 Після він був змушений отримати дублікат листка звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність.

Позивачем надано до матеріалів справи дублікат листка звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність №001351 від 11.07.2013, з якого вбачається, що позивач з 28 лютого по 11 березня 2013 року знаходився на лікарняному, в листі зазначено стати до роботи 12.03.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що дійсно розмовляла з позивачем 12.03.2013 року, але під час цієї бесіди позивач їй не надавав листок звільнення від службових обов'язків. Він просив надати йому копію наказу про звільнення.

Представник Слідчого ізолятору Самсонова Н.Ф. під час розгляду справи також пояснила, що позивач 05.03.2013 р. з'явився до слідчого ізолятору та отримав трудову книжку та військовий квіток, але він не повідомляв працівників кадрової служби про те що він перебуває на лікарняному.

Згідно довідки Маріупольського слідчого ізолятору Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 13.06.2013 № 3187 ОСОБА_1 за час проходження служби в Маріупольському слідчому ізоляторі знаходився на лікарняному з 11 по 28.09.2012 року (листок звільнення від службових обов'язків №39 від 11.09.2012 р.) та з 14 по 22 січня 2013 року (листок звільнення від службових обов'язків №000086 від 14.01.2013 р.). Інших документів, або письмових підтверджень непрацездатності до сектора по роботі з особовим складом від ОСОБА_1 не надходило.

З журналу реєстрації лікарняних листів в Маріупольському слідчому ізоляторі № 1451 вбачається, що у 2013 році позивач перебував на лікарняному з 14 по 22 січня 2013 року(листок звільнення від службових обов'язків №000086 від 14.01.2013 р.). Листок звільнення від службових обов'язків № 000413 у книзі не зареєстровано.

З довідки Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 14.06.2013 №9/6547 до відділу по роботі з персоналом управління ДПтС України в Донецькій області лікарняні листи капітана вн.сл. ОСОБА_1, начальника відділення СПС Маріупольського слідчого ізолятору не надходили.

Судом під час розгляду справи було заслухано аудиозапис розмови позивача з ОСОБА_7 зроблений позивачем за допомогою мобільного телефону, однак зміст розмови не чітко чутно. З огляду на зазначене цей доказ не може бути прийнятий судом до уваги.

З наведеної вище роздруківки телефонних дзвінків позивача вбачається, що він розмовляв з абонентом за телефонним номером НОМЕР_1 (ОСОБА_6.), але зміст розмови невідомий. Позивач також пояснив, що свідків цієї розмови не було.

Таким чином, позивачем також не доведено, що він повідомив адміністрацію слідчого ізолятора та Управління про перебування на лікарняному.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивача було правомірно звільнено за власним бажанням, відповідно наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області №17 о/с від 18.02.2013 є правомірним та законним.

З огляду на зазначене, позовні вимоги про скасування наказу Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області №17 о/с від 18.02.2013 та поновлення на роботі та посаді є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, відповідно позовні вимоги про зобов'язання сплатити середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; зобов'язання сплатити матеріальну компенсацію за проїзд до м. Донецька та м. Маріуполя згідно проїзних квитків; зобов'язання сплатити матеріальну компенсацію у розмірі 20000грн. за нанесення моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимоги про зобов'язання сплатити матеріальну компенсацію згідно рапортів на оздоровлення за 2012 та 2013 рік слід зазначити, що під час розгляду справи ані позивачем, ані відповідачем не надано доказів у підтвердження ти обставин, що позивач звертався до Маріупольського слідчого ізолятора з рапортами щодо надання матеріальної допомоги на оздоровлення у ці періоди, відповідно позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

За вимогами ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно до ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як було встановлено матеріалами справи, спірним наказом №17 о/с від 18.02.2013 позивача з 01.03.2013 було звільнено за власним бажанням, 05.03.2013 ним було отримано трудову книжку.

З ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 29.04.2013 року по справі №265/1758/13-ц вбачається, що позивач 13.03.2013 р. звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29.04.2013 року по справі №265/1758/13-ц провадження по ці справі було закрито на підставі ч.1 п.1 ст.205 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та роз'яснено позивачеві право на звернення із вказаним позовом до Донецького окружного адміністративного суду.

Позивач 27.05.2013 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із цим позовом.

З огляду на зазначене, причини пропуску звернення до суду у цій справі суд визнає поважними.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 ,КЗпП України,

ст. ст.2, 10-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 112, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольського слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області та Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області про скасування наказу Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області №17 о/с від 18.02.2013 та поновлення на роботі та посаді; зобов'язання сплатити середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; зобов'язання сплатити матеріальну компенсацію за проїзд до м. Донецька та м. Маріуполя згідно проїзних квитків; зобов'язання сплатити матеріальну компенсацію згідно рапортів на оздоровлення за 2012 та 2013 рік; зобов'язання сплатити матеріальну компенсацію у розмірі 20000 грн. за нанесення моральної шкоди - відмовити.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Скарга подається на ім'я Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29 липня 2013 року.

Суддя Наумова К.Г.